Постанова Київський апеляційний суд № 357/814/20

справа № 357/814/20 головуючий у суді І інстанції Цуранов А.Ю. провадження № 22-ц/824/1397/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 25 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Мостової Г.І., суддів: Сержанюка А.С., Слюсар Т.А., за участю секретаря судового засідання Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - в с т а н о в и в : Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2020 року задоволено позов ОСОБА_2 . Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 30 серпня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бородянського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис №

131. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 840 грн 80 коп. судового збору. Суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що відомостей (доказів), які б спростовували встановлені судом обставини матеріали справи не містять, а наданий судом строк для примирення не дав позитивних результатів в частині збереження шлюбу. Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження їх сім`ї є неможливим, тому наявні підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам, а також положенням статті 51 Конституції України, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2020 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке. Судом першої інстанції не відображено, що відповідач звертався із заявою про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із карантинними заходами в державі та бажанням приймати участь в судовому засіданні. Також, судом першої інстанції неправильно встановлено, що заявлені позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підтверджені належними та достатніми доказами в судовому засіданні. Розриваючи шлюб, суд першої інстанції, неправильно встановив, що сторони не підтримують подружніх стосунків з 2018-2019 року, оскільки на момент реєстрації шлюбу та до досить недавнього часу вони підтримували подружні стосунки, а у моменти їх погіршення намагалися знайти вихід із ситуації та зберегти сім`ю. На сьогодні не вирішено питання щодо місця проживання дитини та не проведено поділ майна. Зазначає, що під час шлюбу, сторонами було придбано квартиру в якій вони проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Посилаючись на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», заявник вказує на те, що питання: визначення місця проживання дитини, визначення розміру та порядку виплати коштів на утримання дитини, поділ спільного майна подружжя, судом першої інстанції не вирішені. Позивач, повідомлений належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, направив заперечення щодо змісту та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що з 30 серпня 2014 року сторони по справі перебувають у шлюбі, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бородянського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис №

131. Від спільного життя мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1 , зареєстрований 30 серпня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бородянського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис №

131. Позовні вимоги мотивовані тим, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 2014 року. Від спільного життя мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя не склалось, постійно виникають сварки, відповідач перестав турбуватися про побудову сімейних відносин, зникли почуття взаємної любові, поваги і взаємодопомоги. Подальше спільне життя і збереження шлюбу стало неможливим. Судом першої інстанції сторонам надавався строк на примирення. Під час розгляду справи встановлені фактичні обставини щодо взаємин подружжя, які свідчать, що розлад в сім`ї не має тимчасового характеру, подружжя довгий час не проживають разом, позивач категорично не бажає проживати разом із відповідачем, шлюб між сторонами фактично носить формальний характер, і тому подальше спільне життя є неможливим. Разом з тим, доказів про вчинення будь-яких дій для збереження сім`ї, крім оскарження рішення суду в апеляційному порядку, відповідачем не надано. Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Відповідно до частин 3, 4 статті 56 СК України передбачають, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини; примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Одночасно згідно із статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, як це визначено частиною 7 статті 240 ЦПК України. Відповідно до частини 2 статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відомостей (доказів), які б спростовували встановлені судом обставини матеріали справи не містять, а наданий судом строк для примирення не дав позитивних результатів в частині збереження шлюбу. Виходячи з вищевикладеного, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження їх сім`ї є неможливим, тому наявні підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам, а також положенням статті 51 Конституції України, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Отже, встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу. Щодо доводів апеляційної скарги щодо не вирішення питань про визначення місця проживання дитини та поділу майна подружжя, то колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Отже, судовому захисту в цивільних судах підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та законні інтереси особи. При цьому позивач на власний розсуд визначає, які і яким чином порушені його права, предмет та підстави позову. Як вбачається з позовної заяви, звертаючись до суду позивач вимоги про поділ майна не заявляв, а відповідач з такими зустрічними вимогами до суду не звертався. Також, з позовної заяви вбачається, що позивач вимоги про визначення місця проживання дитини в порядку статей 68-71 СК України не заявляв. Колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів про наявність такого спору між сторонами, оскільки відповідач не подавав до суду першої інстанції своїх заперечень щодо проживання спільної дитини разом із матір`ю, апеляційна скарга відповідача таких доводів також не містить. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 27 січня 2021 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді А.С. Сержанюк Т.А. Слюсар