Постанова Сумський апеляційний суд № 589/1810/20

Справа №589/1810/20 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Сидорчук О. М. Номер провадження 33/816/20/21 Суддя-доповідач Рунов В. Ю. Категорія 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2021 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю. , з участю секретаря судового засідання Шумарової О. О., розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 589/1810/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.09.2020, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 , установив: У поданій апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду та закрити провадження у справі, так як 01.07.2020 скасований акт, який встановлював адміністративну відповідальність за керування т/з у стані алкогольного сп`яніння, стягнення накладене після спливу строку, передбаченого ч. 2 ст. 38 КУпАП, протокол складений без його присутності і копія йому не вручена, автомобілем він не керував, жодних доказів його вини матеріали справи не містять. Суд не взяв до уваги пояснення його свідків, при цьому показання свідка ОСОБА_5 є недостовірними. Постановою судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.09.2020 ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 10200 грн із позбавленням права керування т/з строком 1 рік. Стягнуто на користь держави 420,40 грн судового збору. Згідно постанови судді, 07.06.2020 о 15:35 ОСОБА_3 на вул. 6-ї Гвардійської Дивізії керував автомобілем DAEWOO Sens р. н. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах з порожнини роту) та відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Вислухавши доводи ОСОБА_3 , який підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати постанову судді та закрити провадження у справі, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 237000 від 07.06.2020, суддя суду першої інстанції цілком вірно дійшов висновку, що ОСОБА_3 керував т/з із ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан відповідний стан, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і об`єктивно підтверджується доказами у справі, зокрема: - відеозаписами з персонального мобільного відеореєстратора працівника поліції, з яких убачається, що за кермом DAEWOO Sens р. н. НОМЕР_1 знаходиться ОСОБА_3 , під час спілкування з яким у працівників поліції виникла підозра, що останній перебуває у стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим йому запропонували пройти відповідний огляд на місці чи в закладі охорони здоров`я, на що він відмовився у присутності двох свідків; - показаннями в апеляційному суді свідка (працівника поліції) ОСОБА_7 , згідно яких був здійснений виїзд за викликом на лінію «102» з приводу того, що водій автомобіля, виїжджаючи із двору будинку, ледь не збив людей. Прибувши на місце був виявлений автомобіль, на який вказала жінка, яка здійснила їх виклик і наполягала на притягненні водія до відповідальності. За кермом т/з знаходився ОСОБА_3 , який виявляв ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим йому запропонували пройти відповідний огляд на місці та у закладі охорони здоров`я, на що водій відмовився в присутності двох свідків; - показаннями в суді першої інстанції свідка ОСОБА_5 , згідно яких 07.06.2020 близько 15:40 вона бачила як невідомий їй чоловік, маючи ознаки алкогольного сп`яніння, вийшов із будинку, сів у автомобіль сірого кольору типу «Ланос» чи «Авео» та почав рухатися в напрямку вул. 6 Гвардійської Дивізії, здійснюючи небезпечні маневри, при цьому ледь не збив її з дитиною, у зв`язку з чим вона викликала працівників поліції. Після приїзду останніх був виявлений автомобіль, за кермом якого знаходився чоловік, якого вона бачила до цього, ним виявився ОСОБА_3 . Після цього ОСОБА_3 у її присутності відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки т/з за допомогою технічного засобу, так і в закладі охорони здоров`я; - аналогічними письмовими поясненнями свідка ОСОБА_8 щодо відмови ОСОБА_3 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку. Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам. При цьому, досліджуючи під час розгляду письмові пояснення свідка ОСОБА_8 на предмет їх достовірності та допустимості, апеляційний суд вважає за можливе використати їх як доказ вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки ці письмові пояснення містять фактичні дані, на основі яких встановлюється певний юридичний факт і їх зміст об`єктивно узгоджується та співпадає з іншими безпосередньо дослідженими доказами в справі, враховуючи, що цей свідок, будучи повідомленим в установленому законом порядку про час і місце розгляду справи, не спростував перед судом у будь-який спосіб викладені ним у його письмових поясненнях обставини, що не протирічить принципам, які застосовуються у випадках, коли свідки обвинувачення не з`являються у судове засідання і надані ним раніше показання визнаються допустимими як докази, які узагальнені та уточнені ЄСПЛ у справі «Аль-Хавайя й Тахері проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom), заяви № 26766/05 і № 22228/06, ECHR 2011), згідно яких необхідно проводити три етапний аналіз відповідності положенням п. 1 і п.п. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції того провадження, у якому показання свідка, який не був присутнім та допитаним у судовому засіданні, були визнані допустимими як доказ, оскільки у справі мали місце достатні урівноважуючі фактори, які забезпечили належну і чітку оцінку достовірності таких доказів, та надійні процесуальні гарантії, що компенсували недоліки, з якими зіткнулася сторона через допустимість неперевірених доказів, а також забезпечена загальна справедливість судового розгляду. Письмові пояснення свідка ОСОБА_8 не є єдиними або ж вирішальними доказами для притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ці пояснення не є більш значущими, ніж інші безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, які є достатньо вагомими для визнання особи винуватою, і лише об`єктивно та органічно доповнюють останні у їх сукупності. При цьому необхідно зауважити, що ОСОБА_3 не оскаржувався факт присутності двох свідків при його відмові проходити огляд на стан сп`яніння у встановлений законом спосіб. Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 відносно того, що він не керував т/з, то вони не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються показаннями свідка ОСОБА_5 , згідно яких т/з DAEWOO Sens р. н. НОМЕР_1 виїжджав із двору будинку під керуванням саме ОСОБА_3 , він здійснював небезпечні маневри, при цьому ледь не збив її з дитиною, у зв`язку з чим вона зателефонувала до поліції. Після прибуття працівників поліції вказаний автомобіль був виявлений вже у нерухомому стані, однак за кермом все ще знаходився ОСОБА_3 . Зазначені показання об`єктивно підтверджуються копією рапорту працівника поліції, згідно якого 07.06.2020 о 15:44 зі служби «102» надійшло повідомлення про те, що за адресою: м. Шостка, вул. 6-ї Гвардійської Дивізії невідомий чоловік у стані алкогольного сп`яніння керує автомобілем сірого кольору д. н. з НОМЕР_1 , заявник ОСОБА_5 . При цьому доводи апеляційної скарги про недостовірність показань свідка ОСОБА_5 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно роз`яснень ВСУ, викладених у абз. 3 і 4 п. 27 постанови Пленуму від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами), керування т/з необхідно розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, а згідно п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971), кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія. Проведене дослідження зазначених доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративні правопорушення та в постанові судді обставин ОСОБА_3 керував т/з, так як будь-який обґрунтований сумнів спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів керування ним т/з не заслуговують на увагу і задоволенню не підлягають. Суддя суду першої інстанції цілком правильно не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_3 нібито прийшов до автомобіля, сів у нього та не керував т/з, оскільки ці обставини, згідно показань цих свідків, відбувалися приблизно в обідню годину, але не пізніше 13:00, так як ОСОБА_9 зазвичай у цей час укладає спати дитину, в той час як ОСОБА_3 керував т/з близько 15:35, що підтверджується належними та достовірними доказами у справі. При цьому суддею правильно зазначено, що вказані свідки надали суду різні показання відносно того, на чиє прохання вони прибули до суду для їх допиту, що у сукупності з зазначеними вище обставинами викликає обгрунтовані сумніви у достовірності цих доказів. З аналогічних підстав апеляційний суд не може прийняти до уваги показання свідка ОСОБА_11 , оскільки обставини, про які повідомила цей свідок, зокрема що ОСОБА_3 пішов спати у машину (з його слів), відбувалися також близько 12:00, а безпосереднім свідком подій о 15:45 вона не була, тому її показання слід вважати неналежним доказом. Під час складання матеріалів ОСОБА_3 відмовився від отримання копії протоколу про адміністративне правопорушення, що підтверджується відповідними записами у протоколі, тому відповідні твердження апеляційної скарги також є необгрунтованими. При цьому засвідчення цієї обставини в протоколі підписами свідків не є обов`язковим і не впливає на факт відмови від виконання вимог працівника поліції пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Доводи апеляційної скарги в частині того, що протокол складений не у його присутності не можуть бути прийнятими до уваги, так як не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Крім того, під час апеляційного розгляду з`ясовано, що ОСОБА_3 фактично мав на увазі складання без нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого не ч. 1 ст. 130 КУпАП, а ч. 1 ст. 126 КУпАП, який не є предметом розгляду цієї справи. Що стосується доводів апеляційної скарги про скасування акта, який встановлював відповідальність за керування т/з у стані алкогольного сп`яніння, то вони не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VІІІ від 22.11.2018, тобто з 01.07.2020, відповідальність, зокрема за керування т/з, в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, виключено з ст. 130 КУпАП і закріплено у ст. 286-1 КК. Разом з тим, ЗУ в «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 17.06.2020 № 720-IX, який набрав чинності 03.07.2020, внесені зміни до ЗУ за № 2617-VIIІ, а саме, у п. 1 Розділу І виключено підпункт 4, який запровадивши нову редакцію ст. 130 КУпАП, виключав адміністративну відповідальність за керування т/з у стані сп`яніння відтак адміністративна відповідальність за ці дії відновлена з 03.07.2020. Необхідно зазначити, що дійсно, ст. 130 КУпАП на офіційному веб-сайті Верховної Ради України викладена в ред. ЗУ № 2617-III від 22.11.2018 без врахування положень ЗУ № 720-1Х від 17.06.2020, однак цей факт сам по собі не впливає на кваліфікацію дій осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, оскільки, як зазначено вище, ЗУ № 720-1Х від 17.06.2020 виключено одну із норм ЗУ № 2617-V111 від 22.11.2018, у якій ст. 130 КУпАП викладалася в новій редакції, що свідчить про те, що після набрання чинності ЗУ № 720-1Х від 17.06.2020 ст. 130 КУпАП діє в попередній редакції. Аналогічну правову позицію у межах своїх повноважень висловив і комітет Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності у листі на адресу Верховного Суду № 04-27/12-2020/241031 від 15.12.2020. Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, крім іншого, настає за відмову особи, яка керує т/з, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, а тому і поліцейським спочатку, і суддею суду першої інстанції у подальшому правильно установлені як факт керування т/з особою із ознаками сп`яніння (різкий запах з порожнини роту), так і факт відмови цієї особи від проходження огляду щодо стану алкогольного сп`яніння в присутності 2-х свідків. Оскільки зазначена норма матеріального закону є бланкетною, тобто відсилає до інших НПА чи підзаконних НПА, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, то у протоколі присутнє посилання на порушення ОСОБА_3 вимог п. 2.5 ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп`яніння, порядок якого закріплений у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду». Таким чином, ОСОБА_3 , щодо якого були підстави вважати, що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння, повинен був пройти відповідний огляд на стан такого сп`яніння у встановленому законом порядку, тому зазначена вище вимога поліцейського є законною і обґрунтованою, а водій в усякому випадку не мав права ігнорувати вимоги законодавства України про адміністративні правопорушення, так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (OHalloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що працівником поліції при складанні відносно ОСОБА_12 протоколу про адміністративне правопорушення дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси останнього. Доводи апеляційної скарги відносно того, що стягнення накладене після спливу встановленого законом строку задоволенню не підлягають, оскільки згідно ч. 2 ст. 38 КУпАП якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у ч. 3-5 цієї статті. Таким чином точкою відліку строку давності притягнення до адміністративної відповідальності є день вчинення правопорушення. При цьому за загальним правилом при обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця. Враховуючи те, що ОСОБА_3 вчинив правопорушення 07.06.2020, то постанова судді суду першої інстанції про накладення на ОСОБА_3 стягнення 07.09.2020 відповідає положенням ч. 2 ст. 38 КУпАП. Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП, постановив: Постанову судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.09.2020 відносно ОСОБА_13 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю постанову без задоволення. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Сумського апеляційного судуРунов В. Ю.