Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3139/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3139/20 пров. № А/857/3548/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Ільчишин Н.В., за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року, головуючий суддя Зозуля Д.П., ухвалене о 15:27 год. у м. Рівне, повний текст якого складено 05.01.2021 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В: В травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Дубровицької районної державної адміністрації №34-к від 30.03.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста відділу документообігу, контролю та роботи зі зверненнями громадян апарату Дубровицької райдержадміністрації», поновити її на займаній посаді або на іншій рівнозначній посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що звільнення її із займаної посади у зв`язку з скороченням чисельності працівників відбулось із порушенням встановленої законодавством процедури його проведення. Вказала, що в Дубровицькій районній державній адміністрації на дату її звільнення були вакантні посади, які безпідставно не запропоновані позивачу. Водночас роботодавцем не забезпечено повідомлення працівника про втрату роботи у визначений трудовим законодавством строк, а саме за 2 місяці до звільнення. Крім того, зауважила, що вона є членом профспілкової організації і відповідач обов`язково повинен був отримати згоду профспілкового органу на її звільнення, однак цього не здійснив. Також зазначала, що функції ліквідованого відділу в якому вона працювала перейшли до іншого структурного підрозділу адміністрації, при цьому сам державний орган не був ліквідований, що виключає її звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом попередньої інстанції не взято до уваги те, що з моменту попередження про наступне вивільнення і по дату звільнення з державної служби відповідачем не пропонувалось позивачу іншої рівноцінної посади державної служби, та/або іншої посади, що свідчить про порушення процедури звільнення, а саме статті 49-2 КЗпП України, п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». В судовому засіданні представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням голови Дубровицької районної державної адміністрації (далі Дубровицька РДА) від 23.06.2016 року №60-к ОСОБА_1 переведена з посади провідного спеціаліста загального відділу апарату на посаду провідного спеціаліста відділу документообігу, контролю та роботи зі зверненнями громадян апарату Дубровицької РДА, що відноситься до підкатегорії В-2 категорії В посад державної служби (а.с. 51-54). Постановою Кабінету міністрів України від 03.11.2019 року №926 «Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій» було зменшено граничну чисельність працівників місцевих держаних адміністрацій на всій території України. На виконання вказаної постанови КМУ розпорядженням Рівненської обласної адміністрації від №112-к від 21.11.2019 року рекомендовано Дубровицькій районній державній адміністрації визначити граничну чисельність працівників у кількості 83 штатних одиниці (а.с 65-66). 26.11.2019 року головою Дубровицької РДА видано розпорядження за №30-К «Про скорочення чисельності та впорядкування структури Дубровицької райдержадміністрації», яким визначено граничну чисельність районної державної адміністрації у кількості 83 одиниці, у тому числі апарат районної державної адміністрації - 14 одиниць згідно з додатками до цього документа (а.с. 58-64). Зокрема, цим актом ліквідовано структурний підрозділ апарату Дубровицької РДА - відділ документообігу, контролю та роботи зі зверненнями громадян (6 штатних одиниць), в якому працював позивач та створено відділ організаційної та інформаційної роботи, документообігу, управління персоналом та захисту персональних даних (4 штатних одиниці). Керівник апарату відповідача видав наказ від 28.11.2019 року №40-К «Про попередження про звільнення працівників та зміну істотних умов праці», яким наказано попередити ОСОБА_1 й ряд інших працівників про їх наступне звільнення із займаних посад через два місяці від дня попередження у зв`язку із скороченням чисельності за списками працівників РДА згідно з додатком (а.с. 14-15). Згідно з персональним повідомленням ОСОБА_1 від 20.12.2019 року №676/01.48, отриманим позивачем у той же день під особистий підпис їй було запропоновано переведення на посаду провідного спеціаліста відділу питань оборонної роботи, цивільного захисту та охорони навколишнього природного середовища Дубровицької РДА (а.с. 16-17). Надалі головою Дубровицької РДА видано розпорядження за №42-К від 28.12.2019 року «Про оптимізацію структури Дубровицької районної державної адміністрації та внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 26 листопада 2019 року №30-К», яким внесено низку змін до цього розпорядження, зокрема, зазначена вище посада, переведення на яку пропонувалось позивачу була виключена зі штатного розпису (а.с. 67-71). Також цим актом замість відділу документообігу, контролю та роботи зі зверненнями громадян (6 штатних одиниць), в якому працював позивач утворено сектор документообігу та роботи зі зверненнями громадян апарату відповідача у складі 2 штатних одиниць, а саме: завідувач сектору і головний спеціаліст. Посада провідного спеціаліста у секторі цим розпорядженням не передбачена. 13.01.2020 року листом відповідача №33/01.48 було відкликано персональне попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 20.12.2019 року (а.с. 75). 31.01.2020 року керівник апарату Дубровицької РДА видав наказ №11-К, яким вказано попередити працівників, зокрема й позивача, про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності штату згідно з додатком 2 до наказу (а.с. 76-77). Зі змісту цього документа вбачається, що при його винесенні враховувався протокол засідання комісії по вивченню кваліфікаційних характеристик, продуктивності праці працівників та дотримання їх прав та гарантій при вивільненні від 24.01.2020 року (а.с. 179-196). На підставі цього наказу відповідачем винесено персональне повідомлення від 04.02.2020 року, яким провідний спеціаліст відділу документообігу, контролю та роботи зі зверненнями громадян апарату ОСОБА_1 попереджена про наступне її звільнення з займаної посади по закінченню 30 календарних днів з дати вручення цього повідомлення. Це повідомлення отримане позивачем у дату його видачи (04.02.2020 року) (а.с.81-82). Також, 4 лютого 2020 року листом № вих.98/01.48 відповідачем було повідомлено первинну профспілкову організацію, про те, що розпорядженням голови облдержадміністрації від 21.11.2019 року №112-к «Про затвердження граничної чисельності працівників апарату обласної державної адміністрації, її структурних підрозділів та районних державних адміністрацій» суттєво зменшено штатну чисельність Дубровицької районної державної адміністрації було 119 штатних одиниць (в т.ч. апарат - 29 штатних одиниць), стало 83 штатних одиниць (в т.ч. апарат - 14 штатних одиниць); скорочено 36 штатних одиниць. У зв`язку з цим, відповідно до розпорядження голови райдержадміністрацїї від 26.11.2019 року №30-к «Про скорочення чисельності та впорядкування структури Дубровицької райдержадміністрації» (зі змінами від 28.12.2019 року №42-к), затверджено новий штатний розпис по апарату та структурних підрозділах-неюридичних особах райдержадміністрацїї та передбачено суттєве зменшення штатних посад працівників апарату та структурних підрозділів райдержадміністрації (в штатному розписі апарату було 29 посад, стало 14 посад; в штатному розписі структурних підрозділів-неюридичних осіб було 19 посад, стало 13 посад: скорочення складає 21 штатну одиницю). Надалі керівник апарату Дубровицької РДА видав наказ від 30.03.2020 року №343-к, яким ОСОБА_1 звільнено з 30.03.2020 року з посади провідного спеціаліста відділу документообігу, контролю та роботи зі зверненнями громадян апарату Дубровицької РДА у зв`язку зі скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» (а.с. 55). Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача та припиненні державної служби була дотримана процедура вивільнення державних службовців. Отже, відповідач як роботодавець не допустив порушень своїх обов`язків та прав позивача. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Частиною 2 ст. 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України "Про державну службу". Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну службу", державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну службу", цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відповідно до ч. 1-3 ст. 5 Закону України "Про державну службу", правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу", суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Водночас, 02.02.2020 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 року N 378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців. Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. При цьому, Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 року №440-IX внесені аналогічні зміни в Закон України "Про державну службу", який набрав чинності 13.02.2020 року. Отже, після внесення Законом України від 14.01.2020 року №440-IX змін у Закон України "Про державну службу", норми ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються. Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників. Однак, суд наголошує, що положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України "Про державну службу", на час прийняття оскарженого наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд дійшов висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а відтак доводи позивача з приводу невиконання обов`язку в частині працевлаштування позивача, суд вважає помилковими. Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що ліквідація структурного підрозділу апарату Дубровицької РДА - відділу документообігу, контролю та роботи зі зверненнями громадян, в якому працював позивач не зумовлювала обов`язок відповідача як роботодавця забезпечити її працевлаштування. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 звільнено з посади правомірно, відповідачем дотримані вимоги передбачені абзацом першим частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», які повністю узгоджуються з положеннями частини шостої статті 49-2 КЗпП України. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі №460/3139/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов Н. В. Ільчишин Повний текст постанови складено 23.04.2021 року.