Постанова 4851 № 440/2554/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2020 р. Справа № 440/2554/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Старостіна В.В., суддів: Бегунца А.О., Рєзнікової С.С. розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року по справі № 440/2554/19 (головуючий 1 інстанції Кукоба О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області у якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.18 №Ф-3769-23У та від 18.06.19 №Ф-3769-23. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що фіскальним органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки як фізичної особи - підприємця. За твердженням позивача, він з липня 2013 року набув право на зайняття адвокатською діяльністю та у спірний період сплачував єдиний внесок як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. На переконання позивача, подвійна сплата єдиного внеску за одну й ту саму особу не відповідає суті такого платежу. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 12 листопада 2018 року №Ф-3769-23У та від 18 червня 2019 року №Ф-3769-23. Відповідач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством. Зазначив, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) сформовані та направлені до органу державної виконавчої служби у відповідності до вимог чинного законодавства. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 29.09.10 зареєстрований як фізична особа - підприємець з основним видом діяльності за КВЕД-2010: діяльність у сфері права (69.10). Того ж дня позивач взятий на облік як платник податків і зборів в ДПІ у м. Полтаві, що сторонами не заперечується. Поряд з цим, на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.09.95 №8 позивач набув право на зайняття адвокатською діяльністю. 15.07.13 позивача взято на облік в ДПІ у м. Полтаві як особу, яка провадить незалежну професійну діяльність. 29.03.18 ОСОБА_1 подано до ДПІ у м. Полтаві звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, у якому самостійно визначено суму єдиного внеску за 2017 рік з розрахунку мінімального страхового внеску у розмірі 704,00 грн щомісяця, що загалом становить 8448,00 грн (а.с. 25). У звіті зазначено, що суму єдиного внеску позивач розрахував як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат). Крім того, позивачем 21.03.19 подано до ДПІ у м. Полтаві звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, у якому самостійно визначено суму єдиного внеску за 2018 рік у розмірі 11376,24 грн (а.с. 28). При цьому у звіті зазначено, що суму єдиного внеску позивач розрахував як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність. Разом з цим, відповідачем 12.11.18 сформовано та надіслано позивачу вимогу №Ф-3769-23 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено платника єдиного внеску про наявну станом на 31.10.18 недоїмку у розмірі 15765,02 грн (а.с. 52). Зазначену вимогу надіслано позивачу за адресою: АДРЕСА_1 , однак поштове відправлення повернуто відповідачу із зазначенням причини невручення "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 53). З урахуванням наведеного, Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу №Ф-3769-23У, у якій зазначено, що станом на 12.02.19 недоїмка зі сплати єдиного внеску становить 18222,20 грн, а сума боргу, що передається для стягнення у примусовому порядку складає 13307,84 грн (а.с. 54). 20.02.19 дану вимогу відповідачем надіслано для примусового виконання до Шевченківського ВДВС міста Полтави (а.с. 55). Постановою державного виконавця від 19.03.19 відкрито виконавче провадження №58612399 про примусове виконання вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області від 12.11.18 №Ф-3769-23У (а.с. 31 - зворот). Крім того, 18.06.19 Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано та надіслано позивачу вимогу №Ф-3769-23 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено платника єдиного внеску про наявну станом на 31.05.19 недоїмку у розмірі 16674,68 грн (а.с. 51). Дану вимогу вручено позивачу 12.07.19, що підтверджено копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №3650101261919 (а.с. 51). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за себе як за фізичну особу - підприємця. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім`ї, смерті громадянина та членів його сім`ї тощо. Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI). За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. А пункт п`ятий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Колегія суддів зазначає, що єдиний внесок не є податком і не входить до сукупності загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку. А тому, завдання збору єдиного внеску не полягає у наповненні бюджету та забезпеченні функціонування податкової системи України. Натомість, сплата єдиного внеску є формою участі застрахованої особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо). Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту. Платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність (у т.ч., займаються адвокатською діяльністю). Відповідач зазначав в апеляційній скарзі про те, що в силу вимог статті 4 Закону №2464-VI фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, визначено окремими платниками єдиного внеску. Водночас, колегія суддів зауважує, що зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючим осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. У цій справі позивач одночасно взятий на облік у контролюючому органі як платник єдиного внеску з ознаками провадження діяльності як фізична особа - підприємець та як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат). Контролюючий орган у спірний період провів нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 за двома підставами: і як фізичній особі - підприємцю, і як самозайнятій особі. Однак, за твердженням позивача, він підприємницькою діяльністю у спірний період не займався, а єдиний внесок ним нарахований та сплачений як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, про що подано звітність до контролюючого органу. Аналізуючи положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, посиланням на які обґрунтовує правомірність спірних вимог відповідач, колегія суддів зазначає, що цією нормою визначено необхідність сплати єдиного внеску саме у випадку безпосереднього ведення особою підприємницької діяльності упродовж звітного періоду, оскільки у ній акцентовано увагу саме на наявності або відсутності у платника єдиного внеску доходу (прибутку). Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу. Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку). Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом активного ведення такою особою підприємницької діяльності. Але у цій справі позивач підприємницьку діяльність у спірний період не здійснював, що визнає відповідач. Водночас Закон №2464-VI не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок у разі, коли такою особою фактично не ведеться підприємницька діяльність. Факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов`язує таку особу до активного її ведення. Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати за ознакою ведення підприємницької діяльності. До того ж, колегія суддів враховує, що на визначення порядку адміністрування єдиного внеску поширюються положення Податкового кодексу України, а відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Окрім того, визначальним у контексті саме цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку. Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та сплати єдиного внеску за себе як за самозайняту особу. Верховний Суд у постанові від 28.03.19 у справі №820/6324/17 дійшов висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому колегія суддів зауважує, що покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску ще й як за фізичну особу - підприємця буде надмірним тягарем, адже за відсутності факту ведення підприємницької діяльності та визначення її фінансового результату, позивач має сплатити обов`язкові платежі до бюджету. До того ж, суд вкотре звертає увагу на те, що єдиний внесок не є податком, а завдання його збору не полягає у наповненні бюджетів відповідного рівня. Окремо суд вважає за доцільне зупинитись на підставах нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки). Так, відповідач самостійно визначив зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за спірний період шляхом проведення розрахунків на підставі абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI. Проте, Закон №2464-VI та Інструкція №449, визначаючи обов`язок фіскального органу щодо здійснення контролю за своєчасністю нарахування і сплати єдиного внеску, наділяє відповідний орган виключно повноваженнями на проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців. Таким чином, єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску. Колегія суддів зауважує, що статтею 9 Закону №2464-VI чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок. Проте, позивач не подавав звітність за спірний період як фізична особа - підприємець, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались контролюючому органу бухгалтерські та інші документи. Відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення. Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів у будь-якому випадку не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за себе як за фізичну особу - підприємця. Зі змісту розрахунку суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, що наведений представником відповідача у відзиві на позов (а.с. 49 - зворот), суд встановив, що контролюючий орган провів такі нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 як фізичній особі - підприємцю: 19.04.18 проведено нарахування єдиного внеску ФОП у розмірі 2457,18 грн за І квартал 2018 року; 19.07.18 здійснено нарахування єдиного внеску ФОП у розмірі 2457,18 грн за ІІ квартал 2018 року; 19.10.18 проведено нарахування єдиного внеску ФОП у розмірі 2457,18 грн за ІІІ квартал 2018 року; 21.01.19 здійснено нарахування єдиного внеску ФОП у розмірі 2457,18 грн за ІV квартал 2018 року; 19.04.19 відображено нарахування єдиного внеску ФОП у розмірі 2754,18 грн за І квартал 2019 року. Загалом станом на 31.10.18 нарахування єдиного внеску позивачу як фізичній особі - підприємцю за І-ІІІ квартали 2018 року становили 7371,54 грн, станом на 12.02.19 - за IV квартали 2018 року у розмірі 9828,72 грн, а станом на 31.05.19 - за IV квартали 2018 року та І квартал 2019 року у розмірі 12582,90 грн. Окрім того, колегія суддів враховує, що фіскальним органом самостійно визначено зобов`язання зі сплати позивачем єдиного внеску як фізичною особою - підприємцем за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн та зараховано сплачені ОСОБА_1 упродовж 2017 року кошти у зазначеному розмірі в рахунок погашення недоїмки, про що зазначено у листі Головного управління ДФС у Полтавській області від 30.05.19 вих.№ФОП/Г/3990/16-31-17-03-14 (а.с. 15-18). Проте кошти у розмірі 8448,00 грн. були внесені позивачем за кодом призначення платежу (класифікації доходів бюджету) 71040000 як єдиний внесок, що сплачується особами, які провадять незалежну професійну діяльність. А оскільки підстави для нарахування позивачу єдиного внеску як фізичній особі - підприємцю за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн відсутні, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючий орган неправомірно зарахував сплачені позивачем кошти у розмірі 8448,00 грн в якості погашення недоїмки зі сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем. Крім того, колегією суддів встановлено, що згідно з висновками Верховного Суду, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у зразковій справі №520/3939/19, фізична особа - підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Законом № 2464-VI не передбачається порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. При цьому аналіз пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників від 24.11.2014 № 1162 вказує на те, що цим Порядком не передбачено для контролюючого органу можливості самостійно взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою. До того ж, як передбачено у пункті 4 розділу VI Порядку № 1162, фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою "платник не подав заяви для взяття на облік". Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду зводяться до того, що дії Головного управління ДФС у Полтавській області щодо самостійного встановлення позивачу як фізичній особі - підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності не узгоджуються з нормами Порядку № 1162, якими визначено процедуру взяття на облік платників єдиного внеску. Колегія суддів зазначає, що за визначенням п.п.21, 22 ч.1 ст.4 КАС України типові адміністративні справи - це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги. Зразкова адміністративна справа - це типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення. Ознаками вказаної типової справи, є: 1) перебування позивача на обліку контролюючого органу як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця та як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність; 2) встановлення контролюючим органом за власною ініціативою платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності, що обумовило виникнення в останнього обов`язку сформувати та подати до органів доходів і зборів окремий звіт; 3) визначення статусу "фізичної особи-підприємця з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності" на рівні підзаконних нормативно-правових актів; 4) можливість подвійного нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за результатами здійснення одного й того ж виду господарської діяльності: як підприємницької, так і незалежної професійної діяльності. Зазначена справа №440/2554/19, що перебуває в провадженні Другого апеляційного адміністративного суду, підпадає під ознаки типової (№520/3939/19), оскільки відповідачем в обох випадках є територіальний орган ДФС України, а спір виник з аналогічних підстав і відносин, що регулюються одними нормами права, зазначеними вимогами позивачів. Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області від 12.11.18 №Ф-3769-23У та від 18.06.19 №Ф-3769-23 належить визнати протиправними та скасувати повністю, адже визначена у цих вимогах сума недоїмки зі сплати єдиного внеску в частині провадження позивачем незалежної професійної діяльності фактично погашена за рахунок сплати ОСОБА_1 єдиного внеску за 2017 рік, що безпідставно зарахований контролюючим органом в рахунок погашення недоїмки з огляду на нарахування позивача єдиного внеску як фізичній особі - підприємцю. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року по справі № 440/2554/19 суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року по справі № 440/2554/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.В. Старостін Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова