Рішення КАС ВС № 9901/302/20
від 18.01.2021 · АдміністративнаРІШЕННЯ Іменем України 18 січня 2021 року Київ справа №9901/302/20 адміністративне провадження №П/9901/302/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Губської О. А., суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г., Соколова В.М., Уханенка С.А., за участю: секретаря судового засідання- Лісник Т.В., представника відповідача - Мовіле О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України про визнання незаконною відмови вчинити певні дії, визнання незаконною бездіяльності, ВСТАНОВИВ: І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України, в якому просив суд: 1.1. Визнати неправомірною відмову в оприлюднені його електронної пропозиції (петиції) про припинення громадянства України особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим, що мають громадянство іншої іноземної держави, відмінної від України. 1.2. Визнати незаконною бездіяльність Президента України щодо не розгляду його електронної пропозиції (петиції-) про припинення громадянства України особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим, що мають громадянство іншої іноземної держави, відмінної від України та ненадання на неї відповіді, прийнятої за результатом розгляду його пропозиції (петиції-), як того вимагає ст.40 Конституції України. ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ВІДПОВІДАЧА
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 27 серпня 2020 року ним було відправлено на Офіційний Інтернет-сайт Президента України електронну пропозицію (петицію), в якій просив Президента України припинити громадянство України всім особам, які проживають на тимчасово окупованих РФ територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим, без виключення. 31 серпня 2020 року ним було отримано від Адміністрації електронних петицій Офіційного інтернет-представництва Президента України електронне повідомлення про те, що його пропозиція (петиція) не буде оприлюднена з підстав невідповідності її вимогам. Проте позивач зазначає, що у вказаному повідомленні не було вказано яким саме вимогам вона не відповідає, в чому позивач вбачає порушення свого права на отримання інформації про ті помилки, які не дозволили оприлюднити його електронну пропозицію (петицію) та в свою чергу вважає, що його електронна пропозиція (петиція) відповідала вимогам ч.ч.2 і 3 статті 23-1 Закону України «Про звернення громадян», а тому підлягає оприлюдненню на Офіційному веб-сайті Президента України.
3. Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив відмовити в її задоволенні в повному обсязі. 3.1. Зазначає, що позивач 27 серпня 2020 року відправив на вебсайт Офіційного інтернет-представництва Президента України електронну петицію під заголовком «Припинення громадянства України», яка отримала реєстраційний №22/104506-еп. У вказаній петиції пропонувалося Президентові України «припинити громадянство України всім особам, які проживають на тимчасово окупованих РФ територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим, без виключення». Представник відповідача зазначає, що законодавство про громадянство України не передбачає можливості позбавлення невизначеного кола громадян України громадянства за єдиною ознакою - місця проживання таких осіб. Викладена автором пропозиція суперечать і положенням статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознакою, зокрема, місця проживання або іншими ознаками. 3.2. Представник відповідача звертає увагу на те, що Закон України «Про звернення громадян» визначає певні обмеження щодо змісту електронної петиції та встановлює вимоги щодо порядку її розгляду, зокрема: електронна петиція не може містити заклики до посягання на прав і свободи людини. Електронна петиція ОСОБА_1 фактично стосується позбавлення невизначеного кола громадян України правового зв`язку між таким громадянином та Україною, що суперечить вимогам чинного законодавства. Вказані обставини на підставі положень статті 12 Закону України «Про звернення громадян» унеможливлюють розгляд електронної петиції ОСОБА_1 в порядку, визначеному цим Законом, а тому посилання позивача на порушення відповідачем положень указаного Закону є необгрунтованими. 