Постанова 4824 № 365/388/20

Постанова Іменем України 26 січня 2021 року м. Київ провадження №22-ц/824/1923/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., за участю секретаря Ратушного А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Згурівського районного суду Київської області про забезпечення позову від 01 жовтня 2020 року у складі судді Хижного Р.В. у справі №365/388/20 Згурівського районного суду Київської області за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Згурівського районного суду Київської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 1 599 420,00 грн, як безпідставно отриманих, та у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання просив стягнути 3% річних в сумі 138 564,88 грн. Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_2 . Заяву мотивував тим, що сума позову є значною та відповідач необмежений у праві відчужити належне йому на праві власності майно, а тому є всі підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача. Ухвалою Згурівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2020 року забезпечено позов та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , і квартиру АДРЕСА_4 , Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала суду є необґрунтованою та незаконною, постановлена з порушенням норм процесуального права та без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами існує спір, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що кошти були дійсно зараховані на банківський рахунок відповідача, що позивачем не було відкликано відповідні платіжні доручення, а також доказів того, що зазначений у позовній заяві банківський рахунок дійсно належить відповідачу чи такий рахунок безпосередньо було відкрито відповідачем і він мав можливість розпоряджатися коштами. Вважав, що висновок суду про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду є необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції формально зазначив в ухвалі, що з наведених у заяві про забезпечення позову обставин вбачається імовірність утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Проте, ні у заяві про забезпечення позову, ні в ухвалі суду належним чином необґрунтовано, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся. Зазначив, що застосований судом захід забезпечення позову не відповідає принципу співмірності та суперечить ч. 3 ст. 150 ЦПК України, оскільки в ухвалі суду не вказано орієнтованої вартості майна та необґрунтовано його співмірність із ціною позову. Судом не взято до уваги, що позивачем не зазначено, які саме дії вчиняє відповідач, що можуть вказувати на утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову та які саме докази це підтверджують. Вважав, що посилання на потенційну можливість відчуження майна на користь третіх осіб без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно. За вказаних обставин просив скасувати ухвалу Згурівського районного суду Київської області від 01.10.2020 та постановити ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався. Відповідач та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали з підстав, наведених в ній та просили задовольнити. Представник позивача - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Крім того, пояснив, що стосується співмірності, то є правова позиція Верховного Суду у постанові від 25.09.2019, згідно якої співмірність це не математичний розрахунок, що скільки вартує, а наявність негативних наслідків від арешту, доказів яких в апеляційній скарзі відповідачем не зазначено. На стадії виконавчого провадження реальна ціна майна не матиме значення оскільки буде ціна за яку зможуть реалізувати майно. Також зазначив, що якщо сторона у справі вважає, що неспівмірний захід забезпечення позову, то має можливість звернутися до суду першої інстанції про зміну або скасування заходу забезпечення позову у вигляді арешту та зміну його на альтернативний захід. Такого відповідачем зроблено не було та в першій інстанції щодо неспівмірності відповідач не заявляв вимог, навіть відзиву не подавав. Додав, що 14.01.2021 суд першої інстанції ухвалив рішення, задовольнив позов у повному обсязі. Подання відповідачем апеляційної скарги на ухвалу суду про забезпечення позову це спроба уникнути від виконання рішення суду. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Також, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками справи. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, посилаючись на порушене право, звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів в сумі 1 737 984,88 грн. В позовній заяві позивач посилається на те, що кошти отримані відповідачем без достатніх правових підстав. До позовної заяви позивачем долучено докази, які на його думку, підтверджують вказані обставини. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 01.10.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду. З наведеного слідує, що між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач посилався на те, що між сторонами виник спір з приводу повернення значної суми коштів і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що між сторонами існує реальний спір з приводу повернення значної суми коштів (1 737 984,88 грн) та невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Ухвала суду є обґрунтованою та мотивованою, судом в мотивувальній частині ухвали зазначено норми права, якими врегульовано підстави та порядок вжиття заходів забезпечення позову; зазначено про те, що між сторонами дійсно існує спір щодо значної суми грошових коштів. Доводи апеляційної скарги, що надані позивачем докази на підтвердження позовних не є належними та достатніми не свідчать про відсутність між сторонами спору, а досліджуються судом на відповідній стадії судового процесу, зокрема під час вирішення справи по суті. Більш того, доводи апеляційної скарги в частині власної оцінки відповідачем наданих позивачем письмових доказів не мають правового значення під час вирішення процесуального питання про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги, що позивачем у заяві про забезпечення позову не зазначено, які саме дії вчиняє відповідач, що можуть вказувати на утруднення виконання рішення суду, не заслуговують на увагу суду, оскільки згідно процесуального закону умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду. Крім того, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти всі обставини, які мають значення для справи, встановлення яких необхідне для вирішення спору по суті. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним ефективно захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягнути за собою неможливість виконання судового рішення. Посилання в апеляційній скарзі на те, що спір стосується грошових коштів, тому забезпечення позову може відбуватися шляхом накладення арешту на банківські рахунки, не спростовують висновку суду про наявність правових підстав для забезпечення позову в обраний позивачем спосіб. Більш того, якщо відповідач фактично незгодний із застосованим судом заходом забезпечення позову він має право звернутися до суду із заявою про зміну способу забезпечення позову іншим, як то передбачено положеннями ст. 156 ЦПК України. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вказував на те, що застосований захід забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами, так як в ухвалі суду не зазначено орієнтовної вартості майна та необґрунтовано його співмірність із ціною позову. Колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги недоведеними. Дійсно, за приписами ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Водночас, співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії (постанова Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №320/3560/18). Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач не надав доказів негативних наслідків у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову. Крім того, відповідач не надав доказів на підтвердження доводів неспівмірності застосованого судом заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам щодо стягнення коштів у розмірі 1 737 984,88 грн. Сукупність вищезазначених обставин та положень закону приводить до висновку, що суд першої інстанції у відповідності до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України, мотивував своє судове рішення та дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на дві квартири, належні на праві власності відповідачу. Одночасно, слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції встановлено, що на час перегляду ухвали суду першої інстанції спір між сторонами вирішено, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів задоволено. Зважаючи на викладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції питання щодо забезпечення позову вирішено з дотриманням норм процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Згурівського районного суду Київської області про забезпечення позову від 01 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 29 січня 2021 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай