Постанова Київський апеляційний суд № 760/4447/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4032/2022 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2022року м. Київ Справа № 760/4447/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Коробенка С.В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: В лютому 2020 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 21 жовтня 2015 року між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 200 000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач зазначає, що в порушення умов кредитного договору відповідачка належним чином взяті на себе зобов`язання не виконувала та станом на 09 січня 2020 року мала заборгованість по договору на загальну суму в розмірі 253 275,86 гривень, яка включала в себе: 200 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 53 275,86 гривень - заборгованість за процентами. З огляду на таке позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку, обмежившись при цьому лише вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 200 000 гривень. Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 червня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 21.10.2015 в сумі 200 000 гривень та судовий збір в розмірі 2102 гривень. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення . Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його незаконність, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що судом першої інстанції проігноровано, що як доказ позивач надав суду ксерокопію заяви-анкети від 21 жовтня 2015 року, в якій не зазначено кредитний ліміт, заява не містить підпису позичальника та не зазначена процентна ставка. Суд першої інстанції не дав можливість в межах суду першої інстанції надати свої міркування/пояснення/відзив на позовну заяву, та обґрунтовану відповідь на спростування позовних вимог. Судом першої інстанції не взято до уваги те, що зазначена анкета-заява не містить умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Зазначає, що анкета була підписана в 2015 році, а Банк нарахував суму заборгованості саме з моменту підписання даної анкети, проте дана анкета не є кредитним договором. Також неможливо встановити, які саме умови правила діяли на момент укладання даного договору, та чи є ті умови і правила надані банком до позовної заяви, саме ті, які діяли в момент підписання. Судом першої інстанції не було взято до уваги та проігноровано такий факт, що позивач в позовній заяві надає ксерокопії, які навіть не завірені печаткою Банку, як установи та посилається на дані копії, як на належний доказ, що прямо суперечить ЦПК України. Звертає увагу суду на той факт, розрахунок заборгованості, який надано як доказ до позовної заяви позивачем, вчинено з порушення вимог п. 1, ч. 2 ст. 258 ЦК України, відповідно до якої для стягнення неустойки (штрафу, пені), встановлена позовна давність строком в 1 рік. Даний розрахунок, який наданий позивачем як доказ викликає сумнів, оскільки з даного розрахунку не зрозуміло, коли і з якого періоду розпочинається нарахування пені, штрафних санкцій, а головне, як відраховується процентна складова від тіла кредиту та як формуються проценти за користування, такий розрахунок неможливо вважати детальним, та брати до уваги як доказ. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем щодо наявності грошового зобов`язання відповідача по кредиту, процентах річних та пені, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника, оскільки даний розрахунок не відповідає ЦК України, що є неприпустимим, та не може братися судом як доказ позовних вимог. Звертає увагу на те, що позивач надав до суду Витяг «Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, які відповідачем, як клієнтом (набувачем певних прав та обов`язків за кредитним договором № б/н від 21 жовтня 2015 року) не підписані. Зазначає, що з анкети-заяви від 21 жовтня 2015 року вбачається, що кредитна картка, визначена Тарифами банку, не видавалася, а банком не надано будь-яких доказів, що видана відповідачу картка є кредитною. Вважає, що ці Умови носять суто односторонній характер, а тому не можуть бути доказами в розумінні ст. 76-89 ЦПК України, оскільки не містять будь-якого належного підтвердження того факту, що саме ними передбачений обов`язок відповідача та відсутні докази ознайомлення з даними умовами, також відсутній доказ того, що відповідач був належно ознайомлена з ними, а тому не можуть бути використані як доказ. Вказує, що не заперечує той факт, що отримувала в AT КБ «Приватбанк» банківську картку. Однак, відповідачу не було відомо, чи встановлений на ній кредитний ліміт. Картку відповідач отримувала виключно для отримання платежів. Анкету-заяву заповнював працівник банку, яка видана в печатному електронному форматі, та не заповнена відповідачем особисто. Отже, дану анкету не можна вважати чи прирівняти до кредитного договору в розумінні кредитних договорів відповідно до ЦК України. Банк взагалі не надає будь-яких документів, меморіальних ордерів тощо, що відповідач мав би підписати при отриманні кредитних коштів. Жодних інших чи будь яких доказів про отримання відповідачем кредиту у вигляді зазначеної суми позивач не надає, оскільки такі докази відсутні, а твердження позивача у позовній заяві є безпідставними, оскільки немає жодного доказу на їх підтвердження. Крім того, в позовній заяві позивач не наводить посилань на той факт, що відповідач дійсно отримав гроші готівкою, або іншим чином використав кошти банку, не вказує завідома кредитний ліміт, який було встановлено, та не надає відповідних доказів. В позовній заяві банк не вказує ні номеру картки, ні номеру рахунку, з якого начебто отримані чи іншим чином використані гроші та на який вони мали б бути повернені. Відсутнє таке посилання і в доданому до позову розрахунку заборгованості, що за своєю структурою взагалі не може бути доказом, оскільки з якого взагалі не зрозуміло нарахування/утворення процентів, пені, штрафних санкцій. Відповідач не підписувала кредитного договору. Такого договору не існує, є лише анкета заява, яка не може прирівнюватися до кредитного договору в розумінні ЦК України. Також відповідач не підписував Тарифів Банку, про що свідчить відсутність підпису відповідача, працівники Банку відповідача не ознайомили з ними. Звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, що висловлена в постанові від 11 лютого 2015 року в справі № 6-240цс14, на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові у справі № 342/180/17 від 03.07.2019 року, на постанову Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі № 191/2648/17. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Ухвалюючи оскаржуване заочне рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції встановивши, що 21 жовтня 2015 року між АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1. укладено договір (у формі приєднання до Умов і правил надання банківських послуг) про відкриття кредитної лінії на платіжну картку, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредитну лінію на суму в розмірі 200 000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами згідно з діючими тарифами, враховуючи прострочення відповідачем виконання свого зобов`язання з повернення кредиту, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неповернутої суми кредитних коштів, яка становить 200 000 гривень. З висновками суду першої інстанції щодо розміру стягнутої заборгованості колегія суддів повністю погодитись не може, оскільки розмір стягнутої заборгованості визначено без урахування усіх обставин справи та не підтверджується наданими до суду доказами : розрахунком заборгованості та випискою з карткового рахунку. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, банк подав до суду Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, копію паспорту громадянина України - відповідача. З наданих матеріалів вбачається, що 21.10.2015 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву № б/н від 21.10.2015 року, згідно з якою отримала кредит у вигляді встановленого 03 травня 2018 року кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до змісту вказаної Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 21.10.2015 року ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач вказує на наявність у відповідача станом на 09.01.2020 року заборгованості у розмірі 253 275,86 гривень, з яких: 200 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 53275,86 гривень - заборгованість за процентами. Посилаючись на невиконання умов договору про надання банківських послуг, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку, обмежившись при цьому лише вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 200 000 гривень. Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції ПАТ КБ «Приватбанк» подав до суду виписку по особовому рахунку за період з 20.04.2018 року по 31.07.2020 року, довідку про видачу відповідачу кредитної картки із зазначенням її номеру та строку дії, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача. Так, відповідно до довідки Банку відповідачу ОСОБА_1 в межах підписаного договору №б/н у вигляді Анкети-заяви була видана кредитна картка: НОМЕР_1 , дата відкриття карткового рахунку 03.05.2018 року, терміном дії картки до 05/19 (а.с. 59). Відповідно до довідки банку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на відповідача ОСОБА_1 (договір б/н), 03.05.2018 року - старт карткового рахунку НОМЕР_1 ; 20.04.2018 року встановлення кредитного ліміту; 08.05.2018 року збільшення кредитного ліміту до 200 000 грн. (а.с.60). З виписки по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 за період з 20.04.2018 року по 31.07.2020 року вбачається, що позичальник користувалась кредитними коштами, частково виконувала свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів, виконувала перекази грошових коштів, розраховувалась кредитними коштами, поповнювала рахунок номеру мобільного телефону, та здійснювала інші розрахунки та транзакції. При цьому, у вказаній виписці, відображено рух коштів саме по картці, яка була отримана відповідачем за № НОМЕР_1 . Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пунктів 60-62, 65 Положення «Про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженого постановою Правління НБУ № 75 від 04.07.2018 року, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України. Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. Таким чином, виписка по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 , що містяться в матеріалах справи, є належним доказом користування відповідачем кредитними коштами за період з 03.05.2018 року по 31.07.2020 року. За викладених обставин, доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту отримання кредитних коштів та встановлення кредитного ліміту, колегія суддів вважає безпідставними. З огляду на викладене, матеріали справи свідчать про те, що за договором від 21.05.2015 року ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у вигляді встановленого 08.05.2018 року кредитного ліміту на картковий рахунок. Позичальником використовувалися кредитні кошти, проте в добровільному порядку у строки, передбачені договором, АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, адже строк дії кредитної картки встановлено - травень 2019 року ( а.с. 59). Таким чином, суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті. Отже, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено, що відповідач отримала кредитні кошти є безпідставними та спростовуються поданими позивачем доказами, а саме: Анкетою-заявою ОСОБА_1 , підписаною нею особисто (а.с. 7), випискою по особовому рахунку за кредитною картою (а.с. 63-69), яка підтверджує факт користування кредитними коштами, довідкою про видану картку (а.с 59), довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти (а.с. 60). Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність суми заборгованості, що стягнута з відповідача, дійсній сумі заборгованості по кредиту, виходячи з наступного. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач у позовній заяві посилався на Витяг з «Тарифів банку» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/ та Правила користування платіжною карткою, як невід`ємної частини договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання анкети-заяви взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Доказів, які б підтверджували, що саме надані до матеріалів справи Умови та Правила є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. В позовній заяві позивач, посилаючись на розрахунок заборгованості, що доданий позивачем до позовної заяви, вказує, що заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 200 000 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом 53 275, 86 грн. Проте позивач вважає за недоцільне просити суд про стягнення відсотків за користування кредитом, а заявляє вимоги лише про стягнення заборгованості за тілом кредиту, що становить 200 000 грн. відповідно до розрахунку заборгованості. Проте, колегія суддів не приймає вказаний розрахунок як належний доказ, оскільки вказаний розрахунок заборгованості суперечить виписці по особовому рахунку, яка є первинним документом, оформленим відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Як вбачається з виписки по особовому рахунку за період з 20 квітня 2018 року по 31 липня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 використано всього 211 757 грн. 39 коп. кредитних коштів, на погашення отриманих у кредит коштів відповідачем було сплачено 86 782 грн. 32 коп. Відповідно до виписки з особового рахунку, банком періодично здійснювалась операція «списання відсотків за користування кредитним лімітом», відповідно до якої сума нарахованих відсотків відносилась до загальної суми заборгованості по отриманому кредиту, тобто включалась у тіло кредиту. Таким чином, загальна сума відсотків, яка була списана банком за користування кредитним лімітом за вказаний період становить 64 065 грн. 06 коп. Крім того, відповідно до вказаної виписки 7200 грн. списано банком на погашення комісії (по 600 грн. щомісячно). Разом з тим, жодних даних про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору щодо розміру процентної ставки по кредиту та щодо сплати комісії, матеріали справи не містять. Як вбачається з позовної заяви, позивач посилається на те, що проценти за користування кредитом нараховувались відповідачу за процентною ставкою, зазначеною у «Тарифах банку», ставки яких розміщені на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк». Згідно зі ст. 1056-І ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Якщо інше не встановлено законом, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитодавець самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, а в разі збільшення процентної ставки - поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки протягом 15 календарних днів, що настають за днем, з якого застосовується нова ставка. Враховуючи відсутність в анкеті-заяві розміру процентної ставки, за якою повинні нараховуватись проценти за кредитним договором у вигляді встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок, а також інших доказів, що підтверджують зазначені обставини, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також розмір неустойки, комісії. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені , комісії, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Разом з тим, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, та виписки з особового рахунку, банком були нараховані проценти за користування кредитом, сума яких була списана банком шляхом включення до тіла кредиту, а в подальшому погашена за рахунок коштів, що вносились відповідачем на картковий рахунок, на суму 64 065, 06 грн. При цьому також вбачається, що в розрахунку заборгованості зазначена інформація про те, що сума комісії за увесь період кредитування становить

0. Проте вказана інформація суперечить виписці з особового рахунку, з якої вбачається, що шляхом списання щомісячної комісії в розмірі 600 грн., всього було включено до суми кредиту 7200 грн. ( 600 грн. х 12 місяців), які погашені банком за рахунок коштів, що вносились відповідачем на рахунок для сплати кредиту. З викладеного вбачається, що матеріалами справи не доведено правових підстав для зарахування банком суми коштів у розмірі 71 265 грн. 06 коп. ( 64 065 грн. 06 коп. + 7200 грн.), внесених відповідачем на поповнення рахунку, для погашення нарахованих процентів та комісії, а тому зазначена сума підлягає врахуванню на погашення суми отриманого кредиту. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача знайшли часткове підтвердження, оскільки матеріали справи не містять підписаних відповідачем умов кредитування щодо розміру процентної ставки за користування кредитом та комісії. Разом з тим, належним до допустимим доказом - випискою з особового рахунку позивачем підтверджено використання відповідачем кредитних коштів на загальну суму 211 757 грн. 39 коп. Таким чином, оскільки загальна сума отриманих відповідачем на власні споживчі потреби кредитних коштів ( придбання одягу, взуття, продуктів харчування, косметичної продукції, лікарських препаратів, придбання іграшок, пального на АЗС, оплату розваг, харчування в ресторані, занять спортом), відповідно до виписки з особового рахунку відповідачем ОСОБА_1 витрачено 211 757 грн. 39 коп., а внесено на погашення отриманих у кредит коштів - 86 782 грн. 32 коп., то залишок несплаченої позивачем суми по кредиту становить 124 975 грн. 07 коп. За таких обставин, розмір заборгованості за договором про надання кредиту шляхом встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок, визначений до стягнення судом, необхідно змінити, шляхом його зменшення до 124 975, 07 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 124 097, 07 грн., у зв`язку з чим рішення суду підлягає зміні. Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи наведене, встановивши невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про зміну цього рішення в частині визначення суми заборгованості, що підлягає до стягнення. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 червня 2021 року - змінити в частині розміру заборгованості, у зв`язку з чим викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції: Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»заборгованість за договором кредиту в сумі 124 975 ( сто двадцять чотири тисячі дев`ятсот сімдесят п`ять) грн. 07 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Махлай Л.Д. Немировська О.В.