Постанова Харківський апеляційний суд № 638/7757/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «28» січня 2021 року м. Харків справа № 638/7757/18 провадження № 22ц/818/765/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Маміної О.В., Хорошевського О.М., учасники справи: позивач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Павлово Поле», відповідач - ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року в складі судді Цвірюка Д.В. в с т а н о в и в: У червні 2018 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Павлово Поле» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за плату з утримання житлових приміщень будинку і прибудинкової території. Позовна заява мотивована тим, що на підставі акту приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс 12 червня 2009 року житловий комплекс по АДРЕСА_1 передано на баланс Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Павлово Поле». Розроблено та затверджено структуру тарифу на утримання будинку та прибудинкової території, який у період з листопада 2014 року по листопад 2016 року склав 4,00 грн за 1 кв м загальної площі, з грудня 2016 року - 4,50 грн за 1 кв м загальної площі, з січня 2018 року - 5,48 грн за 1 кв м загальної площі. Вказав, що відповідач є власником кватири АДРЕСА_2 , та між ними фактично склалися правовідносини щодо надання послуг з утримання будинку, де знаходиться зазначена квартира. Однак, з жовтня 2016 року ОСОБА_1 не оплачує надання відповідних послуг, у результаті чого за період з 01 жовтня 2016 року по 30 квітня 2018 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 25 713,26 грн, що складається з основного боргу у розмірі 23 617,46 грн, інфляційних втрат - 1753,62 грн, 3% річних - 342,21 грн. Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 23 617,46 грн заборгованості з оплати послуг з утримання житлових приміщень будинку і прибудинкової території, 342,21 грн - 3% річних від простроченої заборгованості, 1753,62 грн інфляційних втрат та сплачений судовий збір. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Павлово Поле» - задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на його користь заборгованість з утримання житлових приміщень будинку і прибудинкової території у розмірі 23 617,46 грн, три відсотки річних у розмірі 342,21 грн, інфляційні втрати у розмірі 1753,62 грн та судовий збір у розмірі 1762,00 грн. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 липня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - відмовлено. Не погоджуючись із заочним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що він став власником квартири лише з 21 жовтня 2016 року, тоді як позивачем нараховано заборгованість з 01 жовтня 2016 року, коли він ще не мав зобов`язань з оплати комунальних послуг. Крім того, з 21 жовтня 2016 року він не міг у повному обсязі реалізовувати свої права власника та користуватися квартирою, оскільки там продовжували проживати попередні власники, яких примусово виселено лише у квітні 2017 року. Тобто, до 14 квітня 2017 року він об`єктивно не міг користуватися послугами, які надає позивач. Вказав, що попередні власники квартири накопичили суттєву заборгованість, у зв`язку з чим постачання більшості послуг припинено ще до моменту його фактичного заволодіння майном, зокрема, квартира відключена від теплопостачання, електропостачання, постачання холодної та гарячої води, електронні ключі від ліфта також відключені. Зазначив, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи. Вказав, що він не укладав з позивачем договору про надання послуг. Позивач не підтвердив факт надання ним послуг. Зазначив, що він зареєстрований та проживає за іншою адресою та послуг, що надає позивач, не споживає. Вказав, що наданий позивачем розрахунок вартості послуг, зокрема, ремонту котельні, є необґрунтованим, інфляційні втрати та 3% річних розраховані неправомірно, остаточну суму боргу обраховано невірно. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін. Заочне рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що у відповідача утворилась заборгованість з оплати комунальних послуг за утримання житлових приміщень будинку і прибудинкової території за період з 01 жовтня 2016 року по 30 квітня 2018 року, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 21 жовтня 2016 року є власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 126,8 кв м, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2018 року (а. с. 5-7). Попереднього власника цієї квартири - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 примусово виселено з неї 14 квітня 2017 року, що підтверджується актом державного виконавця та постановою про закінчення виконавчого провадження (а. с. 114-116). З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2016 року по 30 квітня 2018 року утворилась заборгованість з оплати послуг з утримання житлових приміщень будинку і прибудинкової території у розмірі 25 713,26 грн, що складається з основного боргу у розмірі 23 617,46 грн, інфляційних втрат - 1753,62 грн, 3% річних - 342,21 грн (а. с. 4). Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частин другої, четвертої, шостої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Згідно статті 13 вказаного Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до вимог статей 150, 151, 156 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватної власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей. Громадяни, які мають у приватної власності квартиру, зобов`язані забезпечувати її схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Члени сім`ї власника квартири (дружина, їх діти, батьки), які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири. Члени сім`ї власника квартири зобов`язані до неї дбайливо ставитися. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території та проведенню ремонту. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» праву споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг (пункт 1 частини першої статті 20 цього ж Закону України) кореспондує обов`язок споживача оплачувати житлово- комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Отже, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Таким чином, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами. Згідно зі статтею 385 ЦК України власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами та спільним майном житлового будинку можуть створювати об`єднання власників квартир (житла). Таке об`єднання може бути створено також власниками житлових будинків. Об`єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону. Відповідно до статті 2 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» цей Закон, зокрема, регулює: порядок створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань, асоціацій; відносини суб`єктів права власності щодо користування та розпорядження спільним майном співвласників у об`єднанні. Згідно зі статтею 4 вказаного Закону Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Відповідно до статті 18 вказаного Закону Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку відповідно до цього Закону та статуту зобов`язане: забезпечувати належний санітарний, протипожежний і технічний стан неподільного та загального майна, що належить членам Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку; забезпечувати виконання вимог статуту об`єднання; виконувати свої договірні зобов`язання; забезпечувати дотримання інтересів усіх членів об`єднання, асоціації при встановленні умов і порядку володіння, користування розпорядження спільною власністю, розподілі між членами об`єднання, асоціації витрат на експлуатацію та ремонт неподільного та загального майна; припиняти дії третіх осіб, що утруднюють або перешкоджають реалізації прав володіння, користування і розпорядження неподільним та загальним майном членами Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. Згідно зі статтею 11 цього Закону Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку після набуття статусу юридичної особи може, зокрема, прийняти на власний баланс весь житловий комплекс. Балансоутримувач забезпечує управління житловим комплексом. Системний аналіз зазначених вище норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, учасник відносин у сфері житлово-комунальних послуг і суб`єкт, уповноважений здійснювати управління майном житлового будинку чи комплексу будинків і забезпечувати їх належну експлуатацію та утримання разом із прибудинковою територією, яка одночасно може бути й балансоутримувачем та виконувати його функції. Зазначене тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 369/5660/16-ц, провадження № 61-29908ск18. Відповідно до статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» власники квартир, приміщень зобов`язані укласти договір про обслуговування та оплату комунальних послуг з управителем незалежно від членства в об`єднанні. Відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплата рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших членів об`єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості із плати за відповідними рахунками у примусовому порядку. Власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено договором. Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, житловий будинок по АДРЕСА_1 передано на баланс Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Павлово Поле», та саме ця юридична особа надає послуги з утримання будинку та прибудинкової території власникам квартир у вказаному будинку. ОСОБА_1 є власником кватири АДРЕСА_2 , та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Павлово Поле» здійснює нарахування йому платежів з утримання будинку та прибудинкових територій за фактично надані послуги. Відповідачем не доведено, що він не отримує послуги з утримання будинку та прибудинкової території або відмовився від їх отримання. Доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що давало б підстави для звільнення від їх оплати, ним не надано. Отже, відповідач має обов`язок оплатити Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Павлово Поле» вартість отриманих ним послуг. Встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх обов`язків щодо оплати наданих послуг, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з нього на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Павлово Поле» суми боргу з нарахованими 3% річних та інфляційними втратами у відповідності до статті 625 ЦК України. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що він став власником квартири лише з 21 жовтня 2016 року, тоді як позивачем нарахована йому заборгованість з 01 жовтня 2016 року, є безпідставними. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, при визначенні суми боргу за жовтень 2016 року у розмірі 179,97 грн враховано, що відповідач набув право власності на квартиру лише 21 жовтня 2016 року, та нараховано суму до сплати за 11 днів - з 21 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2016 року (126,8 кв м*тариф 4,00 грн = 507,20 грн на місяць; 507,20 грн/31 день*11 днів = 179,97 грн). Посилання ОСОБА_1 щодо того, що у квартирі продовжували мешкати попередні власники, яких примусово виселено лише у квітні 2017 року, не можуть бути взяті до уваги, оскільки він як власник майна зобов`язаний нести витрати з його утримання та відповідальність за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя, незалежно від використання приміщень особисто. У разі, якщо він вважає, що його права порушені діями попередніх власників квартири, та завдано йому збитків, він не позбавлений права звернутися до них з відповідними вимогами про їх відшкодування. Твердження ОСОБА_1 щодо того, що попередні власники квартири накопичили суттєву заборгованість, у зв`язку з чим постачання більшості послуг припинено ще до моменту його фактичного заволодіння майном, зокрема, квартира відключена від теплопостачання, електропостачання, постачання холодної та гарячої води, електронні ключі від ліфта також відключені, не можуть бути взяті до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивачем нараховано ОСОБА_1 заборгованість лише за той час, коли власником квартири був він, а не інші особи. Припинення постачання до квартири інших комунальних послуг не звільняє його від обов`язку оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Доводи ОСОБА_1 щодо того, що він не укладав з позивачем договору про надання послуг, є безпідставними, адже відсутність між сторонами договірних зобов`язань, не звільняє споживача від сплати за надані житлово-комунальні послуги. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. Твердження відповідача щодо того, що він зареєстрований та проживає за іншою адресою, тому послуг, що надає позивач, не споживає, судова колегія відхиляє, оскільки відповідач як власник нерухомого майна несе витрати, пов`язані з його утриманням та обслуговуванням. Від надання послуг позивача ОСОБА_1 не відмовлявся та не повідомляв його про невикористання послуг у період відсутності в житловому приміщенні. Посилання ОСОБА_1 щодо того, що наданий позивачем розрахунок вартості послуг, зокрема, ремонту котельні, є необґрунтованим, інфляційні втрати та 3% річних розраховані неправомірно, остаточну суму боргу обраховано невірно, є безпідставними, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості складений, виходячи з загальної площі квартири відповідача, тарифів на утримання будинку та прибудинкової території з урахуванням їх збільшення та наданих послуг. Вказаний розрахунок є правильним, та ОСОБА_1 його не спростовано. Для розрахунку інфляційних втрат використано індекси інфляції, що відповідають визначеним Державною службою статистики України у відповідних місяцях. Твердження ОСОБА_1 щодо того, що йому протиправно нараховано суму заборгованості за ремонт котельні, є неспроможними, оскільки доказів на підтвердження своїх заперечень відповідачем не надано. Доводи відповідача, що всю вартість ремонту котельні покладено лише на нього, є виключно його припущеннями. Доводи ОСОБА_1 щодо неналежного повідомлення про розгляд справи судова колегія також не бере до уваги, оскільки під час розгляду його заяви про перегляд заочного рішення він не був позбавлений можливості викласти свої заперечення та надати докази на їх обґрунтування. Однак, викладені ним обставини та надані докази висновків суду щодо задоволення позову не спростовують. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року зупинено дію заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року до розгляду апеляційної скарги. Виходячи з того, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для продовження зупинення дії заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року не вбачається. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року - залишити без змін. Поновити дію заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року, зупинену ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.В. Маміна О.М. Хорошевський Повний текст постанови складено 28 січня 2021 року.