Постанова 4824 № 753/7884/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2021року м. Київ Справа № 753/7884/20 Провадження: № 22-ц/824/1194/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Конюшка Дениса Борисовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Лужецької О.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», третя особа: Комунальний концерн «Центр комунального сервісу», про скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги та зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона відповідно до договору дарування квартири від 29.07.2019 року є власником квартири АДРЕСА_1 . При цьому, як власник квартири, користується послугами з центрального опалення квартири, що надається КП «Київтеплоенерго». Зазначала, що вчасно сплачувала нараховану плату за централізоване опалення, однак в рахунку від 01.10.2019 року, в графі перерахунок та в графі борг було зазначено, що у неї наявна заборгованість за централізоване опалення в розмірі 29 989,35 грн. Вважаючи дії відповідача щодо нарахування її заборгованості незконнними, просила суд визнати її заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» за центральне опалення у розмірі 29 989,35 грн безпідставною та такою, що підлягає скасуванню, та зобов`язати КП «Київтеплоенерго» видати їй довідку про відсутність заборгованості. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Конюшко Д.Б. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що у відповідності до статті 16 ЦК України позивач не обмежений у можливості вибору способу захисту свого порушеного права. При цьому, згідно ст. 5 ЦПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При здійсненні перерахунку відповідачем позивачці було неправомірно нарахована заборгованість у зв`язку із чим вона звернулась до суду. Однак, відмовляючи у задоволенні позову, суд не звернув уваги на те, що позовні вимоги позивачки про визнання заборгованості безпідставною та її скасування узгоджується із ч. 2 ст. 16 ЦК України, якою передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Ухвалами Київського апеляційного суду від 16грудня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири від 29.07.2019 р. Звертаючись до суду із позовом, позивачка зазначала, що користується послугами з центрального опалення квартири, що надаються КП «Київтеплоенерго», та вчасно виконує свої обов`язки щодо оплати наданих послуг, однак в рахунку-повідомленні станом на 01.10.2019 року, що надійшов їй, в графі перерахунок та в графі борг було зазначено, що у неї наявна заборгованість за централізоване опалення в розмірі 29 989 грн. 35 коп. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг є різновидом претензії, і чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, отже, споживач у випадку пред`явлення до нього вимог про стягнення таких нарахувань вправі заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Згідно зі статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відповідно до частин першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дій відповідачів з нарахування позивачціплати за централізоване опалення, без вирішення питання про цивільно-правові наслідки вчинення таких дій. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 462/5889/16-ц (провадження № 61-909св17), оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими), що є різновидом претензії, - чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі у випадку пред`явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів. У підсумку наведеного слід зазначити, що позивачка, оспорюючи законність нарахування заборгованості, не вимагає здійснення відповідного перерахунку плати за централізоване опалення, а обраний нею спосіб захисту у виді визнання її заборгованості перед КП «Київтеплоенерго» за центральне опалення у розмірі 29 989,35 грн безпідставною та такою, що підлягає скасуванню, та зобов`язання КП «Київтеплоенерго» видати їй довідку про відсутність заборгованості не є таким, що відновить її, імовірно, порушене право. Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального права, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне застосування районним судом норм матеріального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Конюшка Д.Б. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Конюшка Дениса Борисовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль