Постанова 4812 № 485/30/20

30.06.20 22-ц/812/1040/20 Єдиний унікальний номер судової справи: 485/30/20 Провадження № 22-ц/812/1040/20 Головуючий суду першої інстанції Квієтко І.А. Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В. Постанова іменем України 30 червня 2020 року м. Миколаїв Справа № 485/30/20 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Квієтка І.А. того ж дня, в приміщенні суду в м. Миколаєві о 09:10 год., дата складення повного тексту рішення 02 квітня 2020 року, за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У січні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк або АТ КБ «Приватбанк») подало до суду зазначений позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним. 25 вересня 2012 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит в сумі 7 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до умов цього Договору він складається з заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів Банку. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 28 листопада 2019 року утворилася заборгованість за кредитним договором у сумі 14 307 грн. 31 коп., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 6 697грн. 76 коп., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України у сумі 1 219 грн. 23 коп., заборгованості за пенею у сумі 5 232 грн. 83 коп., а також штрафу (фіксована частина) - 500 грн. та штрафу (процентна складова) 657 грн. 49 коп. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь вищезазначену заборгованість за кредитним договором та судові витрати у сумі 2102 грн. Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог Банку відмовлено. Рішення мотивоване тим, що розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку підтверджено, що заборгованість у відповідача за тілом кредиту з урахуванням внесених на погашення кредиту коштів станом на 01 жовтня 2019 року була відсутня, а тому не було і підстав для нарахування відсотків. Суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, анкета-заява на отримання кредитної картки не містить посилання на конкретні умови кредитування, порядок повернення кредиту, що за відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували прийняття представлених банком умов та тарифів відповідачем та приєднання до них, як другої сторони, до запропонованого договору, є підставою для відмови у стягненні з відповідача заборгованості за користування кредитом, оскільки така є недоведеною. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалася. Відповідно до статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Ст.ст. 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2012 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка містить позначення, що позичальник згоден з тим, що її заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір про надання банківських послуг. Позичальник зобов`язувався самостійно знайомитись зі змінами Умов та правил надання банківських послуг на офіційному сайті банка рrivatbank.ua. (а.с.16). При цьому в анкеті-заяві ОСОБА_1 відсутні відомості про вид платіжної картки, розмір кредиту (кредитного ліміту), процентної ставки, а також не зазначені види відповідальності за порушення умов кредитування (неустойка). Виписка з особового рахунку ОСОБА_1 свідчить про рух кредитних коштів за рахунком у період з 04 квітня 2012 року (а.с.54-126). ОСОБА_1 використовувала кредитні кошти до листопада 2018 року. Останнє погашення кредиту (400 грн.) здійснено 17 липня 2019 року шляхом переведення коштів з іншої картки через Приват24 (а.с. 126). Заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 6 697грн. 76 коп. за розрахунком банку виникла станом на 28 листопада 2019 року. З розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку вбачається, що ОСОБА_1 взяла кредитних коштів 47 067 грн., а погасила 57 645 грн. 74 коп. Встановивши, що за рахунок кредиту відбулося погашення процентів, сплату яких не передбачено договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність заборгованості за тілом кредиту. При цьому інші умови кредитування, а саме ціну договору (розмір процентів) та умови відповідальності позичальника (неустойку), позивач не довів. Так, пам`ятку клієнта, посилання на яку містить заява-анкета, суду не надано. Банк надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (далі - Тарифи) та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі -Умови) (а.с. 17-34). Власноручного підпису позичальника ОСОБА_1 ці витяги не містять. При цьому в матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці витяги з Тарифів та Умов надавались відповідачу для ознайомлення та узгодження, а також що саме така редакція цих актів, що постійно змінювалась банком, діяла на час укладення кредитної угоди. Роздруківка із сайту позивача, як доказ, повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Тому надані банком докази на підтвердження узгодженості всіх істотних умов кредитування, а саме витяги з Тарифів та Умов не можуть вважатись достатньою підставою для покладення на позичальника обов`язків, які передбачені цими документами (постанова Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, провадження № 6-16цс15). За таких обставин та без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, неустойки за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяги з Тарифів та Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Отже, апеляційний суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин правил частини 1 статті 634 ЦК щодо змісту договору приєднання. Оскільки відсутні достатні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору (у формі сплати процентів), а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, банк має можливість вимагати лише фактично отриману та не повернуту суму кредиту, що відповідає вимогам частини 2 статті 530 ЦК. Такий висновок ґрунтується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та відповідає загальним засадам та принципам цивільного судочинства - верховенства права, свободі договору, справедливості, добросовісності та розумності, а також необхідності особливого захисту споживача у кредитних відносинах. За таких обставин, оскільки у позичальника відсутня заборгованість за тілом кредиту, безпідставним є нарахуванням відсотків за ним, зокрема відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, що вірно констатував суд першої інстанції, а тому вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 1 219 грн. 23 коп. процентів задоволенню не підлягають. З вищезазначених підстав не підлягають задоволенню і вимоги щодо пені та штрафів. Апелянт посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 07 березня 2018 року (справа № 755/18246/15-ц), у постанові від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), у постанові від 21 березня 2018 року (справа №441/569/17), але вони, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу, оскільки були ухвалені ще до реєстрації та оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень України постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року. Отже, оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому на підставі ст. 375 ЦПК України це судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків судів першої інстанції не спростовують. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3153 грн. За результатами розгляду справи в суді апеляційної інстанції, сплачений позивачем судовий збір за подачу апеляційної скарги не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 30 червня 2020 року.