Постанова Київський апеляційний суд № 761/707/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/707/16-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/2187/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Рейнарт І.М., Білич І.М., за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М,., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року складі судді Юзькової О.Л., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В : У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено наступні договори позики: від 05.03.2013 року, від 06.03.2013 року, від 01.04.2013 року, від 18.04.2013 року, від 18.04.2013 року та від 07.05.2013 року. За зазначеними договорами відповідач отримав від позивача грошові кошти: - 05.03.2013 року у розмірі - 1 554 грн. строком до 05.04.2013 року.; - 06.03.2013 року у розмірі - 3 400 грн. строком до 07.04.2013 року; - 01.04.2013 року у розмірі - 5 349 грн. строком до 01.05.2013 року; - 18.04.2013 року у розмірі - 450 грн. строком до 18.05.2013 року; - 18.04.2013 рокуу розмірі - 8 910 грн. строком до 18.05.2013 року; - 07.05.2013 року у розмірі - 11 780 грн. строком до 07.06.2013 року. Вказано, що на підтвердження укладання договорів позики ОСОБА_1 надано відповідні розписки, проте, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань та не повернув грошові кошти. Станом на 28.12.2015 року загальна сума заборгованості відповідача становить 31 443 грн. За таких обставин позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь основну суму боргу у розмірі 31 443 грн., суму інфляції в розмірі 24 618 грн. 05 коп. та 3% річних у розмірі 2 470 грн. 52 коп. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини справи щодо правовідносин, які виникли між сторонами та поклав в основу рішення лише доводи та міркування позивача. Вказано, що в порушення ст.ст. 57-59, 64 ЦПК України судом першої інстанції ухвалено рішення на підставі недопустимих та недостовірних доказів, що містяться в копіях документів, оригінали, яких судом не перевірялись та не досліджувались. Також вказано, що авторозподіл справи автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м. Києва відбувся у незаконний спосіб, а саме з порушеннями ст.ст. 11-1, 18, ЦПК України, в редакції, що діяла до 15.12.2017 року. Крім того, зазначено, що районним судом було порушено права відповідача, оскільки справу було розглянуто без його повідомлення та участі у справі, що позбавило скаржника можливості реалізувати процесуальні права щодо захисту від пред`явленого позову та в результаті призвело до не правильного вирішення справи. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Колегія суддів, вислухавши пояснення адвоката Боруха С.В. в інтересах ОСОБА_1 , який просила апеляційну скаргу задовольнити, адвоката Бабич К.М. в інтересах ОСОБА_2 , яка просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі. Згідно приписів ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як убачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено наступні договори позики, відповідно до умов останніх відповідач отримав від позивача: 05.03.2013 року у розмірі - 1 554 грн. строком до 05.04.2013 року.; 06.03.2013 року у розмірі - 3 400 грн. строком до 07.04.2013 року; 01.04.2013 року у розмірі - 5 349 грн. строком до 01.05.2013 року; 18.04.2013 року у розмірі - 450 грн. строком до 18.05.2013 року; 18.04.2013 року у розмірі - 8 910 грн. строком до 18.05.2013 року; 07.05.2013 року у розмірі - 11 780 грн. строком до 07.06.2013 року (а.с. 6,8,10,12,14,16). Як свідчать матеріали справи, на підтвердження укладання договорів, відповідачем було надано також відповідні розписки, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 7,9,11,13,15,17). В судовому засіданні ОСОБА_1 на підтвердження вказаних обставин було надано оригінали договір позики та розписок, які також долучено до матеріалів справи. Звертаючись з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що станом на 28.12.2015 року ОСОБА_3 не повернуті кошти, які він отримав відповідно до вищезазначених договорів позики та розписок, а тому на його користь підлягає стягненню основна суму боргу у розмірі 31 443 грн., сума інфляції в розмірі 24 618 грн. 05 коп. та 3% річних у розмірі 2 470 грн. 52 коп. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 в установленому законом порядку був повідомлений про день і час розгляду справи. Між тим, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами про те, що поштове відправлення, яке містило судову повістку про виклик ОСОБА_1 в судове засідання 28.07.2016 року, відділенням поштового зв`язку було повернуто без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» ( а.с.37). Відповідно до положень ст.ст. 74, 75 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення судом рішення) встановлено, що якщо в матеріалах справи немає доказів інформування відповідача про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином. У цих випадках не буде підстав для заочного розгляду цивільної справи. Отже, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування позичальника про час і місце розгляду справи. Тому колегія суддів вважає, що районний суд не виконав належно зазначений процесуальний обов`язок з інформування сторони спору про день і час розгляду справи. Відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову, враховуючи таке. Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. Втім, відповідно до частини першої ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Згідно частини другої ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Частиною першою ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Згідно частини першої ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини першої, другої ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до справи, ОСОБА_1 власноручно написав розписки та поставив свій підпис про те, що отримав у ОСОБА_2 грошові кошти, які зобов`язався йому повернути. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 оригінали розписок було долучено до матеріалів справи, факт їх власноручного складання ОСОБА_1 підтвердив в судовому засіданні. Як встановлено у судовому засіданні, фактично у договорах позики відображено суми грошових коштів, які складають вартість ремонтно-відновлювальних робіт транспортного засобу, який було пошкоджено під час керування ОСОБА_1 та на ремонт якого позивачем витрачено відповідні суми грошових коштів. Складання розписок відбувалося в процесі поетапного проведення ремонтно-відновлювальних робіт. В судовому засіданні ОСОБА_1 вказав, що пошкодження орендованого ним транспортного засобу мало місце у березні 2013 року, який було відремонтовано, проте заперечував про вчинення таких робіт ОСОБА_2 . Між тим, ці твердження спростовуються змістом розписок, відповідно до яких відповідач визнав наявність боргових зобов`язань саме перед позивачем. Посилання ОСОБА_1 про те, що указані розписки складені протягом 22 липня 2013 року з застосуванням щодо нього насильства та є безгрошовими, належними доказами не підтверджені. Так, з долучених в суді апеляційної інстанції матеріалів убачається, що у липні 2013 року відповідач звертався до правоохоронних органів із заявою про заподіяння йому 22 липня 2013року невстановленою особою тілесних ушкоджень. Разом з тим, постановою слідчого відділу Оболонського РУ ГУ М ВС України у м. Києві Павлик І.М. кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 1201311005000945 від 25.07.2013року за заявою ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.125 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с.155-157). Відповідно до справи, відповідач погоджувався зі змістом постанови слідчого органу упродовж тривалого періоду часу й лише у березні 2020 року, а саме: після звернення у суд з заявою про перегляд судового рішення, оскаржив її до суду (а.с.147). При цьому, апеляційний суд враховує і ту обставину, що у зверненні до слідчих органів у липні 2013 року відповідач не пов`язував застосування щодо нього насильства примушуванням до укладання неіснуючих цивільно-правових угод, за наслідками яких ним було складено боргові розписки. Не оспорював ОСОБА_1 в установленому законом порядку й дійсність договорів позики, підтверджених змістом розписок. З огляду на викладене, посилання ОСОБА_1 про відсутність у нього боргових зобов`язань перед ОСОБА_2 , а долучені розписки є безгрошовими, судом розцінюється як бажання сторони спору уникнути відповідальності за невиконання боргових зобов`язань. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки між сторонами було укладено договори позики, строк повернення за якими настав, сума позики, яка становить загальний розмір 31 443грн. відповідачем не повернута, а тому підлягає стягненню з боржника. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України з відповідача підлягають також стягненню інфляційні втрати, заявлені позивачем за період з 06.04.2013 року по 28.12.2015 року, що становить 24 618 грн. 05 коп., а також три відсотки річних, у сумі 2 470 грн. 52 коп. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи апеляційної скарги про порушення порядку визначення судді під час розгляду справи в суді першої інстанції є безпідставними та необґрунтованими, оскільки жодного доказу про порушення порядку визначення судді в даній справі під час здійснення судочинства відповідачем не було надано, а його посилання зазначенні в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів через призму власних інтересів. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі й стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, у сумі 585 грн. 33 коп. (а.с. 5). Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року скасувати. Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 31 443 грн., 24 618 грн. 05 коп. інфляційних втрат, три відсотки річних, у сумі 2 470 грн. 52 коп., а також витрати по сплаті судового збору, у розмірі 585 грн. 33 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 26 січня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: