Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/2804/20

Головуючий І інстанції: С.С. Бойко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2021 р. Справа № 440/2804/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2020, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/2804/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2019 року №Ф-6037-51/4308, зобов`язання внести зміни до інтегрованої картки платника податків виключивши з неї суму недоїмки зі сплати єдиного внеску. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 12.12.1997. Разом з цим, з 2010 року позивач припинив здійснювати підприємницьку діяльність. Починаючи з 27.10.2016 по 10.04.2018 ОСОБА_1 працював га посаді водія автотранспортного засобу ТОВ "Авто-Комплект", а починаючи з 17.09.2019 і по цей час працює на посаді слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування четвертого розряду ПАТ "Кременчукгаз". Відтак, позивач перебуває у трудових відносинах та не здійснює підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець, страхові внески сплачені роботодавцем із заробітної плати. Зважаючи на викладене та враховуючи сплату роботодавцем за позивача єдиного внеску, вимога про сплату боргу №Ф-6037-51/4308 від 15.08.2020 підлягає скасуванню. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 15 серпня 2020 року №Ф-6037-51/4308. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття в частині задоволених позовних вимог з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає, що відповідно до даних інтегрованої картки по єдиному внеску станом на 15.08.2019 у ФОП позивача обліковується заборгованість у сумі 23785,08 грн. Наголошував на тому, що фізична особа-підприємець, яка є одночасно найманим працівником не звільняється від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичну особу - підприємця. Сплата єдиного внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником сплачує роботодавець. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 , зареєстрований як фізична особа-підприємець з 10.12.1997. Разом з цим, у період з 27.10.2016 по 10.04.2018 позивач працював на ТОВ "Авто-комплект" на посаді водія автобуса. З 17.09.2019 по сьогоднішній день ОСОБА_1 обіймає посаду слюсаря експлуатації та ремонту газового устаткування ПАТ "Кременчукгаз". Водночас, позивач перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Полтавській області як платник єдиного внеску в органі доходів і зборів, що не заперечується сторонами. 15.08.2019 ГУ ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №ф-6037-51/4308, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 23785,08 грн. Позивач не погодився з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період позивач був найманим працівником, з огляду на що є застрахованою особою, обов`язок сплати єдиного внеску за яку наділений роботодавець. Колегія суддів частково погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Відповідно до п.п 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Підпункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом ст. 2 зазначеного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд при перегляді у касаційному порядку рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2019 у даній справі № 440/2149/19 (№ К/9901/28514/19), зазначивши, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка не отримувала дохід від неї. Так, із матеріалів справи встановлено, що заборгованість позивача, за розрахунком податкового органу, виникла за рахунок щоквартальних нарахувань: -по строку сплати 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн. за 1 квартал 2018 року; -по строку сплати 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн. за 2 квартал 2018 року; -по строку сплати 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн. за 3 квартал 2018 року; -по строку сплати 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн. за 4 квартал 2018 року; -по строку сплати 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн. за 1 квартал 2019 року; -по строку сплати 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн. за 2 квартал 2019 року; -по строку сплати 21.10.2019 в сумі 2754,18 грн. за 3 квартал 2019 року; У той же час, у ході судового розгляду встановлено, що у період з 27.10.2016 по 10.04.2018 позивач працював на ТОВ "Авто-комплект" на посаді водія автобуса. З 17.09.2019 по сьогоднішній день ОСОБА_1 обіймає посаду слюсаря експлуатації та ремонту газового устаткування ПАТ "Кременчукгаз". Враховуючи вищевикладене, контролюючим органом неправомірно нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску за перший квартал 2018 у розмірі 2457,18 грн., а тому вимога в цій частині підлягає скасуванню, а позов в зазначеній частині - задоволенню. Стосовно періоду з 01.05.2018 по 31.12.2018 та з 01.01.2019 по 01.09.2019 відсутні записи про працевлаштування позивача, інших доказів про працевлаштування позивачем не надано та колегією суддів не встановлено, а отже у вказаний період позивач не перебував в трудових відносинах з роботодавцями. Таким чином, позивач за вказані періоди не отримував заробітної плати, з якої були сплачені відповідні внески. Враховуючи вказане вище, позивачем не доведено обґрунтованості позову в частині сплати роботодавцями з його заробітної плати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.05.2018 по 31.12.2018 та з 01.01.2019 по 01.09.2019. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, що судом першої інстанції при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог про скасування вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області № Ф-6037-51/4308 від 15.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) в частині нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.05.2018 по 31.12.2018 та з 01.01.2019 по 01.09.2019 у розмірі 13896,96 грн., порушено норми матеріального права та висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають обставинам справи, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 в цій частині підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 по справі № 440/2804/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 15 серпня 2020 року №Ф-6037-51/4308 в сумі 13 896,96 грн. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні даних позовних вимог - відмовити. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 по справі № 440/2804/20 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов