Постанова 4824 № 753/17584/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/17584/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/4577/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 лютого 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання Гижицької Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Вітер В`ячеслава Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 та особи, яка приєдналася до апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2023 року у складі судді Якусика О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,- В С Т А Н О В И В : У серпні 2021 року ОСОБА_3 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив: стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики, а саме 41 188 доларів США - основного боргу, 17 298,96 доларів США - нарахованих відсотків за користування позикою, 1 027,64 доларів США - відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 надала в борг ОСОБА_2 41 188 доларів США строком на 4 місяці з виплатою позикодавцю 3% в місяць від суми позики за користування позикою, про що була відповідачем-1 складена розписка. Позивач стверджує, що позичені кошти відповідач ОСОБА_2 отримувала з метою будівництва, ремонту та облаштування будинку АДРЕСА_1 для проживання у ньому її сім`ї, який не введений в експлуатацію, проте відповідачі у ньому проживають, а тому, з огляду на встановлену статтею 60 Сімейного кодексу України презумпцію спільності права власності на майно подружжя, вважає позичені кошти спільним боргом подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які на час отримання позики перебували у зареєстрованому шлюбі. В обґрунтування права на звернення до суду цим позовом позивач вказує, що відповідно до договору відступлення права вимоги від 21 травня 2021 року ОСОБА_4 відступила право вимоги за договором позики своєму чоловікові ОСОБА_3 . Також у зв`язку з невиконання грошового зобов`язання позивач просив стягнути з відповідачів 3% річних з простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 26 червня 2020 року у розмірі 41 188 доларів США, заборгованість за відсотками за користування позикою у розмірі 4 942 долара США 56 центів, суму нарахованих відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 1 027 доларів США 64 цента. В іншій частині вимог - у позові відмовлено. Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі адвокат Вітер В.М. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального, просить скасувати оскаржуване рішення в частині позовних вимог про солідарне стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_1 , та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в частині солідарного стягнення заборгованості - відмовити. Вирішити питання судових витрат. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції в порушення процесуальних норм та правових висновків Верховного Суду, за відсутності належних доказів про використання позики в інтересах сім`ї, які мав надати позивач, переклав тягар доказування на відповідача 2 та задовольнив частину позовних вимог, посилаючись як на одну з підстав їх задоволення - не доведення відповідачем 2 факту використання позики не в інтересах сім'ї. Вказує, що суд повинен був дослідити чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики. Посилається на те, що такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах: від 28 серпня 2019 року (справа № 638/20603/16, провадження № 61-26089св18) та від 08 квітня 2020 року (справа № 361/7130/15-ц, провадження № 61-1843св20). Скаржник зазначає, що суд мав з'ясувати чи надавав згоду інший з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового, але суд безпідставно вирішив, що згода а укладення договору позики не потрібна, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у цивільній справі № 713/285/2012. Крім того вказує, що позивачем до позовної заяви не додано жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують використання відповідачем 1 одержаних коштів у інтересах сім'ї, а не у власних, не пов`язаних із сім'єю інтересах одного з подружжя. Посилається на те, що згода відповідача 2 на укладення договорів позики відсутня, у боргових розписках відсутній його підпис та не зазначена мета отримання коштів у борг, а тому починання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на встановлений факт, що кошти витрачалися з метою будівництва, ремонту та облаштування будинку в м. Бровари, є лише непідтвердженим припущенням. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Романюк І.М. в інтересах ОСОБА_3 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2023 року без змін. Вказує, що судом першої інстанції було оцінено обставини набуття коштів за договором позики та спільне будівництво подружжям житлового будинку в цей час. Зазначає, що жодних доводів, які б спростовували використання суми коштів в інший спосіб відповідачами не надано ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі. 24 січня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги, в якій вона просить задовольнити апеляційну скаргу відповідача 2 - адвоката Вітра В.М. на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2023 року у повному обсязі. Зазначає, що в позовній заяві позивачем не доведено, а матеріали справи не місять доказів, що кошти надані позивачем та отримані відповідачем 1 по розписці, по якій заявлено позовні вимоги, використані в інтересах сім'ї. Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_1 , його адвоката Вітер Р.М. та адвоката Малюгу В.М. в інтересах ОСОБА_2 , які просили апеляційну скаргу задовольнити, адвоката Романюка І.М. в інтересах ОСОБА_3 , який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Згідно приписів ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Зі справи убачається, що 26 червня 2020 року ОСОБА_2 взяла у борг 41 188 доларів США у ОСОБА_4 під 3 % в місяць строком на чотири місяці, що підтверджується розпискою (а.с. 8 т.1). 21 травня 2021 року між ОСОБА_4 (первісний кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 1, за яким первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги і став кредитором за договорами позики, укладеними між первісним кредитором і ОСОБА_2 , що підтверджується письмовою розпискою від 26 червня 2020 року, і одержав право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання зобов`язання за договором позики (а.с. 9-10 т.1). Задовольняючи позов в частині стягнення 41 188 доларів США основаної суми та 3% річних в розмірі 1 027,64 доларів США за прострочення грошового зобов`язання, районний суд виходив з того, що кошти не повернуто, а отже зобов`язання за договором розписки не виконано. При цьому стягнувши 4 942,56 доларів США процентів за користування позикою замість заявлених 17 298, 96 доларів США, районний суд вважав, що відсотки мають бути стягнуті в межах строку, тобто до 26 жовтня 20220 року - на 4 місяці. Такий висновок районного суду є обґрунтованим враховуючи наступне. Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно частини другої ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Частиною першою ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Згідно частини першої ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини першої, другої ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Як свідчить зміст розписки від 26 червня 2020 року, сторонами погоджено строк позики - до 26 жовтня 2020 року, та розмір процентів за користування позикою - 3 % на місяць, а також валюту зобов`язання - долар США. При цьому колегія суддів враховує й те, що позивачем заявлено вимоги до ОСОБА_2 , як позичальника та ОСОБА_1 , як подружжя, та згідно пояснень якого вказала про кошти з метою будівництва, ремонту та облаштування спільного будинку АДРЕСА_1 . Так, норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України). За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Як встановлено судом першої інстанції договір позики укладався відповідачкою ОСОБА_2 26.06.2020 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 (а.с.54 т.1). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц. При цьому, колегія суддів враховує й конкретні обставини справи та наявність у справі доказів будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 та який є місцем проживання ОСОБА_1 . Установлено, що ОСОБА_2 разом з дітьми в даний час проживає за кордоном. Апеляційний суд визнає безпідставними, необґрунтованими твердження ОСОБА_5 про використання нею позичених коштів не в інтересах сім`ї, у власних потребах, остільки вони спростовуються обставинами справи та спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. При цьому, колегія суддів враховує й ту обставину, що боржниця проживає за межами України й наміру повертати позичені кошти не має. Твердження ОСОБА_2 про наявність у неї боргових зобов`язань перед іншими особами носять голослівний характер, остільки вони нічим не підтверджені, а договірні відносини з банком мали місце у 2008 році, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики. Колегія суддів вважає, що активна позиція відповідачів про отримання ОСОБА_2 у позику коштів лише у своїх інтересах, а не в інтересах сім`ї, має на меті невиконання зобов`язання перед ОСОБА_3 , остільки ОСОБА_2 виїхала за межі України та проживає за кордоном. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належними доказами не доведено, що кошти витрачено на власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя, а позивачем доведено використання отриманих коштів відповідачами в інтересах сім`ї. Враховуючи обставини справи та характер дій відповідачів, колегія суддів вважає, що правовідносини й цій справі та справах № 917/1307/18, №361/5840/19, № 372/1558/16-ц, №725/4873/20, яке перебували на розгляді Верховного Суду, по своїй суті є різними з урахуванням предмету спору та правовідносин вцілому. Відповідно до положень ст. 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 1 ст. 626, ст. 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору. Отже, враховуючи зазначене та те, що укладений між сторонами договір позики є чинним, а тому колегія суддів дійшла висновку, що районний суд з достатньою повнотою з`ясував дійсні обставини справи, зібраним доказам дав належну правову оцінку й ухвалив законне та обґрунтоване рішення про стягнення 41 188 доларів США основаної суми. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи, що 26 червня 2020 року ОСОБА_2 взявши 41 188 доларів США у ОСОБА_4 під 3 % в місяць строком на чотири місяці, то районним судом підставно стягнуто з відповідачів й 1 027, 64 доларів США - 3 %. Встановлено, що в розписці від 26.06.2020 було узгоджено строк повернення боргу - 4 місяці тобто до 26.10.2020. Отже, обґрунтовано районний суд у відповідності до погодженого в розписці строку стягнуто 4 942,56 доларів США процентів за користування позикою замість заявлених 17 298, 96 доларів США. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Вітер В`ячеслава Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до якої приєдналася ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 29 лютого 2024 року. Суддя-доповідач: Судді: