Постанова 4824 № 359/6745/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2209/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021 року м. Київ Справа № 359/6745/19 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Немировської О.В., Чобіток А.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Криловою Оленою Леонідівною, на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2020 року, ухвалене у складі судді Журавського В.В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У липні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 20.08.2008 року у розмірі 12294,01 грн., яка складається з: 4990,55 грн. - заборгованості за кредитом; 5841,84 грн. - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 400 грн. - заборгованості за пенею, а також штрафу (фіксована частина) - 500 гривень, та штрафу (процентна складова) - 561,62 грн.; та відшкодувати судові витрати у розмірі 1921 грн. (а.с.1-3). Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2020 рокуу задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ КБ «Приватбанк» - Крилова О.Л. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору від 20.08.2008 року отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном погашення, що відповідає строку дії картки. Вважає, що позивачем надані належні та допустимі докази по справі. Крім іншого, наданий також розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору. Звертає увагу на те, що відповідно до підписаної анкети-заяви, відповідач ознайомлений та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, їх зміст розуміє, та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватись. Відповідач підтвердив, що в подальшому зобов`язується самостійно знайомитися зі всіма змінами Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів на сайті Банку www.privatbank.ua. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов. В даному випадку, відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Крім того, представник позивача, посилаючись на постанови Верховного Суду від 21.03.2018 року по справі № 441/569/17, від 07.03.2018 року по справі № 755/18246/15-ц та від 06.02.2018 року по справі № 755/2720/16-ц, зазначала, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. В даному випадку відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Звертає увагу на те, що банк додав до позовної заяви саме ті Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи, які діяли на момент укладення договору та з якими було ознайомлено відповідача. Саме на відповідача покладено обов`язок доведення, що він не був ознайомлений з Умовами та правилами та Тарифами банку. Доказів, що відповідача не було ознайомлено з Умовами та правилами, Тарифами банку або ж було ознайомлено з іншими Умовами та правилами, відповідач не надав. Крім того, відповідач зобов`язався самостійно знайомитися зі всіма змінами на сайті Приватбанку. Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду по справі № 755/7704/15-ц вказувала, що якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості, суд повинен був надати свій розрахунок. Оскільки, судом першої інстанції цього не було зроблено, вважає, що суд ухилився від своїх прямих обов`язків, зокрема, від здійснення правосуддя. Відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідач ОСОБА_1 не подавала. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт досягнення сторонами згоди про предмет договору та інші умови та позивачем не надано до суду жодного належного доказу укладення 20.08.2008 року між сторонами та відповідно отримання позичальником кредитних коштів в розмірі 5000 грн., з наданням їй Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, і Тарифів, що в сукупності із Заявою свідчило б про укладений в належній формі договору про надання банківських послуг. Позивачем не надано до суду погоджених з відповідачем станом на 2008 рік Тарифів, що в сукупності з вищезазначеними порушеннями зі сторони позивача прав споживача банківських послуг, підтверджує необґрунтованість заявленого розміру кредитної заборгованості та не доведено достовірності вказаного в Розрахунку заборгованості розміру відсоткових ставок, за якими здійснювався розрахунок заборгованості, розмір якого є предметом спору. Тому суд дійшов висновку, що факт укладення договору між позивачем і відповідачем є непідтвердженим достатніми доказами у їх сукупності. Крім того, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів про надіслання відповідачу інформації щодо встановлення відсоткової ставки та інших умов кредитування та щодо наявності заборгованості саме в такому розмірі, в якому просить позивач. Крім того, розрахунок заборгованості оформлений не належним чином, в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 07.04.2003 року. З висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, комісії та штрафів, колегія суддів погоджується, вважає їх обґрунтованими, і такими, що відповідають матеріалам справи та нормам матеріального права. Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, представник позивача посилається на те, що 20.08.2008року між сторонами було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач вказує на наявність у відповідача станом на 19.06.2019 року заборгованості на суму 12294,01 грн., яка складається з: 4990,55 грн. - заборгованості за кредитом; 5841,84 грн. - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 400 грн. - заборгованості за пенею та комісією, а також штрафу (фіксована частина) - 500 гривень, та штрафу (процентна складова) - 561,62 грн. (а.с.4-6). Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ст. ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України). З матеріалів справи встановлено, що 20 серпня 2008 року відповідач ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. Відповідно до змісту вказаної Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 20 серпня 2008 року відповідач ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів та штрафів за договором, в тому числі їх розміру та порядку нарахування, позивач у позовній заяві посилався на Витяг з «Тарифів банку» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/ та Правила користування платіжною карткою, як невід`ємної частини договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання анкети-заяви взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Отже, суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення пені, комісії та штрафів, оскільки позивачем не надано доказів щодо погодження сторонами зазначених умов кредитування. Крім того, посилання позивача у позовній заяві на витяг з Тарифів банку колегія суддів вважає безпідставними, оскільки витяг з «Тарифів Банку» до позовної заяви не додано та в матеріалах справи відсутній. Таким чином, позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру пені, комісії та штрафу, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, також в матеріалах справи відсутні Тарифи банку, на які посилається позивач, а тому вимога банку про стягнення зазначених складових заборгованості не підлягає задоволенню. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту та частково - відсотків за користування кредитом, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається, що справа розглянута у відсутності відповідача, яка доводи позовних вимог не спростувала, участі у змагальному процесі не брала. Отже, відповідач не надала жодних заперечень та доказів на спростування факту отримання кредитних коштів. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. У зв`язку з цим колегія суддів не погоджується з висновком суду про те, що АТ КБ «Приватбанк» не довів, що відповідач ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, оскільки такий висновок спростовується поданими позивачем доказами, а саме: заявою ОСОБА_1 , підписаною нею особисто (а.с. 7), розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що позичальник користувалась кредитними коштами та частково погашала кредит та проценти за користування кредитом (а.с. 4-6). Отже, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості за тілом кредиту. Так, відповідно до вказаного розрахунку, заборгованість відповідача за тілом кредиту за період з 25.11.2017 року по 19.06.2019 року складає 4990,55 грн. Отже, відповідачем було отримано кредитних коштів на суму 4990 грн. 55 коп., однак до 19.06.2019 року зазначена заборгованість сплачена відповідачем не була. Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 4990,55 грн., тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Крім того, зі змісту наданої позивачем Анкети - заяви від 20 серпня 2008 року вбачається, що базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору складає 2,5 % на місяць з розрахунку 360 днів у році. З викладеного вбачається, що в укладеному між сторонами договорі від 20 серпня 2008 року сторони обумовили та в належній формі досягли згоди з істотних умов, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, суд виходив з того, що в анкеті - заяві процентна ставка за користування кредитом не зазначена. Однак, вказане посилання суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, оскільки як вбачається зі змісту договору, сторони погодили розмір відсоткової ставки, а саме - 2,5 % на місяць із розрахунку 360 днів у році. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення відсотків за користування кредитом, оскільки відповідно до умов укладеного договору від 20 серпня 2008 року сторони погодили умови кредитування щодо розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами, який ними підписано особисто. У розрахунку заборгованості, доданому позивачем до позовної заяви, зазначено, що заборгованість за відсотками за користування кредитом станом на 19.06.2019 року становить 5841 грн. 84 коп. Проте такий розрахунок у повному обсязі не може бути прийнятий до уваги судом, оскільки при розрахунку позивачем використано іншу процентну ставку, ніж передбачено умовами договору. А саме, з 1 квітня 2015 року нарахування процентів за прострочену заборгованість здійснювалося банком за ставкою 43, 20 % річних (3,6 % на місяць), що не було узгоджено сторонами при підписанні анкети-заяви. Відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України ( в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Таким чином, наданий позивачем розрахунок заборгованості по процентах не відповідає вимогам закону та умовам укладеного між сторонами договору, оскільки банк не мав права в односторонньому порядку здійснювати підвищення відсоткової ставки за кредитом. Виходячи із умов кредитування в анкеті-заяві, які підписані відповідачем, та відсутності в матеріалах справи доказів наявності її письмової згоди на збільшення процентної ставки, колегія суддів дійшла висновку, що наведений в розрахунку розмір заборгованості по процентах на суму 5841 грн. 84 коп. є неправильним, проценти необхідно нараховувати на тіло кредиту за процентною ставкою 2,5% в місяць ( 30% річних). З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 07.11.2017 року заборгованість як по тілу кредиту, так і по відсотках за користування кредитом була відсутня - у розрахунку зазначено 0 грн. Відповідно до вказаного розрахунку, відсотки за користування кредитом банк почав нараховувати з 26.01.2018 року та продовжував нарахування до 19.06.2018 року. При цьому відповідач частково сплачувала нараховані проценти, здійснила 4 платежі у березні, травні та листопаді 2018 року на загальну суму 1495 грн. 73 коп. Виходячи з процентної ставки 30% річних, встановленої умовами договору, колегією суддів розраховано, що за період з 26 січня 2018 року по 19 червня 2019 року підлягали сплаті проценти на поточну заборгованість по тілу кредиту на загальну суму 1628 грн. 45 коп. та проценти на прострочену заборгованість - 1118 грн. 38 коп., всього - 2746 грн. 83 коп. Враховуючи, що відповідачем у цей період було погашено заборгованість по процентах на суму 1495 грн. 73 коп., то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума процентів у розмірі: 2746 грн. 83 коп. - 1495 грн. 73 коп. = 1251 грн. 10 коп. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4990 грн. 55 коп. за кредитним договором № б/н від 20.08.2008 року та процентами на суму 1251 грн. 10 коп., у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню у вказаній частині на підставі ст. 376 ЦПК України з прийняттям постанови про часткове задоволення позову. З матеріалів справи вбачається, що до апеляційної скарги позивачем додано виписку по рахунку позичальника ОСОБА_1 , довідку про видані картки, та виписку по особовому рахунку. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Як вбачається з матеріалів справи, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач до позовної заяви не надав доказів щодо строку дії картки та її типу, що є істотними умовами договору, а також виписки з рахунків відповідача позивачем надано не було. У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь - яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання останній не подавав. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Виходячи з викладеного, колегією суддів відмовлено у прийнятті доказів від позивача на стадії апеляційного розгляду, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства. Крім того, в матеріалах справи (а.с. 23, 24) міститься клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами, тоді як до позовної заяви були надані: копія анкети-заяви ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості, та витяг із Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені посилання представника позивача не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву Умов та Правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. Доказів, які б підтверджували, що саме надані до матеріалів справи Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. Відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у Анкеті-заяві про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати в розмірі 50,8 % від суми сплаченого судового збору. Враховуючи, що при поданні позову позивачем було сплачено 1921 грн., при поданні апеляційної скарги - 2881 грн. 50 коп., то сума судових витрат, що підлягають відшкодуванню позивачу, становить: 4802 грн.50 коп. х 50,8 % = 2439 грн. 67 коп. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2020 року - скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по кредиту, процентах та прийняти постанову : Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитом (тілом кредиту) в розмірі 4990 грн. 55 коп., заборгованість за процентами в розмірі 1251 грн. 10 коп., а всього - 6241 ( шість тисяч двісті сорок одна) грн. 65 коп. Стягнути з ОСОБА_1 користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судові витрати в розмірі 2439 грн. 65 коп. В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2020 року - залишити без змін. Відомості щодо учасників справи: Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570. Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Немировська О.В. Чобіток А.О.