3.3. Також представник відповідача зазначив, що на відміну від положень частини четвертої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» законодавець не вимагає обов`язку органів, яким адресована петиція, надавати роз`яснення (обґрунтування) причин відмови в оприлюдненні електронної петиції разом із повідомленням про не здійснення її оприлюднення (частина сьома статті 23-1 Закону України «Про звернення громадян»). Крім того, звертає увагу, що за правилами частини десятої статті 23-1 Закону України «Про звернення громадян» електронна петиція, яка в установлений строк не набрала необхідної кількості голосів на її підтримку, після завершення строку збору підписів на її підтримку розглядається як звернення громадян відповідно до цього Закону. Оскільки оприлюднення петиція позивача не відбулось через її невідповідність вимогам законодавства, така петиція також не підлягає розгляду як звернення громадян. Отже, відповідачем правомірно не оприлюднено направлену позивачем 27 серпня 2020 року електронну петицію. 4. 16.12.2020 на адресу Верховного Суду від позивача надійша відповідь на відзив, де він зазначає, що його електронна петиція не містить в собі заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. На думку позивача, вона ніяким чином не порушує права людини на громадянство саме Держави Україна, але звертає увагу на існуючу проблему подвійного, а в деяких випадках і потрійного громадянства, набутого громадянами України всупереч положенню статті 4 Конституції України, за порушення якої такі громадяни мають нести юридичну відповідальність згідно з ч. 2 ст. 68 Конституції України. Зазначає, що петиція була ним направлена саме на Офіційний сайт інтернет-представництва Президента України, який мав би відреагувати на існуючу проблему подвійного громадянства та порушення статті 4 Конституції України, що знаходиться в межах компетенції саме Президента України. Позивач вважає, що його петиція повинна була б бути оприлюднена на Офіційному сайті інтернет-представництва Президента України. Відмова в її оприлюдненні порушує його право, встановлене в статті 40 Конституції України, згідно з якою «Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернег ня і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк». 4.1. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 статті 23 -1 Закону № 393/96-ВР електронна петиція, яка в установлений строк не набрала необхідної кількості голосів на її підтримку, після завершення строку збору підписів на її підтримку розглядається як звернення громадян відповідно до цього Закону. А тому, його не оприлюднена петиція переходить в розряд звернення, а тому повинна була розглянута Президентом України, а результати розгляду його звернення у встановлений строк повинні були б направлені на його поштову чи електронну адресу, чого зроблено не було. Таким чином, вважає, що його позбавлено права на оскарження в суді рішення Президента України в разі не вирішення, або відмови у вирішенні піднятого в його зверненні питання щодо позбавлення громадян України, які набули громадянства іноземних держав у спосіб, що суперечить Закону України «Про громадянство України», встановленого ч. 2 статті 55 Конституції України. Тому, вважає, що його адміністративний позов у своїй суті є справедливим і таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі. ІІІ. Процесуальні дії у справі
5. Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін на 16 листопада 2020 року об 11 год. 00 хв.
6. Однак у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Радишевської О.Р., яка входить до складу судової колегії, визначеної для розгляду цієї справи, розгляд справи 16 листопада 2020 року не відбувся, розгляд справи перенесено на 14 грудня 2020 року об 11 год. 30 хв.
7. Відповідно до розпорядження в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року № 3580/0/64-20, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Радишевської О.Р., яка входить до складу колегії суддів, з метою дотримання строку розгляду цієї справи, здійснено заміну судді Радишевської О.Р. на суддю Уханенка С.А.
8. У зв`язку з неявкою позивача в судове засідання та відсутністю відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, розгляд справи відкладено на 18 січня 2021 року об 11 год. 00 хв. 9. 18 січня 2021 року позивач у судове засідання не з`явився.
10. З урахуванням положень статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, що надійшло до Верховного Суду 16 січня 2021 року, а також думки представника відповідача, Суд визнав можливим здійснювати розгляд справи за відсутності вказаної особи.
11. Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти вимог позову, просив відмовити у їх задоволенні повністю з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву. IV. Встановлені у справі обставини та зміст спірних правовідносин 12. 27 серпня 2020 року позивач відправив на вебсайт Офіційного інтернет-представництва Президента України електронну петицію під заголовком «Припинення громадянства України», яка отримала реєстраційний №22/104506-еп. У вказаній петиції пропонувалося Президентові України «припинити громадянство України всім особам, які проживають на тимчасово окупованих РФ територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим, без виключення». 13. 31 серпня 2020 року ним від Адміністрації сервісу електронних петицій Офіційного інтернет-представництва Президента України було отримано електронне повідомлення про те, що ініційована ним електронна петиція Президентові України не відповідає встановленим вимогам, відтак її оприлюднення не здійснюється.
14. Вважаючи вказану відмову неправомірною, позивач звернувся з даним позовом до суду та просив визнати незаконною бездіяльність Президента України щодо не розгляду його електронної пропозиції (петиції-) про припинення громадянства України особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим, що мають громадянство іншої іноземної держави, відмінної від України та ненадання на неї відповіді, прийнятої за результатом розгляду його пропозиції (петиції-), як того вимагає ст.40 Конституції України. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
15. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
16. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
18. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР). Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
19. Статтею 23-1 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадяни можуть звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування з електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об`єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції. 19.1. В електронній петиції має бути викладено суть звернення, зазначено прізвище, ім`я, по-батькові автора (ініціатора) електронної петиції, адресу електронної пошти. На веб-сайті відповідного органу або громадського об`єднання, що здійснює збір підписів, обов`язково зазначаються дата початку збору підписів та інформація щодо загальної кількості та переліку осіб, які підписали електронну петицію. 19.2. Електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. 19.3. Відповідальність за зміст електронної петиції несе автор (ініціатор) електронної петиції. 19.4. Електронна петиція оприлюднюється на офіційному веб-сайті відповідно Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування або на веб-сайті громадського об`єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронних петицій, протягом двох робочих днів з дня надсилання її автором (ініціатором). 19.5. У разі невідповідності електронної петиції встановленим вимогам оприлюднення такої петиції не здійснюється, про що повідомляється автору (ініціатору) не пізніше строку, встановленого для оприлюднення. 19.6. Дата оприлюднення електронної петиції на офіційному веб-сайті відповідно Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, відповідного органу місцевого самоврядування або на веб-сайті громадського об`єднання є датою початку збору підписів на її підтримку. 19.7. Електронна петиція, яка в установлений строк не набрала необхідної кількості голосів на її підтримку, після завершення строку збору підписів на її підтримку розглядається як звернення громадян відповідно до цього Закону. 19.8. Електронна петиція, адресована відповідно Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, розглядається у порядку, встановленому цією статтею, за умови збору на її підтримку не менш як 25000 підписів громадян протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення петиції. VІ. Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду
20. Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними і допустимими доказами, дійшов таких висновків.
21. З аналізу вказаних вище законодавчих норм убачається, що електронна петиція оприлюднюється на офіційному веб-сайті, зокрема, Президента України протягом двох робочих днів з дня надсилання її автором (ініціатором) лише в разі відповідності її встановленим Законом №393/96-ВР вимогам.
22. У разі ж невідповідності електронної петиції встановленим вимогам оприлюднення такої петиції не здійснюється, про що повідомляється автору (ініціатору) не пізніше строку, встановленого для оприлюднення.
23. Так, зокрема, статтею 23-1 Закону № 393/96-ВР передбачено, що електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
24. Тобто, Законом № 393/96-ВР визначені певні обмеження стосовно змісту електронної петиції.
25. Як встановлено судом, 27 серпня 2020 року позивач відправив на вебсайт Офіційного інтернет-представництва Президента України електронну петицію під заголовком «Припинення громадянства України», яка отримала реєстраційний №22/104506-еп. У вказаній петиції пропонувалося Президентові України «припинити громадянство України всім особам, які проживають на тимчасово окупованих РФ територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим, без виключення». 26. 31 серпня 2020 року, в межах встановленого Законом № 393/96-ВР строку, Адміністрацією сервісу електронних петицій Офіційного інтернет-представництва Президента України позивачу було надіслано електронне повідомлення про те, що ініційована ним електронна петиція Президентові України не відповідає встановленим вимогам, відтак її оприлюднення не здійснюється.
27. При цьому, Суд зазначає, що нормами Закону №393/96-ВР не передбачений обов`язок органів, яким адресована петиція, надавати роз`яснення причин відмови в оприлюдненні електронної петиції разом із повідомленням про нездійснення її оприлюднення.
28. Щодо доводів позивача про те, що його електронна петиція не містить в собі закликів до посягання на права і свободи людини та ніяким чином не порушує права людини на громадянство саме Держави Україна, Суд зазначає наступне.
29. Як було зазначено вище, в своїй електронній петиції ОСОБА_1 пропонував Президентові України «припинити громадянство України всім особам, які проживають на тимчасово окупованих РФ територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим, без виключення».
30. Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
31. Згідно з статтею 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
32. Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто перебуває на її території на законних підставах, гарантується свобода пересування по території України, право на вільний вибір місця постійного або тимчасового проживання на її території, право вільно залишати територію України.
33. Згідно з статтею 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
34. Відповідно до пунктів першого, третього, шостогого та сьомого статті 2 Закону України «Про громадянство України» законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
35. Підстави для втрати громадянства України визначені статтею 19 Закону України «Про громадянство України».
36. При цьому, колегія суддів зазначає, що законодавство про громадянство України не передбачає можливості позбавлення невизначеного кола громадян України громадянства за ознакою місця проживання таких осіб.
37. Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України
38. Згідно з частиною другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
39. Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що електронна петиція ОСОБА_1 фактично стосується позбавлення невизначеного кола громадян України правового зв`язку між таким громадянином та Україною, що суперечить вимогам чинного законодавства.
40. Таким чином відповідачем було правомірно не оприлюднено електронну петицію позивача з підстав її невідповідності вимогам Закону, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірною відмову в оприлюднені його електронної пропозиції (петиції) задоволенню не підлягають.
41. Щодо вимог позивача про визнання незаконною бездіяльності Президента України щодо не розгляду його електронної пропозиції (петиції-) та ненадання на неї відповіді, прийнятої за результатом розгляду його пропозиції (петиції-), як того вимагає ст.40 Конституції України, Суд зазначає таке.
42. Так, позивач посилається на положення статті 23-1 Закону № 393/96-ВР, відповідно до яких електронна петиція, яка в установлений строк не набрала необхідної кількості голосів на її підтримку, після завершення строку збору підписів на її підтримку розглядається як звернення громадян відповідно до цього Закону.
43. На думку позивача, на підставі вказаної норми Закону № 393/96-ВР, його не оприлюднена петиція повинна була бути розглянута як звернення громадян відповідно до вимог цього Закону.
44. Проте, Суд зазначає, що оскільки оприлюднення петиції не відбулось через її невідповідність вимогам законодавства, а тому не було підстав для розгляду її як звернення громадян відповідно до положень Закону № 393/96-ВР.
45. З огляду на викладене, позовні вимоги в частині визнання незаконною бездіяльності Президента України щодо не розгляду його електронної пропозиції (петиції-) та ненадання на неї відповіді, прийнятої за результатом розгляду його пропозиції (петиції-), як того вимагає ст.40 Конституції України також не підлягають задоволенню. VІІ.Судові витрати
46. За правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем витрати у виді сплаченого судового збору за звернення з цим позовом до суду відшкодуванню не підлягають. Керуючись статями 139, 242- 246, 255, 262, 263, 266, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ВИРІШИВ: У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Президента України про визнання незаконною відмови вчинити певні дії, визнання незаконною бездіяльності - відмовити. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складене та підписане 20 січня 2021 року. Головуючий О. А. Губська Судді М. В. Білак А.Г. Загороднюк В.М. Соколов С.А. Уханенко