Постанова Київський апеляційний суд № 753/8900/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3015/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. Київ Унікальний номер справи 753/8900/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м.Києва, ухвалене 15 вересня 2020 року у приміщенні суду під головуванням судді Лужецької О.Р.,- ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до КП «Київтеплоенерго», третя особа КК «Центр комунального сервісу» про скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги та зобов`язання вчинити дії. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , користується послугами з центрального опалення квартири, що надається КП «Київтеплоенерго». Зазначала, що сумлінно і вчасно сплачувала нараховану плату за централізоване опалення, однак в рахунку від 01.10.2019 року, в графі перерахунок та в графі борг було зазначено, що у неї наявна заборгованість за централізоване опалення в розмірі 21 684,43 грн. Вважаючи дії відповідача щодо нарахування її заборгованості незконнними, просила суд визнати її заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» за центральне опалення у розмірі 21 684,43 грн безпідставною та такою, що підлягає скасуванню, та зобов`язати КП «Київтеплоенерго» видати їй довідку про відсутність заборгованості. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із вказанимсудовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що у відповідності до статті 16 ЦК Українипозивач не обмежений у можливості вибору способу захисту свого порушеного права. При цьому, згідно ст. 5 ЦПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При здійсненні перерахунку відповідачем позивачці було неправомірно нарахована заборгованість у зв`язку із чим вона звернулась до суду. Однак, відмовляючи у задоволенні позову, суд не звернув уваги на те, що позовні вимоги позивачки про визнання заборгованості безпідставною та її скасування узгоджується із ч. 2 ст. 16 ЦК України, якою передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Ухвалою Київського апеляційного суду від 5 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, не надходило. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 14.07.2003 (ас.21(. Звертаючись до суду із позовом, позивачка зазначала, що користується послугами з центрального опалення квартири, що надаються КП «Київтеплоенерго», та сумлінно і вчасно виконує свої обов`язки щодо оплати наданих послуг, однак в рахунку-повідомленні станом на 01.10.2019 року, що надійшов їй, в графі перерахунок та в графі борг було зазначено, що у неї наявна заборгованість за централізоване опалення в розмірі 21 684 грн. 43 коп. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг є різновидом претензії, і чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, отже, споживач у випадку пред`явлення до нього вимог про стягнення таких нарахувань вправі заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, з огляду на наступне. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Згідно зі статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Частини перша та друга статті 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Аналіз вказаної статті свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дій відповідачів з нарахування позивачці плати за централізоване опалення, без вирішення питання про цивільно-правові наслідки вчинення таких дій. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 462/5889/16-ц (провадження № 61-909св17), оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими), що є різновидом претензії, - чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі у випадку пред`явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачка, оспорюючи законність нарахування заборгованості, не вимагає здійснення відповідного перерахунку плати за централізоване опалення, а обраний нею спосіб захисту у виді визнання її заборгованості перед КП «Київтеплоенерго» за центральне опалення у розмірі 21 684 грн 43 коп безпідставною та такою, що підлягає скасуванню, та зобов`язання КП «Київтеплоенерго» видати їй довідку про відсутність заборгованості не є таким, що відновить її, імовірно, порушене право. Висновки суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону . Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по вказаній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги. В зв`язку з тим, що ціна позову в справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити. Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 15 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач Судді: