Постанова 4857 № 1340/4156/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 1340/4156/18 пров. № А/857/13495/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Довгополова О.М., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Стельмаха П.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року (суддя - Карп`як О.О., час ухвалення - 15:44 год., місце ухвалення - м.Львів, дата складення повного тексту - 22.09.2020 року), в адміністративній справі №1340/4156/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області, про визнання протиправною і скасування постанови, встановив: У вересні 2018 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ Держпраці у Львівській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 14 серпня 2018 року №ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС про накладення штрафу в розмірі 186150 грн.. Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Зазначив, що оскаржена постанова про накладення штрафу винесена у відповідності до вимог чинного законодавства. Просив прийняти судове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року було зупинено провадження у цій справі №1340/4156/18 до набрання законної сили рішенням у справі №1.380.2019.000037. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року поновлено провадження у даній адміністративній справі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу від 14.08.2018 року №ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ФОП ОСОБА_1 1861,50 грн. сплаченого судового збору. З цим рішенням суду першої інстанції від 14.09.2020 року не погодився відповідач ГУ Держпраці у Львівській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду є незаконним, необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що за результатами проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 інспектором праці складено акт інспекційного відвідування №ЛВ679/1095/НД/АВ від 23.07.2018 р., яким зафіксовано порушення позивачем вимог ч. 1, 2 ст.107, ч.6 ст.95, ч. 1, 2 ст.115, ч.1 ст.116, ч.1 ст.117 КЗпП України, ст. 24, 33 Закону України «Про оплату праці» з описом виявлених порушень. Також було внесено припис про усунений виявлених порушень №ЛВ679/1095/АВ від 23.07.2018 р., в якому було надано строк до 03.08.2018р. усунути виявлені порушення законодавства. 02.08.2018 р. ФОП ОСОБА_1 на виконання вимог зазначеного Припису скеровано управлінню документи, що підтверджують усунення виявлених порушень. Тобто, суб`єкт відвідування повністю погодився з наявністю виявлених порушень та вжив заходів до їх усунення. З урахуванням положень абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України, 14.08.2018р. начальником Управління було винесено постанову №ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 186150 гривень за порушення вимог ч.6 ст.95 КЗпП України, ст.33 Закону України «Про оплату праці», ч. 1, 2 ст.107 КЗпП України. Зазначає апелянт, що факт виконання вимог припису у встановлений ним термін не звільняє суб`єкта господарювання від відповідальності. Щодо посилань суду першої інстанції па приписи ч.9 ст.4 та ч.11 ст.7 Закону України №877, то такі вважає безпідставними, оскільки частинами 4, 5 ст.2 Закону №877 передбачено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Вказує апелянт, що в Управління відсутній обов`язок забезпечувати дотримання вимог ч.9 ст.4 та ч.11 ст.7 Закону №877, оскільки згідно ст.259 КЗпП України в Управління був наявний обов`язок забезпечити дотримання вимог і Порядку №295, зокрема пункту

29. Звертає увагу апелянт та те, що долучені до письмових пояснень по справі докази, не були подані у встановлений законом строк та спосіб, а тому посилання на них при прийнятті рішення судом першої інстанції є незаконним та безпідставним. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 14.09.2020р. та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Позивач ФОП ОСОБА_1 із апеляційними вимогами не погодився, подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просить його залишити без змін, залишивши апеляційну скаргу залишити без задоволення. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи (їх представників), які з`явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 23 жовтня 2012 року (а.с. 12 Т.1). На підставі наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 05.07.2018 року №1544-П, інспектору праці - головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області Ракубовчук С.І. на підставі п.п.6 п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. №295 за листом ГУ ПФУ у Львівській області від 30.03.2017р. №3536/06-24 в термін з 06.07.2018 року по 09.07.2018 року доручено провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці у ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а.с. 81 Т.1), про що видано інспектору праці Ракубовчук С.Б. направлення №1405 від 05.07.2018 року (а.с. 83 Т.1). 09.07.2018 року складено акт №ЛВ679/1095/НД про неможливість проведення Головним управлінням Держпраці у Львівській області інспекційного відвідування у зв`язку з відсутністю об`єкта відвідування за зареєстрованим місцем знаходження (а.с. 14-16 Т.1) та вимогу №ЛВ679/1095/НД/ПД від 09.07.2018 р. про надання документів (а.с. 17 Т.1). Наказом ГУ Держпраці у Львівській області від 09.07.2018 року №1568/1-П внесено зміни до п.1 наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 05.07.2018 року №1544-П, якими головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області Ракубовчук С.І. перенесено термін проведення інспекційного відвідування на 20.07.2018р. - 23.07.2018р. у ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а.с. 82 Т.1). ГУ Держпраці у Львівській області 05.07.2018 року у направлення №1405 внесено зміни, яким уповноважено інспектора праці - головного державного інспектора Ракубовчук С.Б. провести інспекційне відвідування у період з 20.07.2020 року по 23.07.2020 року (а.с. 83 Т.1). 23.07.2018 року посадовою особою ГУ Держпраці у Львівській області складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЛВ679/1095/НД/АВ (а.с. 23-37 Т.1), у якому зафіксовано виявлені порушення: - ч.1, ч.2 ст.107 КЗпП, не проведено оплати за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному обсязі, а саме: ОСОБА_2 за роботу 01.05.2018р. та 09.05.2018р. відповідно до табеля обліку використання робочого часу за травень 2018 року. ОСОБА_3 працювала 01 та 07 січня 2018 року, 09 березня 2018 року, 08 квітня 2018 року (Великдень), 27 травня 2018 року (Трійця), 28 червня 2018 року, відповідно до табелів обліку використання робочого часу за 2018 рік. ОСОБА_4 працювала 01 та 07 січня 2018 року, відповідно до табеля обліку використання робочого часу за січень 2018 року. Однак оплата за роботу у вищезазначені дні здійсненна в одинарному розмірі; - ч.6 ст.95 КЗпП України, ст.33 Закону України "Про оплату праці" - індексація заробітної не проводиться. Відповідно до штатного розпису, затвердженого 01.01.2017 року, встановлено посадові оклади для працівників (продавців-консультантів, товарознавця) у розмірі 3200 грн. Відповідно до штатного розпису, затвердженого 01.01.2017 року, встановлено посадові оклади для продавців-консультантів у розмірі 3200 грн. та для одного продавця - консультанта погодинну оплату праці у розмірі 19,90 грн./за годину, для товарознавця у розмірі 3200 грн. Відповідно до штатного розпису, затвердженого 01.04.2017 року встановлено посадові оклади для продавців - консультантів у розмірі 3250 грн. та двох продавців - консультантів з погодинною оплатою праці у розмірі 19,90 грн./за годину, для товарознавця у розмірі 3250 грн. Та згідно з штатним розписом, затвердженим 26.09.2017 року посадові оклади для продавців - консультантів були незмінними. Відтак, починаючи з липня 2017 року підлягала проведенню індексації заробітна плата продавця - консультанта з погодинною оплатою праці встановленою з 01.02.2017 року ( ОСОБА_4 ) та з вересня 2017 року підлягали проведенню індексації заробітні плати для інших вищезазначених працівників (продавці - консультанти ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , продавець-консультант з погодинною оплатою праці встановленою з 01.04.2017 року - ОСОБА_3 , товарознавець - ОСОБА_6 ), яку слід було нараховувати та виплачувати щомісячно відповідно до індексу споживчих цін. Однак, при огляді відомостей нарахування та виплати заробітної плати за період 2017 року та січень-липень 2018 року індексація заробітної плати не нараховувалась та не виплачувалась ОСОБА_5 (продавець-консультант), ОСОБА_2 (продавець-консультант), ОСОБА_3 (продавець-консультант), ОСОБА_4 . (продавець-консультант), ОСОБА_6 (товарознавець). Станом на 23.07.2018 року не надано підтверджуючих документів по нарахуванню та виплаті сум індексації заробітної плати за 2017 рік зазначеним працівникам; - ч.1 та 2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України "Про оплату праці" - виплата заробітної плати проводиться регулярно в робочі дні у строки, не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплату заробітної плати працівникам за першу половину травня 2018 року проведено до оплати 17.05.2018 року відповідно до видаткових касових ордерів від 17.05.2018 року. За другу половину травня 2018 року - 05.06.2018 року відповідно до видаткових касових ордерів від 05.06.2018 року. Таким чином, виплату заробітної плати проведено до оплати через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів; - ч.1 ст.116 КЗпП України - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться не в день звільнення. Відповідно до наказу №3 від 28.02.2018 року ОСОБА_5 звільнено із займаної посади за угодою сторін з 09.03.2018 року. Зазначений працівник працював у день звільнення (09.03.2018 року), що підтверджує табель обліку використання робочого часу працівників за березень 2018 року. Виплату розрахункових коштів ОСОБА_5 проведено до оплати 20.03.2018 року згідно видаткового касового ордеру від 20.03.2018 року; - ч.1 ст.117 КЗпП України - при звільненні працівника виплата всіх належних сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться не в день звільнення. Відповідно до наказу №3 від 28.02.2018 року ОСОБА_5 звільнено із займаної посади за угодою сторін з 09.03.2018 року. Зазначений працівник працював у день звільнення (09.03.2018 року), що підтверджує табель обліку використання робочого часу працівників за березень 2018 року. Виплата розрахункових коштів ОСОБА_5 проведено до оплати 20.03.2018 року згідно податкового касового ордеру від 20.03.2018 року. Під час проведення інспекційного відвідування не надано підтверджуючих документів по нарахуванню та проведенню до оплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку вищезазначених осіб. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір виплачується середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 23.07.2018р. головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області ГУ Держпраці у Львівській області Ракубовчук С.І. винесено припис №ЛВ679/1095ЄАВ/П про усунення виявлених порушень, що зафіксовані в акті інспекційного відвідування та встановлено строк до 03.08.2018 року для усунення таких порушень. 14 серпня 2018 року начальником Головного управління Держпраці у Львівській області на підставі акта інспекційного відвідування №ЛВ 679/1095/НД/АВ від 23.07.2018р. прийнято постанову №ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 186150 грн. за порушення вимог ч.6 ст.95 КЗпП України, ст.33 Закону України "Про оплату праці", ч.ч. 1 та 2 ст.107 КЗпП України (а.с. 51-53 Т.1). Вважаючи прийняту постанову про накладення штрафу від 14.08.2018 року протиправною, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а саме, визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу від 14.08.2018 року №ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС, з врахуванням наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі по тексу цієї постанови КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно з підпунктами 6, 9 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11 лютого 2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування. Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 року "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок №295), (в редакції чинній на час розглядуваних правовідносин). Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад). Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження). Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці. Підстави для проведення інспекційних відвідувань передбачені у пункті 5 Порядку №295. Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту. Пунктами 8, 9, 10 Порядку №295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню. Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення. Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів. Статтею 265 КЗпП України передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю. Згідно з абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення правовідносин), юридичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Відповідно до ч.5 ст.265 КЗпП України, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Колегія суддів у розглядуваних правовідносинах також враховує, що відповідно до частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. При цьому, статтею 33 Закону України "Про оплату праці" визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про оплату праці", норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями. Стаття 9 Закону України "Про оплату праці" регламентує, що розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров`я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості. Статтею 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. Відповідно до статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (стаття 11 Закону України "Про оплату праці"). Таким чином, індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується працівників і їх сімей. Відповідно до статті 95 КЗпП України, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. У розглядуваній адміністративній справі судом встановлено, що розмір індексації відповідним працівникам, позивачем розраховано самостійно на виконання вимог припису про усунення виявлених порушень №ЛВ679/1095ЄАВ/П від 23.07.2018р.. Розраховані позивачем суми індексації відображені у видаткових касових ордерах від 31.07.2018 р., копії яких були надіслані відповідачу в якості підтвердження виконання позивачем припису. Відповідно до видаткових касових ордерів позивач виплатив індексацію працівникам за період з вересня 2017 р. по грудень 2017 року ОСОБА_6 в сумі 215,43 грн. (а.с. 46 Т.1), ОСОБА_5 в сумі 215,43 грн. (а.с. 48 Т.1), ОСОБА_2 в сумі 215,43 грн. (а.с. 45 Т.1), ОСОБА_3 в сумі 215,43 грн. (а.с. 49 Т.1) та ОСОБА_4 за період з липня 2017року по грудень 2017 р. в сумі 444,23 грн. (а.с. 47 Т.1). Вказані обставини щодо розміру та виплати індексації відповідачем не заперечуються. Крім того, позивач надав суду копії видаткових касових ордерів від 29.12.2017 р. та касовий ордер від 30.12.2017 р., з яких вбачається, що ФОП ОСОБА_1 в грудні 2017 р. виплатив працівникам ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 компенсаційні кошти з нагоди Нового Року в розмірі 523,25 грн. кожному, розмір яких перевищує розмір недоотриманих відповідними працівниками нарахувань індексації за період вересень 2017р. - грудень 2017р.. Також судом з`ясовано, що працівниці ОСОБА_4 позивач в листопаді 2017р. провів виплату заробітної плати в більшому розмірі ніж належала їй до виплати за фактично відпрацьовані 18 днів/144 години, розмір переплати складає 512,62 грн. (2819,43 грн. виплачена заробітна плата - 2306,81 грн. належало виплатити) та перевищує належну їй до виплати суму індексації в розмірі 444,23 грн.. Вказані обставини підтверджуються, штатним розписом на 2017 р. (а.с. 89 Т.1), звітністю форми №Д4 (а.с. 112 Т.1), видатковими касовими ордерами від 15.11.2017 р. на суму 1800,00 грн., від 05.12.2017р. на суму 1019,43 грн., актом відсутності працівника на робочому місці від 30.11.2017р., пояснювальною запискою Ліщинської Н.І. від. 30.11.2017р., табелем обліку використання робочого часу за листопад 2017р.. Щодо проведення та виплати індексації працівниці ОСОБА_6 судом встановлено, що з 25.09.2017 р. ОСОБА_6 було звільнено, що підтверджується її заявою про звільнення від 25.09.2017 р. та наказом №21 про звільнення ОСОБА_6 від 25.09.2017 р., а відтак у позивача відсутні підстави для нарахування та виплати індексації заробітної плати відповідній працівниці за ті місяці в яких вона не перебувала у трудових відносинах з роботодавцем, а саме за жовтень 2017 р. листопад 2017 р. та грудень 2017 р.. Як встановив суд, відповідно до наведеного розрахунку позивача, розмір індексації заробітної плати ОСОБА_6 за вересень 2017 року становить 69,04 грн. (4.10%*1684,00 грн. = 69,04, де 4.10- Коефіцієнт індексації, 1684,00 грн. - прожитковий мінімум), а з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів - 55,58 грн.. У вересні 2017 р. ФОП ОСОБА_1 провів виплату заробітної плати ОСОБА_6 в більшому розмірі ніж належала їй до виплати за фактично відпрацьовані 16 днів, розмір переплати складає 100 грн. (2117,92 грн. виплачена заробітна плата - 2017,06 грн. заробітна плата, що належала до виплати), та перевищує належну їй до виплати суму індексації в розмірі 55,23 грн.. Вказані обставини підтверджуються штатним розписом на 2017 р. (а.с. 89 Т.1), звітністю форми № Д4 (а.с. 106 Т.1), видатковими касовими ордерами від 19.09.2017 р. на суму 1625,00 грн. та від 25.09.2017 р. на суму 1659,97 грн., актом відсутності працівника на робочому місці від 04.09.2017 р. та пояснювальною запискою ОСОБА_6 від 04.09.2017 р., табелем обліку використання робочого часу за вересень 2017 р. (а.с. 86-140 Т.1). Судом першої інстанції правильно враховано, що оскільки, у грудні 2017 року та за період січня 2018 р. по липень 2018 р., індекс споживчих цін не перевищував 103 відсотка, тому у позивача були відсутні підстави, визначені ст.4 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" для індексації заробітної плати за вказані подальші періоди. Також позивач додатково пояснив у своїй заяві від 13.05.2020р. (вх. №24382 від 15.05.2020 року), що значна частина доказів була ним надана відповідачу під час проведення інспекційного відвідування на виконання вимоги про надання документі №ЛВ679/1095/НД/ПД, що не заперечувалось відповідачем. Щодо долучених до письмових пояснень по справі актів про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці та пояснювальні записки працівників витяг з реєстру платників єдиного податку (Додаток №20) позивач зазначив, що такі не надавались відповідачу оскільки були відсутні в переліку документів наведених у вимозі про надання/поновлення документів №ЛВ679/1095/НД/ПД від 09.07.2018 р. (а.с. 17). Заява ОСОБА_4 від 28.02.2018 р., видаткові касові ордери від 29.12.2017 р. та касовий ордер від 30.12.2017 р. знаходились в різних торгівельних місцях були знайдені позивачем після його звернення за консультацією до спеціаліста (аудитора) в процесі систематизації всіх бухгалтерських та кадрових документів аудитором та після винесення оскаржуваної постанови позивачем. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у даному випадку позивачем було дотримано вимоги чинного законодавства стосовно індексації заробітної плати працівників, що спростовує доводи відповідача щодо встановленого порушення. Відносно встановлених порушень вимоги ч.1, ч.2 ст.107 КЗпП України, а саме не проведення оплати за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному обсязі працівникам ( ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), то судом враховується наступне. Відповідно до ст.107 КЗпП України, робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку. Відповідно до ч.1 ст.72 КЗпП України, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Згідно листа Мінсоцполітики від 09.12.2014 №922/13/155-14, робота у святкові та неробочі дні (ст.73 КЗпП України) підлягає компенсації відповідно до ст.107 КЗпП України. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку. Згідно долучених позивачем до матеріалів справи заяв ОСОБА_4 від 31.01.2018 р. (а.с. 65 Т.1), від 11.02.2018 р. та табеля обліку використовування робочого часу за лютий 2018 р. (а.с. 136 Т.1), заяв ОСОБА_2 від 31.05.2018 р. (а.с. 66 Т.1), від 09.10.2018 р., Наказу №7 від 16.10.2018 р., табеля обліку використання робочого часу за жовтень 2018 р., заяв ОСОБА_3 від 31.01.2018 р., 30.03.2018 р., 30.04.2018 р, 31.05.2018 р. (а.с. 60-64 Т.1) та від 17.09.2018 р., наказу №6 від 01.10.2018 р., табеля обліку використання робочого часу за жовтень 2018 р., вбачається, що зазначені працівники виявили бажання отримати інші дні відпочинку в рахунок компенсації за роботу святкові і неробочі дні та фактично їх отримали. З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у спірних правовідносинах позивач не вчиняв протиправного діяння, наміру на порушення закону не мав, а навпаки задовольнив інтереси працівників, не завдавши при цьому шкоди жодним інтересам інших осіб, у тому числі не зачепив публічного інтересу Держави на дотримання належного рівня правопорядку у галузі охорони праці. Твердження скаржника про безпідставний розгляд та взяття до уваги пояснення позивача від 26.04.2020 р. та долучені до них документи, оскільки такі подані без врахування приписів ст.79 КАС України спростовуються тим, що судом першої інстанції безпосередньо у судовому засіданні, в якому вирішувалось питання про долучення до матеріалів даної справи відповідних документів, з`ясовувались причини неподання таких доказів у встановлений процесуальним кодексом строк та тільки після з`ясування судом відповідних обставин прийнято рішення про долучення їх до матеріалів справи та надання їм відповідної оцінки. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідач після отримання письмових пояснень позивача від 26.04.2020 р. разом з долученими до них документами не надав суду жодних заперечень проти долучення судом таких документів до матеріалів даної справи. Крім того, як вже зазначалось вище, судом встановлено, що позивачем в межах встановленого строку у приписі про усунення виявлених порушень №ЛВ679/1095ЄАВ/П від 23.07.2018 р., усунуті відповідні порушення в повному обсязі, про що надано відповідні підтвердження та було повідомлено відповідача листом від 01.08.2018 про виконання вимог припису (а.с. 43-50 Т.1). Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем одночасно з винесенням Припису від 23.07.2018 року не було винесено Постанови про накладення штрафу. Штраф на позивача було накладено лише 14 серпня 2018 року. Відтак, при винесенні оскаржуваної постанови відповідач мав би врахувати фактичні обставини справи станом на час винесення спірної постанови від 14.08.2018 року. Необхідно також зазначити, що основним завданням відповідача є в першу чергу контроль за дотриманням законодавства про працю особами, які використовують найману працю, мета якого безпосередньо полягає у захисті прав працівників. Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно та об`єктивно встановлено обставини справи, сформовано правильні висновки по суті розглядуваних правовідносин, оскаржене рішення суду від 14.09.2020 року винесене з дотриманням чинного законодавства, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно п.6 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області - залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року в адміністративній справі №1340/4156/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді О. М. Довгополов Р. Й. Коваль Повний текст постанови складено 28.01.2021 року