Постанова 4855 № 320/7520/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7520/20 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни про визнання протиправним та скасування постанови, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №62387650 від 19.06.2020. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована з 09.10.2008 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з паспорту позивача серії МЕ №265796. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено 04.06.2020 виконавчий напис №18735 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованості в розмірі 42221,92 грн. При цьому у вказаному виконавчому написі нотаріусом зазначено відомості щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 за наступною адресою: АДРЕСА_1 . Будь-які відомості щодо іншого місця проживання / перебування позивача, місцезнаходження його майна у виконавчому написі відсутні. Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксаною Анатоліївною винесено постанову від 19.06.2020 про відкриття виконавчого провадження №62387650 з примусового виконання виконавчого напису №18735, вчиненого 04.06.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованості в розмірі 42221,92 грн. Вважаючи протиправною постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, позивач звернулась з позовом до суду. Основним законом, що регламентує порядок примусового виконання рішень, є Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (з наступними змінами і доповненнями, далі по тексту - Закон №1404-VIII). За приписами статті першої Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно частини другої статті 24 Закону №1404-VIII, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Відповідно до статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 №1403-VIII (далі по тексту - Закон №1403-VIII), виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя (частина перша). Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ (частина друга). Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України (частина шоста). Аналіз наведених положень Законів №1403-VIII та №1404-VIII дає підстави для висновку, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку приватний виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.04.2020 у справі № 804/6996/17. Як убачається з виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. №18735 від 04.06.2020 та оскаржуваної постанови, місцем проживання боржника - ОСОБА_1 зазначено наступну адресу: АДРЕСА_1 . При цьому матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких відомостей щодо іншого місця проживання / перебування позивача, місцезнаходження його майна. Згідно даних Єдиного реєстру приватних виконавців України (https://erpv.minjust.gov.ua/), виконавчим округом приватного виконавця Клітченко О.А. є місто Київ. Відтак, місце проживання позивача не знаходиться на території виконавчого округу приватного виконавця Клітченко О.А., відповідно, виконавчий документ, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів, прийнято відповідачем до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи. Всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, приватним виконавцем Клітченко О.А. не надано жодних доказів на підтвердження наявності будь-якого майна у позивача (боржника) у місті Києві (в межах виконавчого округу відповідача), що давало б право відповідачу приймати до виконання виконавчий документ про стягнення коштів з ОСОБА_1 . Крім того, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається наявності у позивача майна в межах виконавчого округу приватного виконавця Клітченко О.А. Зазначення стягувачем у заяві про відкриття виконавчого провадження відомостей, щодо ідентифікації боржника чи відомостей, які можуть сприяти примусовому виконанню рішення, в тому числі рахунків боржника в банківських установах, визначено ч. 3 ст. 26 ЗУ "Про виконавче провадження". Разом з тим, зазначені відомості підлягають перевірці при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Згідно зі статтею 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Поняття "картковий рахунок" було передбачено Постановою НБУ від 19 жовтня 2005 року "Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням" №137, яке втратило чинність на підставі Постанови НБУ №223 від 30 квітня 2010 року. При цьому жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що "картковий рахунок" є майном в розумінні ст.190 ЦК України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження "карткового рахунку" за місцем знаходження будь-якого банку. Відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Таким чином, наявність самого рахунку в банку, за відсутності на ньому жодних коштів чи цінностей не породжує цивільні права та обов`язки, оскільки рахунок це - засіб, механізм, спосіб безготівкового здійснення розрахунків, отримання готівки чи інший спосіб розпорядження коштами, що на ньому знаходяться за волевиявленням власника цих коштів. Суд звертає увагу, що безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об`єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України "Про виконавче провадження", у якому йдеться про "кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках". Системний аналіз норм свідчить, що виконавче провадження здійснюють органи державної виконавчої служби (державні виконавці) та у передбачених Законом випадках приватні виконавці. Останні здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, й на підставі виконавчих написів нотаріусів. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: або за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи, або за місцезнаходженням майна боржника. Однією з підстав для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача про примусове виконання рішення. У такій заяві стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника. Відтак, наявність карткового рахунку у банку, який розташовано в м. Києві, не може бути достатньою підставою для відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за принципом місцезнаходження майна боржника, з огляду на те, що банківський рахунок без наявності на ньому коштів не може бути власністю громадянина, оскільки призначений для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів. Тільки матеріальні цінності, майно, кошти можуть бути об`єктом стягнення, а не рахунки у банку, відповідно, наявність у боржника банківських рахунків не є тотожним наявності у боржника майна у такому банку. Таким чином, відповідачем порушено вимоги Закону України "Про виконавче провадження" в частині встановлених правил територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки володіючи відомостями про зареєстроване місце проживання позивача (боржника), яке не відноситься до виконавчого округу приватного виконавця, відповідачем прийнято до виконання виконавчий документ з іншого виконавчого округу, про що винесено оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни про відкриття виконавчого провадження №62387650 від 19.06.2020. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк