Постанова Дніпровський апеляційний суд № 200/820/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7623/23 Справа № 200/820/17 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В.І. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 червня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором розписки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, - в с т а н о в и л а: У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, мотивуючи його тим, що 28 січня 2012 року ОСОБА_3 отримав від нього у борг за договором позики, укладеній в простій письмовій формі у вигляді розписки, грошову суму у розмірі 11 725 доларів США, які зобов`язався повернути рівними частками до 30 грудня 2013 року. Зазначав, що вказані грошові кошти ОСОБА_3 отримав перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 та запевняв його, що вказані кошти йому необхідні для сімейних потреб. 03 жовтня 2022 року позивач, з врахуванням того, що під час розгляду справи стало відомо про те, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, уточнивши позовні вимоги, наполягаючи на тому, що грошові кошти були отримані померлим в інтересах сім`ї, просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 11 725 доларів США, що еквівалентно 428 766,84 грн. 13 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер та про існування розписки вона нічого не знала. Посилаючись на те, що договір в інтересах сім`ї не укладався, гроші в сімейний бюджет на надходили, з врахуванням того, що договір позики виходить за межі дрібного побутового правочину, а згоди на його укладання вона не надавала, просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 28 січня 2012 року на суму 11 725 доларів США. Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 червня 2023 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 закрито у зв`язку із смертю останнього. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 червня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 428 766,80 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3 152,85 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне дослідження матеріалів справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольнити її зустрічний позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що фактично грошові кошти, які позичив ОСОБА_3 , не бралися та не були витрачені на потреби їх сім`ї. На момент отримання коштів ОСОБА_3 вона фактично не проживала із ним однією сім`єю, мала власні доходи та офіційно працювала, та взагалі не знала про те, що він брав гроші у борг у позивача. Наголошувала на тому, що суд, прийнявши заяву про уточнення позовних вимог після закриття підготовчого засідання, грубим чином порушив вимоги процесуального законодавства. З наданої позивачем розписки не вбачається, що вона була присутньої під час її написання. Суд залишив без уваги покази свідків з її сторони. Оцінка статутного капіталу ТОВ Автопромліт та в цілому ТОВ Автопромліт, зроблена без належного з`ясування обставин. Також наголошувала на тому, що позов поданий з пропуском строку позовної давності та експрес-доставка позову до суду по м.Дніпро не могла здійснюватися три тижні. 08 вересня 2023 року позивач ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Наголошував на тому, що отримані від нього у борг на підставі розписки грошові кошти, отримані та витрачені в інтересах сім`ї ОСОБА_4 та особисто ними. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що позов ОСОБА_2 надіслано до суду 28 грудня 2016 року, про що свідчить поштовий конверт, у якому надійшла позовна заява, та накладна кур`єрської експрес-доставки №0304528. Згідно розписки, складеної ОСОБА_3 28 січня 2012 року, останній взяв у ОСОБА_2 в борг грошові кошти в еквіваленті суми 11 725 доларів США та зобов`язався повернути до 30 грудня 2013 року. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 липня 2013 року у справі №200/9640/13-ц розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , укладений 08 вересня 1996 року. Прізвище позивача змінено на « ОСОБА_6 ». У рішенні встановлено, що з вересня 2012 року подружжя не підтримує шлюбних відносин. У рішенні, серед мотивів позову, ОСОБА_1 вказано, що сімейні відносини припинилися з вересня 2012 року. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до довідки Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори від 18 листопада 2021 року та довідки зі Спадкового реєстру від 20 листопада 2021 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 відсутня. Згідно відповіді Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 28 грудня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на час смерті останнього, були зареєстровані у різних квартирах ( АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 був учасником ТОВ «Автопромлит» із часткою 90%, а також директором цього підприємства. Згідно трудової книжки ОСОБА_1 , остання з 02 квітня 2004 року по 31 серпня 2010 року працювала на ТОВ «Автопромлит»; з 01 вересня 2010 року по 29 лютого 2012 року навчалася; працювала з 26 квітня 2012 року по 14 листопада 2013 року; з 15 листопада 2013 року по 14 листопада 2016 року навчалася на аспірантурі; пізніше знову працювала. Судом першої інстанції заслухані свідки. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції, виходячи з аналізу норм матеріального права та доказів наданих позивачем, дійшов висновку про законність та обґрунтованість заявлених вимог. Так, на підтвердження факту складення розписки ОСОБА_3 , позивачем надано оригінал відповідної розписки. У розписці вказано як про отримання коштів так і про обов`язок їх повернути до 30 грудня 2013 року. Відтак зміст розписки підтверджує виникнення правовідносин позики. Виникнення у ОСОБА_3 та відповідачки ОСОБА_1 солідарного обов`язку щодо повернення позики не спростовано відповідачкою (презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї).Суд першої інстанції зауважив, що на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, який не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. З врахуванням наведеного, зустрічний позов ОСОБА_1 є безпідставним та до задоволення не підлягає. Колегія суддів погоджується із висновком суду про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 28 січня 2012 року на суму 11 725 доларів США. Та не погоджується з рішенням суду про задоволення позову ОСОБА_2 та стягнення із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 428 766,80 грн. у зв`язку з наступним. Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Особливо треба звернути увагу на те, що частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18). Ця судова практика є незмінною. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Колегія суддів проаналізувала наданий позивачем оригінал розписки від 28 січня 2012 року, згідно якої ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_2 в борг грошові кошти в еквіваленті суми 11 725 доларів США та зобов`язався повернути до 30 грудня 2013 року. Таким чином позивачем ОСОБА_2 доведено факт виникнення боргового зобов`язання ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем ОСОБА_2 03 жовтня 2022 року було подано уточнену позовну заяву, в якій відповідачем зазначено виключно колишню дружину померлого позичальника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та поставлено питання про стягнення з неї 11 725 доларів США, що еквівалентно 428 766,84 грн. Відповідачка ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі наголошує на тому, що суд, прийнявши заяву про уточнення позовних вимог після закриття підготовчого засідання, грубим чином порушив вимоги процесуального законодавства. Колегія суддів відхиляє вказані доводи апеляційної скарги, оскільки уточнена позовна заява до розгляду судом не приймалася та ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 червня 2023 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 було закрито у зв`язку із смертю останнього. Також колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 позивач ОСОБА_2 звернувся за допомогою засобів поштового зв`язку 28 грудня 2016 року, що підтверджується матеріалами справи. Стосовно доводів апеляційної скарги відповідачки в частині відсутності у неї підстав відповідати по борговим зобов`язанням колишнього чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що грошові кошти в інтересах сім`ї ним не отримувалися та не витрачалися. Відповідно до частини першої статті 36 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України). Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. У постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року в справі №638/18231/15-ц (провадження №14-712цс19) зроблено висновок, що: «інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). Той факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 не врахували відповідних боргових зобов`язань при укладенні договору про поділ майна подружжя, не може доводити відсутність цих спільних боргових зобов`язань у колишнього подружжя. Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї». Велика Палата Верховного Суду погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі №537/6639/13-ц (провадження №6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі №334/5907/14-ц (провадження №6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами. За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, також інших випадків, передбачених цим Кодексом. За своєю природою принцип змагальності судового процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити,із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Позивачем ОСОБА_2 не надано жодних доказів того, що грошові кошти, отримані ОСОБА_3 на підставі розписки від 28 січня 2012 року, були отримані останнім та використані в інтересах їхньої з відповідачкою ОСОБА_1 родини. Покази свідків у даному випадку не можуть відігравати вирішальне значення. Оскільки покази свідків оцінюються у сукупності із іншими доказами по справі, яких у даному випадку позивачем не надано. Посилання позивача на те, що ОСОБА_3 був учасником ТОВ «Автопромлит» із часткою 90%, а також директором цього підприємства, та згідно трудової книжки ОСОБА_1 з 02 квітня 2004 року по 31 серпня 2010 року працювала на ТОВ «Автопромлит», не можуть слугувати підставою для стягнення із неї грошових коштів, оскільки розписка була складена 28 січня 2012 року. Послання позивача на те, що ОСОБА_1 особисто просила у нього гроші у борг та отримувала їх разом зі своїм чоловіком, не знайшли свого підтвердження. У розписці від 28 січня 2012 року не має жодного зазначення про те, що грошові кошти отримуються в інтересах родини. В ній також не вказано про те, що ОСОБА_1 присутня під час її написання (т.1, а.с.202). На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ухвали в цій частині нового рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором розписки відмовити. Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі має довести, що такий правочин саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Підстав для задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики не встановлено. За змістом ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи результат розгляду даної справи, з позивача на користь відповідачки слід стягнути судовий збір за подачу частково задоволеної апеляційної скарги в розмірі 1 920 грн. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 червня 2023 року в частині задоволення позовних ОСОБА_2 скасувати та ухвали в цій частині нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором розписки відмовити. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 729,27 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Е.Л.Демченко Судді: Т.Р.Куценко М.О.Макаров