Постанова 4855 № 580/3140/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3140/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: А.В. Руденко ПОСТАНОВА Іменем України 19 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Банк Форвард" про визнання дій протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати дії відповідача щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження протиправними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №62346975 від 15.06.2020. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.В. про відкриття виконавчого провадження №62346975 від 15.06.2020. Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження є правомірною. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 23.02.2018 між ОСОБА_1 (позивач у справі) та ПАТ «Банк Форвард», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард» був укладений кредитний договір №200128462, згідно умов якого грошові кошти будуть перераховані на рахунок позивача № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «Банк Форвард». Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. 01.03.2020 вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1629, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості у сумі 19 484 грн. 51 коп. Адреса реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . АТ «Банк Форвард» 15.06.2020 звернулось до приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Павелків Т.Л. із заявою №17/1-351/497 від 29.05.2020 про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу №1629 від 01.03.2020 про стягнення з ОСОБА_1 (позивач у справі) на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості у сумі 19 484 грн. 51 коп. Відповідачем 15.06.2020 винесено постанову ВП №62346975 від 15.06.2020 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. №1629 від 01.03.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості у сумі 19 484 грн. 51 коп. Не погодившись з таким рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження №ВП №62346975 від 15.06.2020 була прийнята з порушенням правил територіальної діяльності відповідача, тому є протиправною підлягає скасуванню. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов порушено вимоги статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», а саме відкрито виконавче провадження не за місцем проживання боржника та не за місцем знаходження майна. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За правилами частин першої та другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятись ним на всій території України. Частиною першою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, серед іншого, право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу. Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 3, 7 ст. 26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. Отже, виходячи з аналізу вказаних норм, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність, та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. У той же час, п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження №ВП №62346975 від 15.06.2020 була прийнята на підставі заяви акціонерного товариства «Банк Форвард» №17/1-351/497 від 29.05.2020 про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу №1629 від 01.03.2020 про стягнення з ОСОБА_1 (позивач у справі) на користь акціонерного товариства «Банк Форвард» заборгованості у сумі 19 484 грн. 51 коп. У виконавчому написі №1629 від 01.03.2020 зазначена адреса реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Отже, виконавче провадження щодо позивача відкрите не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, а в іншому виконавчому окрузі - місті Києві. Натомість відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що грошові кошти на банківських рахунках є майном, місцем реєстрації таких банків є м. Київ, а отже ним правомірно відкрито та здійснюється виконавче провадження за місцезнаходження майна боржника, яке підлягає стягненню. Колегія суддів вважає такі твердження відповідача необґрунтованими та погоджується з висновком суду першої інстанції, що обставини наявності банківських рахунків у позивача в АТ «Банк Форвард», місцем реєстрації яких є м. Київ, не дають підстав вважати, що банківські рахунки є майном місцезнаходження якого є також м. Київ, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно п. 7.1 ст. 7 цього Закону, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. При цьому, колегія суддів враховує, що місце розташування самого банку, де відкритий рахунок не позбавляє можливості клієнта отримати власні кошти в готівковій формі через відповідні термінали у будь-якому місці, а не лише в місті Києві. Наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника. В той же час, жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що банківський рахунок є майном в розумінні ст. 190 Цивільного кодексу України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження рахунку за місцем знаходження будь-якого банку. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки останній, надаючи правову оцінку, виходив з того, що боржником у виконавчому провадженні була юридична особа, а не фізична. Крім того, правовідносини, яким надавав оцінку Касаційний господарський суд під час розгляду справ, не є аналогічними правовідносинам, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства у даній справі. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не дотримано вимог ст.24 Закону України "Про виконавче провадження" та без достатніх на те правових підстав відкриті виконавчі провадження в іншому виконавчому окрузі, тобто не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження її майна. Тому є обґрунтованими доводи позивача як підстави позову, що відповідач протиправно та всупереч чинного законодавства прийняв до виконання виконавчі документи з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців. За таких обставин, спірну постанову про відкриття виконавчого провадження не можна вважати правомірною, тому вона є протиправною та підлягає скасуванню. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя А.Ю. Коротких