Постанова 4824 № 757/46105/25-ц

Єдиний унікальний номер справи № 757/46105/25-ц Провадження № 22-ц/824/5436/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 березня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів), В С Т А Н О В И В: 16 вересня 2025 року позивачі звернулися до Печерського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів про повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) та просили суд: - стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 : 510 000 дол. США та 15 000 євро - безпідставно набуте майно; 58 404,02 дол. США - 3% річних на суму зобов`язання 510 000 дол. США та 795,20 євро - 3% річних на суму зобов`язання 15 000 євро; судові витрати - судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. - стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 : 1 303 015 грн. та 450 000 дол. США - безпідставно набуте майно; 179 816,07 грн. - 3% річних на суму зобов`язання 1 303 015 грн. та 59 680,11 дол. США - 3% річних на суму зобов`язання 450 000 дол. США; 937 006,22 грн. - інфляційні витрати на суму зобов`язання 1 303 015 грн.; судові витрати - судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. 31 жовтня 2025 року позивач звернулася до Печерського районного суду м. Києва зі заявою про забезпечення позову. На обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що між сторонами виник реальний майновий спір щодо стягнення з відповідачів безпідставно набутих грошових коштів у загальному розмірі 47 691 622,4 грн у перерахунку за офіційним курсом НБУ. Заявники посилаються на те, що на виконання попередніх домовленостей про відчуження нерухомого майна ними передано відповідачу значні грошові суми в іноземній валюті та гривні, однак основний договір купівлі-продажу укладений не був, а спірне нерухоме майно в подальшому відчужено третій особі. У зв`язку з цим, на думку заявників, у відповідача виникло зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна та сплати передбачених законом нарахувань, а також солідарна відповідальність його дружини як подружжя. Заявники вказують, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання можливого рішення суду, оскільки відповідачі мають реальну та нічим не обмежену можливість розпоряджатися належними їм коштами та майном. При цьому наведено обставини відчуження відповідачами окремих об`єктів рухомого та нерухомого майна, у тому числі після подання позову, що, на переконання заявників, свідчить про ризик зменшення їх майнового стану та потенційне ухилення від виконання рішення суду. Як захід забезпечення позову заявники просили накласти арешт у межах суми позовних вимог на грошові кошти відповідачів, що знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, а також на належне їм рухоме і нерухоме майно, зокрема на визначені об`єкти нерухомості. Такий захід, на їх думку, є співмірним із заявленими вимогами, не виходить за межі предмета позову та спрямований виключно на забезпечення реального виконання можливого судового рішення, оскільки обмежує лише право розпорядження майном без позбавлення права володіння та користування ним. Крім того, заявник зазначала про відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення, посилаючись на те, що накладення арешту в межах суми позову не завдасть відповідачам збитків та не спричинить для них додаткових витрат, а отже, не порушить баланс інтересів сторін. Враховуючи викладене, заявник просив суд накласти арешт у межах суми позову 47691622,4 грн на: грошові кошти, що належать ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , які знаходяться на всіх їх рахунках в усіх банківських або інших фінансово кредитних установах та майно (рухоме та нерухоме), яке належить ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , у тому числі (1) квартиру за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 851974332109), (2) машиномісце № НОМЕР_1 у підземному паркінгу, поверх: підвал - 3, в літ. А, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1569529480000) та (3) машиномісце в підземній автостоянці №5, за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна: 31993833). Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням суду, 08 грудня 2025 року відповідач подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі. 10 лютого 2026 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу залишити без змін. У визначений процесуальний строк відзивів на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходило. У судове засідання, призначене на 05 березня 2026 року з`явилися представник позивача та представник апелянта. Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, зазначив, що заявником обґрунтовано наявність зв`язку між запропонованими позивачем заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, існування реальної загрози погіршення фінансового стану та платоспроможності відповідачів, та прийшов до висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, адже невжиття таких заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного: Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може забезпечити позов, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. 150 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; І'1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/16868/19). Згідно ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням необхідності саме такого заходу, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір, а також існує реальна загроза унеможливлення чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обрання належного заходу забезпечення позову, відповідного предмету спору, сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20). Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є реальним спір між сторонами, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує. Предметом забезпечення позову у даній справі є грошові кошти відповідачів, що знаходяться на всіх їх рахунках та майно, яке їм належить, на які ухвалою суду накладено арешт у межах суми позовних вимог з метою забезпечення можливого виконання рішення суду про повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів). Суть доводів апелянта полягає у відсутності підстав для забезпечення позову, оскільки позивач не довів існування ризиків можливого невиконання рішення суду. З точки зору апеляційного суду, оскільки метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення лише можливого в майбутньому порушення, вимога щодо представлення доказів існування обставин, яких ще не існує, та на уникнення яких і направлені заходи забезпечення позову, не може вважатися належною. Підставою ж для застосування заходів забезпечення позову є встановлення об`єктивної можливості вчинення відповідачами дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду. За таких умов сама по собі наявність необмеженого права особи розпорядитися майном задля уникнення можливої відповідальності і є тими ризиками, які мають враховуватися при вирішення даного роду питань. Тобто сама по собі наявність у відповідачів необмеженого права розпоряджатися належними їм грошовими коштами та майном об`єктивно створює ризик їх можливого відчуження чи використання у спосіб, що може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову. Закон не вимагає доведення факту вчинення відповідачами конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання можливого рішення суду, оскільки інститут забезпечення позову має превентивний характер та спрямований на запобігання таким ризикам. Звертаючись із позовною заявою позивачі вказували, що на виконання попередніх домовленостей про відчуження нерухомого майна ними передано відповідачу значні грошові суми в іноземній валюті та гривні, однак основний договір купівлі-продажу укладений не був, а спірне нерухоме майно в подальшому відчужено третій особі. У зв`язку з цим, на думку заявників, у відповідача виникло зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна та сплати передбачених законом нарахувань, а також солідарна відповідальність його дружини як подружжя. Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами існує реальний майновий спір щодо стягнення з відповідачів безпідставно набутих грошових коштів у загальному розмірі 47 691 622,4 грн у перерахунку за офіційним курсом НБУ. Оцінюючи співмірність застосованого заходу забезпечення позову, апеляційний суд виходить з того, що позивачі просили стягнути з відповідачів грошові кошти у розмірі 47691622,4 грн, та саме в межах вказаної суми заявили клопотання про накладення арешту. Таким чином, наявність реального спору між сторонами, характер заявлених вимог про стягнення коштів без їх індивідуалізації та застосування арешту виключно в межах основної суми позову свідчать про співмірність обраного заходу забезпечення позову заявленим вимогам. Натомість питання обґрунтованості самих позовних вимог, наявності підстав для розірвання договору та стягнення грошових коштів підлягають вирішенню судом під час розгляду справи по суті та не можуть бути предметом оцінки на даній процесуальній стадії. З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду констатує наявність реального спору з приводу грошових коштів та ризиків утруднення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду у разі його невжиття, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову в обраному вигляді. Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 367/3628/21 (провадження № 61-14886св21). Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Співмірність - це порівняння суспільного та приватного інтересу. У даній справі існує два приватних інтереси, тому твердження апелянта про неспівмірність заходу забезпечення позову є безпідставним. Арешт майна як спосіб забезпечення позову передбачає накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду в складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року в справі № 908/2382/21, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23). Суд першої інстанції надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановив безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, правильно застосував положення статті 149 ЦПК України та обґрунтовано обрав захід до забезпечення позову, який відповідає пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України. Вжиті заходи забезпечення позову не спричинять збитків відповідачу, не порушать його права та охоронювані законом інтерес. Апеляційний суд дійшов висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірного утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Крім того, апеляційний суд вказує на безпідставність доводів апелянта, що застосовані заходи забезпечення позову призведуть до порушення прав її дітей, оскільки оскаржуваною ухвалою застосовано заходи забезпечення позову виключно щодо відповідачів, а процесуальне законодавство не містить заборони застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та кошти у випадку наявності у сторони дітей. Не можуть бути прийняті колегією суддів і твердження апелянта щодо накладення арешту на суму вдвічі більшу за ціну позову, оскільки ухвалою суду першої інстанції чітко конкретизовано, що арешт накладено саме у межах суми позову 47 691 622,40 грн. Посилання апелянта на можливе порушення прав при виконанні ухвали жодним чином не обґрунтовує неналежність такої ухвали. Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо допущення процесуальних порушень під час розгляду судом першої інстанції заяви про забезпечення позову. Зокрема, щодо розгляду судом першої інстанції заяви про забезпечення позову, поданої на переконання апелянта з недотриманням порядку, апеляційний суд вказує наступне: Частиною першою статті 153 ЦПК визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи, крім випадків, передбачених ч. 5 цієї статті. При цьому, сама по собі процедура забезпечення позову спрямована на охорону інтересів сторони, яка звернулася за захистом своїх порушених прав, до розгляду судом справи по суті, та полягає у необхідності швидкого реагування і забезпечення можливості виконання рішення суду в майбутньому. Законодавець не пов`язує можливість вирішення питання про забезпечення позову з наявністю відкритого провадження у справі, позаяк процесуальним законодавством визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Колегія суддів акцентує увагу на нормі закону, яка допускає подання заяви про забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи. Отже факт подання заяви про забезпечення позову через півтора місяці після подання позовної заяви та відсутність відкритого провадження у справі ніяким чином не спростовує можливості і необхідності розгляду судом заяви про забезпечення позову у рамках встановленого процесуальним законодавством строку. Розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, законодавець не покладає обов`язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. Також апелянт посилається на ряд процедурних недоліків позовної заяви, зокрема умисного зазначення позивачами невірних РНОКПП відповідачів. Відповідно ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення виключно у разі, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт не вказав, яким чином зазначені порушення вплинули на суть оскаржуваного рішення, зважаючи на те що в поданій заяві про забезпечення позову позивачем виправлено дані недоліки та вказано достовірні відомості щодо РНОКПП відповідачів. Решта доводів апеляційної скаргивисновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько