Постанова 4851 № 440/4468/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2021 р.Справа № 440/4468/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 11.09.20 року по справі № 440/4468/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни третя особа Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л., третя особа АТ "Перший український міжнародний банк", в якій просила суд: визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 62693622 від 30 липня 2020 року. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що позивач є власником карткового рахунку в АТ "Перший Міжнародний Український Банк", який розташований за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, 4, а тому порушення Закону України "Про виконавче провадження" відсутнє, оскільки майно боржника (грошові кошти) перебуває у м. Києві. Таким чином, оскаржувана постанова була винесена за місцем знаходженням майна боржника, що відповідає ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження". Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 11 серпня 2020 року позивачем отримано постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О.С. від 30 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62693622 /а.с. 28-30/. Зі змісту вказаної постанови встановлено, що в провадженні відповідача перебуває виконавче провадження № 62693622 щодо примусового виконання виконавчого напису № 23699 від 15 липня 2020 року /а.с. 52/, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., про стягнення з позивача на користь АТ "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованості в розмірі 85411,35 грн. Позивач, не погодившись з постановою про відкриття провадження, звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суду першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець відкрив виконавче провадження поза межами свого виконавчого округу, у зв`язку з чим оскаржувана постанова про відкриття провадження є незаконною та необгрунтованою. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулюються Законом України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція). Згідно з частиною першою статті 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 5 Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до статті 14 Закону, учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом. Стаття 15 Закону передбачає, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Відповідно до частини першої статті 18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Колегією суддів встановлено, що виконавчим округом приватного виконавця Юхименко О.Л, є місто Київ. Боржник у виконавчому провадженні Котенко Л.М. проживає у м. Глобине Полтавської області /а.с. 5-6/. При цьому, доказів наявності у позивача нерухомого або рухомого майна, яке б знаходилось на території міста Києва, відповідач суду не надав. Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на те, що місцем майна боржника є місцезнаходження банку, в якому у боржника відкритий картковий рахунок (АТ "Перший Український Міжнародний Банк", який розташований за адресою м. Київ вул. Андріївська, 4), з огляду на наступне. Так, ч.3.1 ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно ч.ч.6.1, 6.2 ст.6 цього Закону, банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб. Частинами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків. Згідно ч.4 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. Так, дійсно, грошові кошти на рахунках банку в розумінні глави 13 Цивільного кодексу України є майном. Разом з тим, колегія суддів вважає, що наявність лише самого рахунку в банку, за відсутності на ньому коштів не породжує цивільні права та обов`язки. Наразі, банківський рахунок не є власністю громадянина та призначений для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна у такому банку та не є таким майном. При цьому, стягувачем при поданні заяви про примусове виконання рішення не надано доказів, які б підтверджували, що боржник дійсно має власні грошові кошти (майно) на зазначеному вище рахунку. В свою чергу, відповідачем не було надано доказів на підтвердження того, що при прийнятті виконавчого документа до виконання вказані факти були перевірені. Таким чином, відповідачем не доведено та з матеріалів справи не вбачається, що на дату прийняття оспорюваної постанови у приватного виконавця були відомості про наявність у боржника коштів на рахунках у банках, що розташовані у м. Києві. Судом встановлено, що боржник (позивач) зареєстрований за адресою : м. Глобине Полтавської області /а.с. 5-6/. Отже, місце проживання боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого відповідач здійснює діяльність, а виконавчий документ у виконавчому провадженні прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання/перебування боржника - фізичної особи. Посилання відповідача в апеляційій скарзі на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 10.09.2018 по справі № 905/3542/15, колегія суддів вважає помилковим, оскільки у вказаній справі була надана оцінка правовідносинам щодо накладення арешту на майно, однак при наявності грошових коштів на банківських рахунках, тобто за інших фактичних обставин справи. Щодо листа Міністерства юстиції України №23123/16620-33-18/20.5.1 від 11.06.2018, колегія суддів зазначає, що такий не має сили нормативного акту, отже, не може регулювати спірні правовідносини. Крім того, в листі надано оцінку правомірності відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за умови знаходження грошових коштів на рахунках боржника, відкритими ним самостійно. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що приватний виконавець відкрив виконавче провадження поза межами свого виконавчого округу, у зв`язку з чим оскаржувана постанова про відкриття провадження не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Судова колегія враховує, що за змістом п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 року по справі № 440/4468/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва