Постанова КЦС ВС № 561/428/20

Постанова Іменем України 11 березня 2021 року м. Київ справа № 561/428/20 провадження № 61-16555св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Зарічненська селищна рада Рівненської області, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Зарічненської селищної ради Рівненської області про визнання права власності на земельну ділянку на підставі набувальної давності, відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 05 серпня 2020 року у складі судді Дідика А. В.та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Зарічненської селищної ради Рівненської області (далі - Зарічненська селищна рада) від 11 квітня 2018 року № 910/22-2018 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 »; скасувати внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 25898137 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1147 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, кадастровий номер 5622255100:03:011:0162, яка розташована на АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на підставі набувальної давності на земельну ділянку площею 0,1147 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, кадастровий номер 5622255100:03:011:0162, розташованої на АДРЕСА_1 ; зобов`язати Зарічненську селищну раду відшкодувати їй майнову та моральну шкоду в сумі 6 000,00 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що рішенням Зарічненської селищної ради від 11 квітня 2018 року № 910/22-2018 відведено та передано безоплатно земельну ділянку, площею 0,1147 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5622255100:03:011:0162, розташовану на АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку та вніс щодо неї відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вважає, що вона має право набути право власності на вказану земельну ділянку за набувальною давністю з підстав набуття майнових прав на неї раніше, оскільки добросовісно, відкрито, безперервно користувалась ділянкою понад 20 років. Неодноразово зверталась до органу місцевого самоврядування із заявою про передання цієї земельної ділянки у власність, проте їй було відмовлено, а згодом надано у процесі безкоштовної приватизації ОСОБА_2 . З урахуванням зазначеного просила задовольнити позовні вимоги та визнати за нею на підставі набувальної давності право власності на земельну ділянку. Зарічненський районний суд Рівненської області ухвалою від 10 червня 2020 року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в частині вимог про визнання права власності на підставі набувальної давності та відшкодування майнової та моральної шкоди в розмірі. У відкритті провадження щодо вимог про визнання незаконним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку відмовив, оскільки вони були предметом розгляду у справі № 561/1109/18, рішення у якій набрало законної сили. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Зарічненський районний суд Рівненської області рішенням від 05 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона реалізувала своє право на звернення до уповноважених органів державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передання ділянки у власність або надання в користування. При цьому згідно із ЗК України надання громадянам як у власність, так і в користування земельних ділянок із земель комунальної власності є дискреційними повноваженнями органів місцевого самоврядування. У зв`язку з тим що у діях відповідача немає складу цивільного правопорушення, підстав для стягнення з нього матеріальної та моральної шкоди немає. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рівненський апеляційний суд постановою від 06 жовтня 2020 року рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 05 серпня 2020 року залишив без змін. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що питання про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання права власності за набувальною давністю, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, було предметом дослідження під час судового розгляду справи № 561/1109/18 за позовом ОСОБА_1 до Зарічненської селищної ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, рішення про відмову у задоволенні якого, залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанції. Доводи апеляційної скарги про неправомірність дій відповідача, які порушили її права на приватизацію спірної земельної ділянки, а тому є підставою для стягнення заподіяної шкоди, апеляційний суд до уваги не бере, оскільки жодних доказів, які б підтверджували наявність у діях Зарічненської селищної ради складу цивільного правопорушення, позивачка не надала, і суд не встановив. Більше того, відсутність протиправної поведінки відповідача встановлена рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 18 березня 2019 року у вищевказаній справі № 561/1109/18, яке набрало законної сили, і встановлені ним обставини є преюдиціальними та не потребують додаткового доказування і дослідження. Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 05 серпня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Підставою касаційного оскарження вказує те, що суди при вирішенні цього спору застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17. Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про ненадання ОСОБА_1 доказів звернення до відповідача із заявою про передачу їй спірної земельної ділянки у власність є необґрунтованими і спростовуються поданими до суду доказами. До того ж ці обставини підтверджуються і змістом судових рішень у справі № 561/1109/18. Скарга також мотивована тим, що при переданні спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 Зарічненська селищна рада порушила вимоги закону, оскільки з позивачкою як суміжним землекористувачем не погоджені межі земельної ділянки. Суди також не врахували того, що відповідач безпідставно ігнорував звернення ОСОБА_1 про виділення їй у власність земельної ділянки, з формальних підстав неодноразово не бажав приймати рішення на їй користь щодо приватизації земельної ділянки, та беручи до уваги доведення факту її добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою протягом понад 15 років, вона вправі скористатись ефективним засобом правового захисту шляхом визнання права власності, оскільки інші способи захисту її майнових прав та цивільного інтересу на цю земельну ділянку є неефективними. У грудні 2020 року Зарічненська селищна рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам наявним в матеріалах справи. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 16 грудня 2020 року справа № 561/428/20 надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи Суди встановили, що між сторонами виник спір з приводу набуття права власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0,1147 га, кадастровий номер 5622255100:03:011:0162, розташовану на АДРЕСА_1 , щодо якої 11 квітня 2018 року Зарічненська селищна рада прийняла рішення № 910/22-2018 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 » про передання земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Право власності на земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_2 20 квітня 2018 року. Рішенням Зарічненського районного суду Рівнеснької області від 18 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року та постановою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі № 561/1109/18, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Зарічненської селищної ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України. Так, частиною першою статті 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Правові висновки про особливості набуття права власності на майно у такий спосіб, як набувальна давність, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18). Виникнення права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх зазначених умов у сукупності. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений ЗК України. Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Згідно зі статтею 122 ЗК України вирішення питання щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Зокрема, сільські, селищні, міські ради згідно зі статтею 12 ЗК України передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом. Результат аналізу статті 119 ЗК України дає підстави для висновку про те, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України). Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 569/10861/16-ц. Таким чином, умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18)). Встановивши, що ОСОБА_1 не зверталася до Зарічненської селищної ради з клопотанням про передання їй у власність земельної ділянки саме в порядку набувальної давності та будь-якого рішення сільська рада з цього питання не приймала, місцевий суд, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, адже вирішення питання про передання земельної ділянки у власність на підставі набувальної давності належить до компетенції відповідних органів державної влади, ради місцевих органів АР Крим або органів місцевого самоврядування. Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2020 року у справі № 347/1408/18 (провадження № 61-6228св19). Доводи касаційної скарги щодо безпідставності висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не надала доказів звернення до Зарічненської селищної ради з клопотання про надання у власність спірної земельної ділянки, що підтверджується змістом судових рішень у справі № 561/1109/18, є необґрунтованими, оскільки за встановленими у тій справі обставинами ОСОБА_1 зверталася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, а не із заявою про передання земельної ділянки у власність в порядку статті 119 ЗК України. Крім того, законність набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку підтверджена судовими рішеннями у справі № 561/1109/18, а тому визнання в судовому порядку права власності за набувальною давністю на земельну ділянку, яка передана у власність іншій особі, є неможливим. Оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18). Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 05 серпня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді:А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко