Постанова 4803 № 212/472/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1808/21 Справа № 212/472/18 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/472/18 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Кислиця І.В. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 жовтня 2020 року, яке ухвалене суддею Борис О.Н. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 жовтня 2020 року, - ВСТАНОВИВ: У січні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 19 жовтня 2016 року приблизно о 08-45 год. в м. Кривому Розі по вул. Січеславській трапилось ДТП за участі автомобіля «Citroen Berlingo», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , що належить позивачу. Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 листопада 2017 року у справі № 212/7364/16 відповідача визнано винуватим у вчиненні вказаного ДТП та застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу. У результаті ДТП автомобіль марки «Skoda Oktavia A7, державний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , пошкоджено, чим завдано позивачу матеріальну шкоду в розмірі 367140,84 грн. Крім того, ОСОБА_1 зазнав моральну шкоду, яка виразилась у душевних та психічних переживаннях внаслідок ДТП та вимушеного звернення до суду. Суму відшкодування моральної шкоди позивач визначив у розмірі 100 000, 00 грн. Окрім цього позивачем було понесено судові витрати, які просить стягнути з відповідача. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 366 590 гривень 43 копійки, моральну шкоду в розмірі 18 500 гривень 00 копійок, судові витрати по справі у розмірі 12370 гривень 70 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року у справ № 212/7364/16, яку залишено постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року без змін, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні вказаного ДТП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу, проте, цією постановою провадження у справі було закрито на підставі ст. 38 КУпАП та не було визнано відповідача ОСОБА_2 винуватим у ДТП та пошкодженні автомобіля позивача. Відповідач зазначає, що закінчення строків накладення адміністративного стягнення не є реабілітуючою обставиною та не виключає наявність вини особи у заподіянні майнової шкоди та настання її цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, однак, з огляду на те, що у постановах суду першої та апеляційної інстанції вина ОСОБА_2 не встановлювалась, позивач мав довести суду належними доказами факт винних дій відповідача ОСОБА_2 , внаслідок яких було пошкоджено належний позивачеві автомобіль, але матеріали справи таких доказів не містять. Зазначене, на думку відповідача, виключає можливість притягнення його до цивільно-правової відповідальності та стягнення з нього збитків, завданих пошкодженням автомобіля позивача. Вважає, що посилання суду першої інстанції на те, що позивач є власником автомобіля Skoda Oktavia A7, у зв`язку з пошкодженням якого останньому заподіяна шкода, є безпідставними і незаконними, оскільки на момент звернення до суду з позовною заявою позивач вже не був власником транспортного засобу, оскільки, відповідно до договору купівлі-продажу, відчужив його за 331 000,00 грн. Суд першої інстанції взагалі не дав оцінку вищевказаному факту. Матеріали справи містять чотири висновки автотоварознавчих експертиз, однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції не зазначив взагалі, які саме висновки він взяв до уваги при визначенні розміру майнової шкоди в розмірі 366 590,43 грн., а які ні, чим знехтував всіма принципами судочинства та права вцілому. Зазначає, що позивач отримав 100 000,00 грн. від МТСБУ, продав залишки авто офіційно за 331 175,65 грн., з відповідача стягнуто 366 590,43 грн., таким чином, позивач отримав 797 766,08 грн за автомобіль, що коштував до ДТП 530 538,68 грн., а шкода заподіяна в розмірі 460 917,95 грн. Очевидна різниця в сумах спричиненої шкоди та отриманого відшкодування в розмірі 336 848,13 грн. залишились поза увагою суду першої інстанції, як і той факт, що відповідач неодноразово заявляв про бажання отримати залишки та всі деталі авто (вартість яких врахована при оцінці шкоди), а у випадку неможливості, врахувати їх вартість при вирішенні спору. Позивач, не надавши автомобіль для проведення експертизи для вирішення питань про вартість таких деталей, позбавив себе права на стягнення неправомірної вигоди з відповідача, оскільки суд не може встановити вартість таких агрегатів, а справедливо розглянути спір інакше неможливо. Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 18 500,00 грн., відповідач вважає, що це є незаконним та несправедливим, враховуючи реальну поведінку позивача, звернення до суду позивача є спосіб нажиття на події ДТП, про що свідчать докази по справі. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді. Також, вказує, що витрати на правову допомогу не підтверджені письмовими доказами. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Голуба С.О., які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 на праві власності належав авдтомобіль марки «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 19). Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровької області від 14 листопада 2017 року у справі № 212/7364/16, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП, а саме у порушенні 19.10.2016 року Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження автомобіля марки «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , та закрито провадження у справі у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності (т. 1 а.с. 20-23). Згідно висновку судового експерта Чивчиша О.П. № Д26/10/16 від 26.10.2016 року, складеного на підставі постанови слідчого СВ Криворізького відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Шматко Р.О. від 19.10.2016 року, ринкова вартість автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 становить 530527,54 грн. Сума матеріального збитку, нанесеного при дорожньо-транспортній пригоді власнику автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , становить 465990,04 грн. (т. 1 а.с. 24-44). Згідно висновку судового експерта Чивчиша О.П. № Д4/11/16 від 07.11.2016, складеного на підставі заяви ТОВ «АК «Укравтоекспертиза», сума матеріального збитку, нанесеного при дорожньо-транспортній пригоді власнику автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , з урахуванням ПДВ на запасні частини, становить 432392,53 грн. (т.1 а.с. 157-181). Із довідки № 1 від 25.01.2018 року про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, складеної МТСБУ, вбачається, що транспортний засіб «Citroen Berlingo», державний номер НОМЕР_1 , станом на 19.10.2016 року не було застраховано (т.1 а.с. 131). Наказом МТСБУ від 23.02.2018 року № 1738 призначено ОСОБА_1 відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, в розмірі 100000,00 грн. (т.1 а.с. 130). Листом від 26.02.2018 року за № 3.1.-05/5802 МТСБУ було повідомлено ОСОБА_1 про те, що було прийнято рішення, відповідно до п. 41.1. статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», про виплату відшкодування шкоди в розмірі 100000,00 грн., яка була заподіяна 19.10.2016 року о 08-36 год. транспортному засобу «SKODA» з номерним знаком НОМЕР_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди (т.1 а.с. 128). 26 лютого 2018 року МТСБУ було перераховано ОСОБА_1 100 000,00 грн. платіжним дорученням № 902205 від 26.02.2018 року за справою № 36388, згідно наказу № 1738 від 23.02.2018. (т. 1 а.с. 127). Листом від 26.02.2018 за № 3.1.-05/5803 МТСБУ було повідомлено ОСОБА_2 про загальний розмір витрат МТСБУ в розмірі 100582,50 грн., які підлягають компенсуванню останнім (т.1 а.с. 129). Згідно висновку судового експерта Чивчиша О.П. № Д31/05/18 від 25.05.2018 року, складеного на підставі заяви ОСОБА_1 , ринкова вартість автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , станом на дату скоєння ДТП - 19.10.2016 року, становить 530538,68 грн. Сума матеріального збитку, нанесеного при дорожньо-транспортній пригоді власнику автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , станом на дату скоєння ДТП - 19.10.2016 року, становить 465990,43 грн. Вартість майна, що не може використовуватись за призначенням автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , на дату оцінки, становить 133,45грн. (т.2 а.с. 18-36). Згідно висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз С.М.Телятнікова від 22.06.2020 року, вартість матеріальної шкоди складає 522582,92 грн., ринкова вартість автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , станом на момент ДТП складає 530538,68 грн, сума матеріального збитку, нанесеного власнику майна ОСОБА_1 складає 460917,95 грн. Дати відповідь на решту питань неможливо, у зв`язку з відсутністю транспортного засобу. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з вини відповідача ОСОБА_2 у ДТП та його обов`язку, як володільця транспортного засобу, нести відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, та наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 1187 ЦК України для її відшкодування. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. З огляду на зазначені положення статті 509 ЦК України та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166 ЦК України, факт завдання фізичній особі майнової шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник). За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року (далі Постанова № 4 від 01.03.2013 року) роз`яснено, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадження, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровької області від 14 листопада 2017 року у справі № 212/7364/16, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП, а саме у порушенні 19.10.2016 року Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження автомобіля марки «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , та закрито провадження у справі у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності (т. 1 а.с. 20-23). Зазначеною постановою встановлено, що ОСОБА_2 19 жовтня 2016 року, приблизно о 08 годині 45 хвилин, керуючи автомобілем «Citroen Berlingo», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул.Січеславська в м.Кривому Розі, маючи об`єктивну можливість оцінювати дорожню обстановку і наслідки ДТП (кінцеве розташування транспортних засобів на дорозі після їх зупинки), а також маючи можливість виявити небезпеку для руху в займаній смузі, керованого ним транспортного засобу, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості руху, аж до зупинки транспортного засобу, змінюючи напрямок руху керованого ним автомобіля ліворуч, не переконався в тому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, переткнувши дорожню розмітку 1.3 виїхав на зустрічну смугу руху та допустив зіткнення з автомобілем «ВМW 5231», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , та автомобілем «Skoda Oktavia A7», державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали характерні механічні пошкодження. Враховуючи схему місця ДТП, надані пояснення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , щодо розвитку дорожніх подій, суд дійшов висновку, що в діях водія ОСОБА_2 вбачаються порушення п.п. 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, які є в причинно-наслідковому зв`язку із настанням зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме відповідач ОСОБА_2 є особою, винною у пошкодженні майна позивача ОСОБА_1 та має відшкодовувати позивачеві завдані збитки у повному обсязі. Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровької області від 14 листопада 2017 року у справі № 212/7364/16, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року, вина ОСОБА_2 не встановлювалась. Доводи апеляційної скарги про те, що, на момент звернення до суду з позовною заявою, позивач ОСОБА_1 вже не був власником транспортного засобу Skoda Oktavia A7, правового значення для вирішення даного спору не мають, оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди власником автомобіля марки «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , був саме ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 19), й останній має право на відшкодування шкоди, завданої пошкодженням належного йому майна. Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV). Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон N 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону N 1961-IV). Згідно зі статтею 6 цього Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом статей 9, 22 - 31, 35, 36 Закону N 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З огляду на зазначене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц дійшла висновку про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Отже, за загальним правилом, потерпіла особа має право на відшкодування завданих їй збитків у повному розмірі, а вищенаведені норми матеріального права встановлюють спеціальний порядок відшкодування такої шкоди, а саме: в межах лімітів відповідальності страховика відшкодування завданої потерпілій особі шкоди здійснюється страховиком, а у випадку якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика відшкодування здійснюється винною особою в межах суми, яка становить різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. За таких обставин, потерпіла особа наділена правом на стягнення з винної особи завданих збитків в межах суми, яка становить різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, і це право може використовуватися такою особою як після отримання всієї суми страхового відшкодування від страховика, так і як самостійна вимога. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не оспорюється у суді апеляційної інстанції, наказом МТСБУ від 23.02.2018 року № 1738 призначено ОСОБА_1 відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, в розмірі 100000,00 грн. (т.1 а.с. 130), та 26 лютого 2018 року МТСБУ було перераховано ОСОБА_1 100 000,00 грн. за платіжним дорученням № 902205 від 26.02.2018 року (т. 1 а.с. 127), а тому останній право на відшкодування різниці між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування за рахунок винної особи, тобто відповідача ОСОБА_2 . Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Статтею 1192 ЦК України визначено способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, відповідно до частини першої якої, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27 березня 1992 року № 6 при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому, на його вимогу, відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку із заподіянням шкоди майну. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, сума матеріального збитку, нанесеного при дорожньо-транспортній пригоді власнику автомобіля«Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , станом на дату скоєння ДТП - 19.10.2016 року, становить 465990,43 грн., й цей розмір відповідачем ОСОБА_2 не спростовано. При цьому, згідно з висновком судового експерта Чивчиш О.П. № Д31/05/18 від 25.05.2018 року ринкова вартість автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , станом на дату скоєння ДТП - 19.10.2016 року, становить 530538,68 грн., в той час як сума матеріального збитку, нанесеного при дорожньо-транспортній пригоді власнику цього автомобіля, станом на дату скоєння ДТП - 19.10.2016 року, становить 465990,43 грн., що вказує на економічну обґрунтованість проведення ремонту пошкодженого транспортного засобу, й позивач має право на відшкодування цих витрат. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач отримав 100 000,00 грн. від МТСБУ, продав залишки авто офіційно за 331 175,65 грн., а з відповідача стягнуто 366 590,43 грн., що, на думку відповідача свідчить про отримання позивачем 797 766,08 грн за автомобіль, що коштував до ДТП 530 538,68 грн., правового значення для вирішення даного спору немає, оскільки, згідно статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог, та, зважаючи на звернення позивача ОСОБА_1 до суду з позовом щодо відшкодування збитків, завданих пошкодженням належного йому транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, й питання щодо подальшого відчуження ним цього автомобіля перебуває за межами предмету даного спору. До того ж необхідно зауважити й на тому, що подальше відчуження ОСОБА_1 належного йому автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , не знімає з винної особи (відповідача ОСОБА_2 ) обов`язку відшкодувати збитки, завдані пошкодженням цього автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Доводи ж апеляційної скарги про те, що відповідач неодноразово заявляв про бажання отримати залишки та всі деталі авто (вартість яких врахована при оцінці шкоди), а у випадку неможливості, врахувати їх вартість при вирішенні спору, колегією суддів не приймаються, з огляду на те, що судом першої інстанції було встановлено вартість майна, що не може використовуватись за призначенням автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , (капота та крила переднього лівого), яка на дату оцінки становить 133,45 грн., однак, зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_2 не заявив вимог про передачу йому пошкоджених капота та крила переднього лівого автомобіля «Skoda Oktavia A7», державний номер НОМЕР_2 , після відшкодування збитків позивачу, що підтверджено відсутністю в матеріалах цивільної справи відповідної заяви, судом правомірно не вирішувалося питання про передачу цього майна заподіювачу шкоди. Погоджується колегія суддів й з висновком суду першої інстанції про те, що позивач поніс витрати на транспортування пошкодженого автомобіля в розмірі 600,00 грн. (т. 1 а.с. 47-50), й ці витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, як такі, що понесені у результаті порушення цивільного права позивча. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо покладення на відповідача ОСОБА_4 обов`язку з відшкодування позовачу ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у загальному розмірі 366 590,43 грн., й правильність таких висновків відповідачем в апеляційній інстанції не спростовано. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Враховуючи наведені обставини та беручи до уваги, що внаслідок протиправної поведінки відповідача порушено право володіння, користування та розпорядження ОСОБА_1 належним йому автомобілем, порушився звичний життєвий уклад, він через пошкодження автомобіля вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, внаслідок чого переносив душевні та моральні страждання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування позивачу завданої моральної шкоди у розмірі 18 500,00 грн., який визначено судом з урахуванням принципів розумності і справедливості, і доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Не може погодитись колегія суддів й з доводами апеляційної скарги щодо завищеного розміру судових витрат, які стягнуті з відповідача на користь позивача, з огляду на наступні обставини. Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Статтею 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано в суді апеляційної інстанції, позивачем було сплачено судовий збір в сумі 4 373,81 грн., які підтверджені документально та підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, що було враховано судом та фактично не оспорюється відповідачем. Згідно частин 1, 2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин першої четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи. Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України і у разі часткового задоволення позову судові витрати щодо сплати правничої допомоги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Врахувавши вищевикладено, суд першої інстанції, з огляду на складність справи та виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для позивача, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для відшкодування всіх витрат позивача, понесених ним на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн., й підстав для зменшення цього розміру колегією суддів не встановлено. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 жовтня 2020 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 29 січня 2021 року. Головуючий: Судді: