Постанова 4857 № 1340/4156/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 1340/4156/18 пров. № А/857/21190/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., за участі секретаря судового засідання : Чупіль Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - Фостяка Олега Ярославовича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Сидор Н.Т., час ухвалення рішення 12 год 02 хв у м. Львові, повний текст судового рішення складено 21 квітня 2025 року) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, в с т а н о в и в : Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці, контролюючий орган, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС від 14.08.2018. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 позовні вимоги були задоволені повністю. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021 вказане рішення суду першої інстанції було залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.07.2024 касаційну скаргу ГУ Держпраці було задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд у п.32 постанови вказав, що ухвалюючи рішення про задоволення позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що розмір індексації відповідним працівникам, позивачем розраховано самостійно на виконання вимог припису про усунення виявлених порушень №ЛВ679/1095ЄАВ/П від 23.07.2018. Розраховані позивачем суми індексації відображені у видаткових касових ордерах від 31.07.2018, копії яких були надіслані відповідачу в якості підтвердження виконання позивачем припису. Відповідно до видаткових касових ордерів позивач виплатив індексацію працівникам за період з вересня 2017 року по грудень 2017 року ОСОБА_2 в сумі 215,43 грн, ОСОБА_3 в сумі 215,43 грн, ОСОБА_4 в сумі 215,43 грн, ОСОБА_5 в сумі 215,43 грн та ОСОБА_6 за період з липня по грудень 2017 року в сумі 444,23 грн. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою ГУ Держпраці обґрунтовувало її тим, що факт усунення позивачем порушень законодавства на виконання припису, не звільняє його від штрафу, оскільки фінансові санкції, застосовані спірною постановою, не стосуються невиконання припису. Відповідальність за такі порушення передбачена статтею 265 КЗпП України, а усунення виявлених порушень при проведенні перевірки не є підставою для скасування фінансових санкцій, які застосовані за сам факт вчинення порушення у сфері законодавства про працю. Проаналізувавши доводи сторони, яка подала касаційну скаргу та доводи сторони позивача, Верховний Суд дійшов висновку, що виконання позивачем встановлених у приписі порушень, зокрема, нарахування та виплату індексації, не може слугувати підставою для звільнення позивача від відповідальності за недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці. Отже, в цій частині рішення суду є остаточним та не підлягає правовому аналізу. Щодо встановлених порушень вимог частин першої, другої статті 107, а саме не проведення оплати за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному розмірі працівникам ( ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не з`ясували яка система оплати працівників, чи мало місце перевищення місячної норми робочого часу і як наслідок чи мав позивач надавати вихідні дні зазначеним працівникам за роботу у святкові та неробочі дні. Проаналізувавши оскаржувані судові рішення, Верховний Суд виснував, що для правильного вирішення цього спору судам необхідно встановити всі обставини справи, з цього приводу належним чином дослідити наявні докази, а у разі потреби, витребувати додаткові. Також надати оцінку всім аргументам, які учасники справи наводять в обґрунтування своїх вимог та заперечень. За наслідками встановлених обставин і перевірки їх доказами зробити висновок про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог. За результатами нового розгляду справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача Фостяк О.Я. подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що надати будь-яке документальне підтвердження для з`ясування визначених Верховним Судом обставин позивач не міг у зв`язку із тривалим припиненням відповідної господарської діяльності та фізичною відсутністю відповідних документів. Вважає, що оспорювана постанова прийнята відповідачем без дотримання визначених статтею 2 КАС України критеріїв обгрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Вакула А.Я. просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача Фостяка О.Я., який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задовольнити частково, виходячи з наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач зареєстрований як ФОП, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 23.10.2012. На підставі наказу ГУ Держпраці №1544-П від 05.07.2018, інспектору праці - головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області Ракубовчук С.І. на підставі п.п.6 п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі - Порядок №295) за листом ГУ ПФУ у Львівській області №3536/06-24 від 30.03.2017 було доручено провести в термін з 06.07.2018 по 09.07.2018 інспекційне відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці у ФОП ОСОБА_7 , за адресою : АДРЕСА_1 , про що видано інспектору праці Ракубовчук С.Б. направлення №1405 від 05.07.2018. 09.07.2018 було складено акт №ЛВ679/1095/НД про неможливість проведення ГУ Держпраці інспекційного відвідування у зв`язку з відсутністю об`єкта відвідування за зареєстрованим місцезнаходженням та вимогу №ЛВ679/1095/НД/ПД від 09.07.2018 про надання документів. Наказом ГУ Держпраці №1568/1-П від 09.07.2018 внесено зміни до п.1 наказу ГУ Держпраці №1544-П від 05.07.2018, якими головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області Ракубовчук С.І. перенесено термін проведення інспекційного відвідування на 20.07.2018 - 23.07.2018. 05.07.2018 ГУ Держпраці внесло зміни у направлення №1405, яким уповноважено інспектора праці - головного державного інспектора Ракубовчук С.Б. провести інспекційне відвідування у період з 20.07.2020 по 23.07.2020. 23.07.2018 посадовою особою ГУ Держпраці складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЛВ679/1095/НД/АВ, у якому зафіксовано порушення вимог ч.1, ч.2 ст.107 КЗпП України, яке полягало у не проведенні оплати за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному обсязі ОСОБА_4 за роботу 01.05.2018 та 09.05.2018 відповідно до табеля обліку використання робочого часу за травень 2018 року, ОСОБА_5 працювала 01 та 07.01.2018, 09.03.2018, 08.04.2018 (Великдень), 27.05.2018 (Трійця), 28.06.2018, відповідно до табелів обліку використання робочого часу за 2018 рік, ОСОБА_6 працювала 01 та 07.01.2018, відповідно до табеля обліку використання робочого часу за січень 2018 року, однак оплата за роботу у вищезазначені дні здійсненна в одинарному розмірі, вимог ч.6 ст.95 КЗпП України, ст.33 Закону України Про оплату праці, зокрема, не проведення індексації заробітної плати. Відповідно до штатного розпису, затвердженого 01.01.2017, встановлено посадові оклади для працівників (продавців-консультантів, товарознавця) у розмірі 3200 грн. Відповідно до штатного розпису, затвердженого 01.01.2017, встановлено посадові оклади для продавців-консультантів у розмірі 3200 грн та для одного продавця - консультанта погодинну оплату праці у розмірі 19,90 грн/за год, для товарознавця у розмірі 3200 грн. Відповідно до штатного розпису, затвердженого 01.04.2017 встановлено посадові оклади для продавців - консультантів у розмірі 3250 грн та двох продавців - консультантів з погодинною оплатою праці у розмірі 19,90 грн/за год, для товарознавця у розмірі 3250 грн. Та згідно з штатним розписом, затвердженим 26.09.2017 посадові оклади для продавців - консультантів були незмінними. Відтак, починаючи з липня 2017 року підлягала проведенню індексації заробітна плата продавця - консультанта з погодинною оплатою праці встановленою з 01.02.2017 ( ОСОБА_6 ) та з вересня 2017 року підлягали проведенню індексації заробітні плати для інших вищезазначених працівників (продавці - консультанти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , продавець-консультант з погодинною оплатою праці встановленою з 01.04.2017 - ОСОБА_5 , товарознавець - ОСОБА_2 ), яку слід було нараховувати та виплачувати щомісячно відповідно до індексу споживчих цін. Однак, при огляді відомостей нарахування та виплати заробітної плати за період 2017 року та січень-липень 2018 року індексація заробітної плати не нараховувалась та не виплачувалась ОСОБА_3 (продавець-консультант), ОСОБА_4 (продавець-консультант), ОСОБА_5 (продавець-консультант), ОСОБА_6 (продавець-консультант), ОСОБА_2 (товарознавець). Станом на 23.07.2018 не надано підтверджуючих документів по нарахуванню та виплаті сум індексації заробітної плати за 2017 рік зазначеним працівникам; вимог ч.1, 2 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці - виплата заробітної плати проводиться регулярно в робочі дні у строки, не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплату заробітної плати працівникам за першу половину травня 2018 року проведено до оплати 17.05.2018 відповідно до видаткових касових ордерів від 17.05.2018. За другу половину травня 2018 року - 05.06.2018 відповідно до видаткових касових ордерів від 05.06.2018. Таким чином, виплату заробітної плати проведено до оплати через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів; вимог ч.1 ст.116 КЗпП України - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться не в день звільнення. Відповідно до наказу №3 від 28.02.2018 ОСОБА_3 звільнено із займаної посади за угодою сторін з 09.03.2018. Зазначений працівник працював у день звільнення (09.03.2018), що підтверджує табель обліку використання робочого часу працівників за березень 2018 року. Виплату розрахункових коштів ОСОБА_3 проведено до оплати 20.03.2018 згідно видаткового касового ордеру від 20.03.2018; вимог ч.1 ст.117 КЗпП України - при звільненні працівника виплата всіх належних сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться не в день звільнення. Відповідно до наказу №3 від 28.02.2018 ОСОБА_3 звільнено із займаної посади за угодою сторін з 09.03.2018. Зазначений працівник працював у день звільнення (09.03.2018), що підтверджує табель обліку використання робочого часу працівників за березень 2018 року. Виплата розрахункових коштів ОСОБА_3 проведено до оплати 20.03.2018 згідно податкового касового ордеру від 20.03.2018. Під час проведення інспекційного відвідування не надано підтверджуючих документів по нарахуванню та проведенню до оплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку вищезазначених осіб. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір виплачується середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 23.07.2018 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області ГУ Держпраці Ракубовчук С.І. було внесено припис №ЛВ679/1095ЄАВ/П про усунення виявлених порушень, що зафіксовані в акті інспекційного відвідування та встановлено строк до 03.08.2018 для усунення таких порушень. 14.08.2018 начальником ГУ Держпраці на підставі акта інспекційного відвідування №ЛВ 679/1095/НД/АВ від 23.07.2018 прийнято оспорювану постанову, якою на позивача було накладено штраф у розмірі 186150 грн за виявлені у ході інспекційного відвідування порушення вимог КЗпП України та Закону України Про оплату праці. Вважаючи оспорювану постанову протиправною, ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виконані у встановлений інспектором праці строк вимоги припису свідчить про згоду позивача з виявленими порушеннями законодавства про працю під час інспекційного відвідування. При цьому, суд наголосив, що виконання вимог припису не може бути правовою підставою для не застосування до суб`єкта господарювання фінансової санкції і, відповідно, не звільняє від обов`язку понести відповідальність за вчинення порушень законодавства про працю, оскільки відповідно до п.29 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №295 від 6.04.2017 (далі - Порядок №295), заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за порушень законодавства про працю вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Відтак, усунення позивачем виявлених під час проведення інспекційного відвідування порушень щодо несвоєчасної та не у повному обсязі виплати заробітної плати, а також недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, не позбавляє його від накладення штрафу за вчинення таких порушень. Щодо порушення ч.6 ст.95 КЗпП України та ст.33 Закону України Про оплату праці, суд першої інстанції, спростовуючи доводи позивача про те, що індексація є складовою заробітної плати, є додатковою заробітною платою і не є мінімальною гарантією в оплаті праці, зазначив, що індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України), врахувавши при цьому висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.04.2018 по справі №816/2325/16. Оскільки за період 2017 року та січень-липень 2018 року працівникам не було здійснено доплату індексації до заробітної плати, суд погодився з наявністю порушень, які були встановлені актом інспекційного відвідування. Щодо встановлених порушень вимог ч.1, 2 ст.107 КЗпП України, а саме не проведення оплати за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному розмірі, суд першої інстанції погодився з твердженням відповідача, що крім подвійної оплати, за бажанням працівника, який працював у святковий (неробочий) день, йому може бути наданий інший день відпочинку, який не оплачується та є вихідним днем. Компенсація або заміна підвищеної оплати за роботу у святкові та неробочі дні наданням іншого дня відпочинку законодавством не передбачена. Відхиляючи доводи позивача з посиланням на постанову Верховного Суду від 23.02.2016 по справі №808/6683/13-а, в якій Верховний Суд зазначив, що згідно ст.72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі, суд першої інстанції наголосив, що у вищенаведеній справі вирішувалось питання належності способу компенсації роботи працівника саме у вихідний день, а не у святковий (неробочий) день. Оплата у подвійному розмірі є імперативною гарантією, яка застосовується незалежно від досягнення згоди між працівником та роботодавцем про інше, а надання працівнику іншого дня відпочинку здійснюється вже за бажанням такого працівника. Щодо твердження позивача про те, що штрафні санкції значно перевищують розмір виявлених збитків, суд зазначив, що законодавство України про працю не передбачає пом`якшуючих чи обтяжуючих обставин для звільнення від відповідальності юридичних та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, не передбачає застосування принципу пропорційності з врахуванням виду встановленого порушення, розміру порушення, факту усунення порушення тощо. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які грунтуються на повному, всебічному та об`єктивному аналізі вказівок Верховного Суду, приведених у постанові від 26.07.2024, проте вважає, що було залишено поза увагою як суду першої, так і апеляційної інстанції при попередньому розгляді цієї справи, так і суду першої інстанції при новому розгляді цієї справи, доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст.58 Конституції України, з огляду на скасування та пом`якшення відповідальності. Так, 27.04.2020 позивач скористався своїм правом надати додаткові пояснення до позовної заяви, в яких вказав, що на час розгляду справи в суді постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 по справі №826/8917/17 було визнано нечинним Порядок №295 та внесено зміни до КЗпП України, якими пом`якшено відповідальність за інкриміноване йому оспорюваною постановою порушення вимог трудового законодавства та прийнято новий Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 (далі - Порядок №823), яким виключено положення про одночасне застосування штрафних санкцій із внесенням припису, тобто виключено відповідальність у разі виконання вимог припису. Саме приведеним вище доводам суди не надали правової оцінки, а тому, з урахуванням того, що колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно інших аргументів, якими позивач обґрунтовував свої вимоги та вказівок Верховного Суду, які повністю виконані судом першої інстанції, судом апеляційної інстанції буде проведено аналіз аргументу позивача з посиланням на статтю 58 Конституції України. Відповідно до ч.1, 2 ст.47 КАС України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Як зазначалось вище, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.07.2024 справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ключове питання, якому слід надати правову оцінку у спірних правовідносинах, чи має санкція, застосована оспорюваною постановою, каральний (штрафний) характер, близький до адміністративної або кримінальної відповідальності та чи слід застосувати судом у спірній ситуації положення статті 58 Основного Закону. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, у праві діє принцип, за яким закон, який скасовує або пом`якшує відповідальність, має зворотну дію в часі щодо осіб, стосовно яких рішення ще не стало остаточним. При цьому, рішення суб`єкта владних повноважень набуває статусу остаточного у разі ухвалення найвищим судовим органом держави судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. ЄСПЛ у рішенні від 08.06.1976 (справа Engel and Others v. the Netherlands) визначив критерії, за якими дисциплінарні правопорушення можуть вважатися кримінальними у значенні статті 6 Конвенції, започаткувавши прецедент у сфері гарантій справедливого суду до яких віднесено три критерії для визначення, чи має провадження кримінальний характер за статтею 6 Конвенції : 1) класифікація правопорушення у національному праві; 2) характер самого правопорушення (чи воно має загальнообов`язковий і каральний зміст); 3) характер і суворість санкції, що може бути застосована. Навіть якщо держава формально називає діяння адміністративним чи дисциплінарним, Суд може визнати його кримінальним за суттю. Якщо хоча б один із критеріїв свідчить про кримінальну природу, застосовуються гарантії статті 6 Конвенції. ЄСПЛ у справі Scoppola v. Italy сформулював принцип, за яким якщо після вчинення правопорушення закон передбачає м`якше покарання, має застосовуватись саме більш м`який закон. В контексті приведеного вище важливо звернути увагу на пояснювальну записку до законопроєкту №378-ІХ від 12.12.2019, у розділі 2 якої Мета і шляхи її досягнення, метою даного законопроекту є зменшення економічно необґрунтованих штрафних санкцій за порушення норм трудового законодавства України та зупинення процесу ліквідації малого та середнього бізнесу в Україні у зв`язку з застосуванням нищівних за своїм розміром штрафних санкцій. Шляхом досягнення вищевказаної мети є внесення змін до КЗпП України, що передбачатимуть такий розмір штрафних санкцій, застосування яких не спричинятиме банкрутство юридичних та припинення підприємницької діяльності фізичних осіб, які використовують найману працю у своїй господарській діяльності. Цим Законом були внесені зміни до статті 265 КЗпП України, за змістом якої, за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, що ставилось у провину позивачу оспорюваною постановою, застосовується штраф у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. У попередній редакції вищевказаної норми, якою передбачалось застосування штрафних санкцій за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, розмір штрафу визначався на рівні десятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. За змістом виявлених у ході інспекційного відвідування та описаних в акті порушень трудового законодавства, розмір застосованих до позивача штрафних санкцій більш ніж у десять разів перевищує суми виплат, які не здійснив ФОП ОСОБА_7 . Стаття 2 КАС України передбачає застосування та дотримання суб`єктом владних повноважень при прийнятті індивідуального акту критеріїв добросовісності, розсудливості та пропорційності, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Системний аналіз вказаної процесуальної норми та редакції статті 265 КЗпП України, чинної на момент прийняття оспорюваної постанови, дає підстави дійти висновку, що така норма матеріального права за своєю суттю носить каральний (штрафний, репресивний, стримувальний) характер, а тому колегія суддів вважає, що з урахуванням приведеного вище рішення ЄСПЛ від 08.06.1976 (справа Engel and Others v. the Netherlands), є всі підстави застосувати критерій, відповідно до якого, характер інкримінованого позивачу правопорушення та застосована до нього адміністративно-господарська санкція має загальнообов`язковий і каральний зміст, а не суто компенсаційну природу, у зв`язку з чим, до такої слід застосовувати принципи індивідуалізації відповідальності, пропорційності, презумпції невинуватості, заборони подвійного покарання та дії більш м`якого закону (lex mitior). Також слід зазначити, що застосована до позивача санкція за порушення трудового законодавства є саме штрафною, має карально-превентивну природу, її застосування повинно відповідати принципу юридичної визначеності та пропорційності. Відтак, до штрафних санкцій за порушення трудового законодавства можуть застосовуватися гарантії, передбачені для кримінального обвинувачення за статтями 6, 7 Конвенції. У приведеному вище рішенні ЄСПЛ від 08.06.1976 (справа Engel and Others v. the Netherlands) йдеться про те, що навіть якщо законом визначено штраф як фінансову санкцію чи адміністративним заходом, Суд може визнати його кримінальним за суттю. Також варто врахувати ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 по справі №826/8917/17 було визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України, якою затверджено Порядок №295. З прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови, якою затверджено Порядок №823, було запроваджено застосування заходів до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування лише за використання праці неоформлених працівників. Попередня редакція Порядку №295, чинна до ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 14.05.2019 по справі №826/8917/17, зокрема, пункт 29 передбачав вживання заходів до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування також за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці. Отже, слід констатувати, що редакція Порядку №823 у порівнянні з положеннями Порядку №295, визнаного нечинним на підставі судового рішення, не передбачала відповідальності у разі виконання припису. З матеріалів справи видно, що оспорювана постанова була прийнята після того, як позивач усунув виявлені в ході інспекційного відвідування порушення. Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно ч.1, 2, 3 ст.7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерела права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів, врахувавши позицію ЄСПЛ, підхід законодавця до зміни законодавства через необгрунтованість штрафних санкцій за порушення норм трудового законодавства України та зупинення процесу ліквідації малого та середнього бізнесу в Україні у зв`язку із застосуванням нищівних за своїм розміром штрафних санкцій, приходить до висновку, що застосований до позивача штраф, який більш ніж у десять разів перевищує суми, які ставились йому у провину як недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, слід визнати непропорційним, таким, що за своєю суттю є каральним, а відтак оспорювана постанова підлягає скасуванню. При цьому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості зменшувати розмір штрафної санкції чи направляти справу на новий розгляд до уповноваженого на це органу, як передбачено КУпАП, а тому єдиним правильним способом захисту порушеного права позивача буде скасування оспорюваної постанови . Разом з тим, вимога позивача про визнання протиправною оспорюваної постанови, на думку колегії суддів, не підлягає до задоволення, оскільки на час її прийняття, Управління Держпраці керувалося чинним на той час законодавством. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України, дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, ухвалене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року по справі №1340/4156/18 скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково. Скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу №ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС від 14 серпня 2018 року. У задоволенні вимоги про визнання протиправною постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу №ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС від 14 серпня 2018 року відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 29.05.26