Постанова 4857 № 500/671/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/671/20 пров. № А/857/9699/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Шинкар Т.І., Іщук Л.П. з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (ухвалене головуючим-суддею Мірінович У.А., час ухвалення судового рішення 16 год 37 хв у м. Тернополі, час складання повного тексту судового рішення 13 липня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Зборівської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Зборівської районної державної адміністрації Тернопільської області (далі - Зборівська РДА, відповідач) №12-к від 10.02.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити її на посаді головного спеціаліста архівного відділу Зборівської РДА та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11.02.2020 та по день ухвалення судом рішення про поновлення на посаді. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у задоволені адміністративного позову було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити її адміністративний позов повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки її доводам про невиконання відповідачем обов`язку запропонувати іншу роботу та не врахування при прийнятті оспорюваного наказу її переважного права на залишення на роботі, наслідком чого стало звільнення та не поновлення на посаді працівника з більш високою кваліфікацією і надання переваги у залишенні на роботі провідного спеціаліста замість головного спеціаліста. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 у період з 19.08.2014 по 10.02.2020 працювала в Зборівській РДА на посаді головного спеціаліста архівного відділу РДА, про що свідчить записи у належній їй трудовій книжці. Про майбутнє вивільнення 07.02.2020 у зв`язку із скороченням штату, позивача було повідомлено 06.12.2019, про що свідчить скероване їй повідомлення, у якому зазначено, що звільнення обумовлено неможливістю переведення її на іншу роботу у зв`язку з відсутністю такої. У подальшому, наказом Зборівської РДА №12-к від 10.02.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача було звільнено з посади головного спеціаліста архівного відділу РДА відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №926 від 03.11.2019, п.1 ст.40 КЗпП України та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889-VIII) 10.02.2020 у зв`язку із скороченням чисельності. Підстава : розпорядження голови РДА №316-од від 29.11.2019, №333-од від 06.12.2019. Вважаючи вищевказаний наказ та звільнення протиправним, ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про звільнення позивача було видано на підставі розпоряджень голови обласної державної адміністрації, якими було впорядковано структуру та встановлено чисельність працівників райдержадміністрації, прийнятими відповідно до вимог Закону України «Про державні місцеві адміністрації» №586-XIV від 09.04.1999 (далі - Закон №586-XIV). При цьому, доказів скасування вказаних розпоряджень у встановленому законом порядку, сторони не надали, а суд не здобув. Суд також зазначив, що позивача було персонально попереджено про вивільнення із займаної посади не пізніше ніж за два місяці, як того вимагає стаття 492 КЗпП України. Крім того, відповідачем було дотримано вимог трудового законодавства при наданні переважного права залишення на посаді. Стосовно доводів позивача про те, що в порушення вимог статті 492 КЗпП України їй не було запропоновано жодної вакантної посади в Зборівській РДА, суд першої інстанції не прийняв такі до уваги, вказуючи на відсутність вільних посад. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Постановою Кабінету Міністрів України №926 від 03.11.2019, на яку відповідач покликається у повідомленні про майбутнє вивільнення та оспорюваному наказі, були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України №91 від 25.03.2014 «Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій» та визначено граничну чисельність працівників місцевих державних адміністрацій. Відповідно до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України розпорядженням голови обласної державної адміністрації №735-од від 22.11.2019 «Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації №714-од від 08.11.2019», відповідач видав розпорядження №316-од від 29.11.2019 «Про впорядкування структури та встановлення граничної чисельності працівників райдержадміністрації», пунктом 4 якого реорганізовано шляхом перетворення архівний відділ РДА без статусу юридичної особи публічного права у архівний сектор без статусу юридичної особи публічного права з граничною чисельністю працівників в загальній кількості 2 штатні одиниці (1 - завідувач, 1 - провідний документознавець). Розпорядженням голови Зборівської РДА №331-од від 06.12.2019 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації №316-од від 29.11.2019» внесено зміни до розпорядження №316-од від 29.11.2019, п.1 якого, п.2 доповнено п.п.4 до розпорядження №316-од від 29.11.2019 такого змісту: « 4) архівного відділу - на одну штатну одиницю (головного спеціаліста)». Водночас, відповідно до п.2 зазначеного розпорядження визнано таким, що втратили чинність, зокрема, пункт 10 розпорядження голови РДА №316-од від 29.11.2019 «Про впорядкування структури та встановлення граничної чисельності працівників райдержадміністрації»; додаток 4 до розпорядження. Відповідно до п.3 зазначеного розпорядження затверджено структуру Зборівської РДА з доведеною граничною чисельністю працівників у новій редакції згідно з додатком у зв`язку з внесеними змінами. Таким чином, п.2 розпорядження голови РДА №316-од від 29.11.2019 «Про впорядкування структури та встановлення граничної чисельності працівників райдержадміністрації», з урахуванням внесення змін до нього розпорядженням №331-од від 06.12.2019 доповнено п.п.4, згідно якого, скорочено граничну чисельність працівників структурних підрозділів РДА, зокрема, архівного відділу - на одну штатну одиницю (головного спеціаліста). Відповідно до Додатку до розпорядження №331-од від 06.12.2019 структура Зборівської РДА з граничною чисельністю працівників складається, зокрема, архівний відділ - 2 працівника. Згідно штатного розпису на 2020 рік Зборівської РДА, зокрема, архівний відділ складається з двох штатних посад, а саме : начальник відділу, провідний документознавець. З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що розпорядження №735-од від 22.11.2019, №316-од від 29.11.2019 та №331-од від 06.12.2019 стали підставою для прийняття рішення про скорочення чисельності працівників та скорочення штату райдержадміністрації, зокрема, архівного відділу - на одну штатну одиницю (головного спеціаліста), тобто посаду, яку обіймала позивач. Відтак, колегія вважає, що суд першої інстанції вірно поклав в основу, як один з мотивів свого рішення про відмову у задоволенні позову, відсутність доказів скасування зазначених розпоряджень у встановленому законом порядку. Відхиляючи доводи позивача про виконання відповідачем обов`язку щодо вирішення питання переважного права на залишення її на роботі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував в цій частині норми матеріального права та дав належну оцінку наявним у справі доказам. Частиною першою статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Частиною другою цієї норми визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається сімейним - при наявності двох і більше утриманців, особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації, працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій, працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання, особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України, працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби, працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції взяв до уваги розпорядження №318-од від 29.11.2019 «Про створення комісії для вирішення питання щодо переважного права на залишення на роботі працівників райдержадміністрації», яким було утворено комісію з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення з числа керівників і працівників апарату, структурних підрозділів без статусу юридичної особи публічного права та керівників структурних підрозділів зі статусом юридичної особи публічного права районної державної адміністрації (далі - Комісія), затверджено її склад, згідно з додатком. На засіданні комісії був складений протокол №2 від 04.12.2019, відповідно до якого було визначено критерії відбору працівників щодо яких встановлено обмеження на звільнення, або яким надається перевага в залишенні на роботі, при скороченні чисельності або штату працівників, зокрема, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - у порядку і випадках, передбачених частиною шостою статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи роботодавця не допускається. Ці гарантії поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників). За результатами засідання комісії, оформленого протоколом №3 від 05.12.2019, було вирішено скласти рекомендований список працівників апарату та структурних підрозділів райдержадміністрації, перелік вакантних посад з пропозицією можливого переведення осіб, структурний підрозділ яких ліквідовано або чисельність працівників підрозділу скорочено, дотримуючись вимог КЗпП України та з врахуванням наявних у комісії матеріалів щодо керівників і працівників апарату райдержадміністрації, структурних підрозділів без статусу юридичної особи публічного права та керівників структурних підрозділів райдержадміністрації зі статусом юридичної особи публічного права при визначенні осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення. У зв`язку з видачею розпорядження №331-од від 06.12.2019 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації №316-од від 29.11.2019», на засіданні комісії, оформленого протоколом №4 від 06.12.2019, було вирішено внести зміни до рекомендованого списку працівників апарату та структурних підрозділів райдержадміністрації, структурний підрозділ яких ліквідовано або чисельність працівників підрозділу скорочено. Таким чином, при райдержадміністрації під керівництвом заступника голови РДА була створена комісія з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення, до якої входили члени трудового колективу та профспілкової організації при райдержадміністрації. Дана комісія вивчала питання скорочення чисельності працівників районної державної адміністрації, також розглядали інформацію про кожного працівника підготовлену головним спеціалістом відділу організаційної роботи та управлінням персоналом апарату райдержадміністрації згідно інформації з особових документів які зберігаються при райдержадміністрації та долучених документів від держслужбовців. Комісія встановила працівників які мають переважне право на залишення на посаді відповідно до ст.42 КЗпП України та визначила перелік осіб, які не допускаються до звільнення згідно вимог законодавства. Рішення даної комісії було зафіксовано протокольно і передано керівництву райдержадміністрації для прийняття остаточного рішення. Відповідно до витягу з рекомендованого списку працівників апарату та структурних підрозділів райдержадміністрації, структурний підрозділ яких ліквідовано або чисельність працівників підрозділу скорочено, який є додатком до протоколу №4 від 06.12.2019, ОСОБА_1 вирішено вивільнити з посади головного спеціаліста архівного відділу райдержадміністрації. При цьому, ОСОБА_2 , яка обіймає посаду провідного документознавця архівного відділу залишено на займаній посаді, як таку, що має переважне право на залишення на посаді. Отже, при наявності однакових умов, зокрема, двох дітей на утриманні, непрацюючі чоловіки, в`язко було до уваги більший стаж у ОСОБА_2 . Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем при вирішенні питання переважного права на залишення на роботі були дотримані вимоги статті 42 КЗпП України, а тому висновки суду в цій частині колегія судів вважає також вірними. Судом також встановлено, що 06.12.2019 ОСОБА_1 було письмово попереджено про наступне вивільнення 07.02.2020 та відсутність вакантної посади, та звільнено позивача звільнено з посади головного спеціаліста архівного відділу РДА 10.02.2020 у зв`язку із скороченням чисельності відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII. Відповідно до ст.1, ч.1 ст.3 Закону №889-VIII, державною службою є публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець є громадянином України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом №889-VIII (тут і надалі в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» №117-IX від 19.09.2019 (далі - Закон №117-IX), чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та в частині, що не врегульовано спеціальним законодавством, КЗпП України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон №889-VIII. Розділ IX цього Закону визначає підстави припинення державної служби. Так, пунктом першим частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Первинна редакція вказаної норми передбачала таку підставу припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення лише за умови відсутності можливості запропонувати іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. У подальшому, Законом №440-IX від 14.01.2020 були внесені зміни до Закону №889-VIII, частиною третьою якого суб`єкту призначення або керівнику державної служби вже надано право пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Таким чином, аналізуючи положення Закону №889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, на думку колегії суддів, суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі. Частиною четвертою статті 40 КЗпП України (в редакції на день звільнення ОСОБА_1 ) передбачалося, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.40, а також особливості застосування до них положень ч.2 ст.40, ст.42, 42-2, ч.ч.1, 2, 3 ст.49-2 КЗпП України встановлюються законом, що регулює їхній статус. Як зазначалось вище, чинний на момент звільнення позивача Закон №889-VIII не передбачав обов`язку пропонувати іншу посаду чи роботу. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині КЗпП України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону, шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати такий обов`язок. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання по звільнення позивача. Колегія суддів також вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що роботодавець має право самостійно визначати, змінювати чисельність працівників і штатний розпис. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.1 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року по справі №500/671/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді Т. І. Шинкар Л. П. Іщук Повне судове рішення складено 29.01.2021.