Постанова 4816 № 573/1464/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року м.Суми Справа №573/1464/20 Номер провадження 22-ц/816/97/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С. за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , треті особи: Вирівська сільська рада Білопільського району Сумської області, ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 24 листопада 2020 року в складі судді Замченко А.О., ухваленого у м. Білопілля,- в с т а н о в и в : 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , вимоги якого уточнила та просила визнати протиправним і скасувати рішення Річківської сільської ради Білопільського району Сумської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ; визнати протиправним і скасувати рішення Річківської сільської ради Білопільського району Сумської області щодо передачі земельної ділянки ОСОБА_2 ; визнати право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5920681800:05:003:0075, яка розташована на території Вирівської сільської ради Річківської ОТГ Білопільського району Сумської області за набувальною давністю. Позовні вимоги мотивовано тим, що заявниця разом зі своєю донькою ОСОБА_3 на підставі дозволу Вирівської сільської ради обробляють земельні ділянки з кадастровими номерами 5920681800:05:003:0074, 5920681800:05:003:0075, загальною площею 4,29 га, які розташовані біля її будинку в с. Головачі. З 2007 року вона зверталась із заявами до сільської ради про безоплатну передачу земельної ділянки, але рішенням Річківської сільської ради від 05 березня 2020 року їй було відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки земельні ділянки перебувають у приватній власності учасників АТО та знаходяться за межами населеного пункту. Вказує, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5920681800: 05:003:0075 площею 2,0 га надана в приватну власність ОСОБА_2 , хоча починаючи з 1993 року вона разом з донькою здійснювала її прибирання та догляд, випасала худобу. Вважає, що добросовісно, відкрито та безперервно володіла спірною земельною ділянкою, а тому просить задовольнити позовні вимоги. Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 24 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про визнання протиправним і скасування рішення Річківської сільської ради Білопільського району Сумської області щодо передачі земельної ділянки ОСОБА_2 , а також про визнання права власності на вказану земельну ділянку за позивачкою за набувальною давністю. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що з 1993 року заявниця добросовісно, відкрито та безперервно використовує спірну земельну ділянку, здійснює догляд за нею, про що достовірно було відомо сільській раді. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 проживає в с. Головачі, Білопільського району, Сумської області (а.с. 17-21). 08 грудня 2008 року, 11 серпня 2009 року та 02 березня 2017 року ОСОБА_1 зверталась до Вирівської сільської ради із заявами про надання їй земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства (а.с. 12-14). Рішенням Річківської сільської ради від 05 березня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Головачі. Земельні ділянки, зазначені на графічних матеріалах, які були надані ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , знаходяться в приватній власності учасників АТО (а.с. 22). Листом від 12 березня 2020 року Річківська сільська рада повідомила позивачку, що земельні ділянки, зазначені на графічних матеріалах, наданих ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , знаходяться за межами населеного пункту та надані в приватну власність учасникам АТО (а.с. 23). Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Сумській області від 08 липня 2020 року станом на 2020 рік клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від ОСОБА_1 не надходило. Остання не позбавлена права звернутися до Головного управління з клопотанням згідно зі ст. 118 ЗК України, яке буде розглянуте відповідно до вимог законодавства (а.с. 25). За інформацією Відділу у Білопільському районі Головного управління ОСОБА_2 має в приватній власності земельну ділянку з кадастровим номером 5920681800:05:003:0075, площею 2 га, призначену для ведення особистого селянського господарства на території Вирівської сільської ради Річківської ОТГ Білопільського району Сумської області (а.с. 24). Судом також встановлено, що ОСОБА_1 була обізнана, що власником спірної земельної ділянки, до того як її передали у власність ОСОБА_2 , була держава, а тому не можна вважати користування заявницею спірним майном добросовісним, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст. 344 ЦК України. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що оскільки передбачені законом правові підстави для визнання права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю відсутні, у задоволенні позову необхідно відмовити. Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Як на правову підставу для задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 посилалась на положення ст. 344 ЦК України. При цьому, заявниця оскаржує рішення сільської ради, на підставі яких у відповідача виникло право власності на спірну земельну ділянку. Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Підстави та порядок примусового припинення права власності на земельну ділянку визначені у ст. 378 ЦК України та у главі 22 ЗК України. Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і у примусовому порядку, з об`єктивних і суб`єктивних причин, а також за наявності та за відсутності вини власників і землекористувачів. Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений у ст. 140 ЗК України і є вичерпним. Інших випадків припинення права власності на земельну ділянку законодавством не передбачено. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи право користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140149 ЗК України. Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. На підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, встановивши, що, у передбаченому діючим законодавством порядку питання про припинення права власності відповідача ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку не вирішувалось, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував добросовісне, відкрите, безперервне та давнє володіння заявницею спірною земельною ділянкою є безпідставними, оскільки добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Так, зміст ст. 344 ЦК України встановлює, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності наступних умов у сукупності: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Крім того, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Власником спірної земельної ділянки є відповідач ОСОБА_2 і його право власності у встановленому законом порядку не припинено, добровільної його відмови від права власності суду також не було надано. У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому, безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову. Підстав для скасування зазначеного рішення за доводами апеляційної скарги немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Білопільського районного суду Сумської області від 24 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.Ю. Кононенко С.С. Ткачук