Постанова Донецький апеляційний суд № 219/13502/19

Єдиний унікальний номер 219/13502/19 Номер провадження 22-ц/804/368/21 Єдиний унікальний номер 219/13502/19 Номер провадження 22-ц/804/368/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді: Халаджи О.В. суддів: Азевича В.Б., Новікової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в особі виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Конопленко О.С.) повний текст рішення складено 16 листопада 2020 року, В С Т А Н О В И В: 25 листопада 2019 року позивач Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» в особі виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2020 року позовні вимоги задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу за період з 01 січня 2011 року по 01 червня 2019 року за спожиті послуги з теплопостачання в сумі 43 943,00 гривень, інфляційні витрати в сумі 16 115,13 гривень, 3 % річних в сумі 3 577,25 гривень, а також судовий збір у сумі 1921,00 гривень. Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 серпня 2020 року скасовано заочне рішення від 20 січня 2020 року та справу призначено до розгляду по суті. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2020 року позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в особі виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в особі Виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» суму боргу за період з 25 листопада 2016 року по 25 листопада 2019 року за спожиті послуги з теплопостачання в сумі 25 804 гривні 07 копійок, інфляційні витрати за період з 25 листопада 2016 року по 25 листопада 2019 року в сумі 7 170 гривень 93 копійки, 3 % річних за період з 25 листопада 2016 року по 25 листопада 2019 року в сумі 2 324 гривні 27 копійок, а також судовий збір в розмірі 1 065 (одна тисяча шістдесят п`ять) гривень 60 копійок. Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в особі Виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» заборгованості за спожиті послуги з теплопостачання, яка утворилась за період з 01 січня 2011 року по 24 листопада 2016 року, в розмірі 18 138 гривень 93 копійки, інфляційних збитків за період з 01 січня 2011 року по 24 листопада 2016 року в розмірі 8 944 гривні 20 копійок та 3 % річних за період з 01 січня 2011 року по 24 листопада 2016 року в розмірі 1 252 гривні 98 копійок. Із вказаним рішенням суду не погодився представник відповідача, та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що судом першої інстанції не був взятий до уваги той факт, що згідно Особового рахунку № НОМЕР_1 , площа квартири (житлового приміщення), на яку позивачем нараховувалась відповідача плата, дорівнює 45,5 кв.м, що не відповідає дійсності, оскільки згідно технічного паспорту на квартиру, опалювальна площа без урахування балкону дорівнює 44,7 кв.м. Наголошує на тому, що наданий позивачем Особистий рахунок № НОМЕР_1 не відповідає вимогам первинного документу, а тому не є допустимим доказам на підтвердження заборгованості за опалення. Вказує на те, що судом першої інстанції була не вірна взята сума після застосування позовної давності. В резолютивній частині рішення зазначено, що відмовлено за спожиту енергію за період з 01 січня 2011 року по 24 листопада 2016 року, в розмірі 18138,93 грн. На думку представника відповідача, сума в якої повинно бути відмовлено позивачу у задоволені дорівнює 20 220,09 грн. яка склалась станом на листопад 2016 рік. Судом першої інстанції була невірно взята сума до стягнення з відповідача заборгованості, тому і всі вирахування похідні вимоги щодо боргу за 3% та інфляційними витратами є невірними. Позивач мав право застосовувати до відповідача норми ст. 625 ЦК України тільки у разі порушення відповідачем свого зобов`язання перед позивачем і при обов`язковій умові укладання між ними договору про надання послуг з централізованого опалення, який до теперішнього часу не укладений. Вважає, що сума заборгованості відповідача перед позивачем після застосування судом першої інстанції позовної давності дорівнювати 24 000,11 грн. Представник відповідача ОСОБА_1 , просив рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2020 року змінити, та стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за період з 25 листопада 2016 року по 01 червня 2019 року за спожиті послуги з теплопостачання а сумі 24 000,11 грн. В іншій частині задоволених позовних вимог просив відмовити в повному обсязі. Від представника ОКП «Донецьктеплокомуненерго» Літвіна Б.Г., надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відображено всі факти, які мають значення для даної справи, підтверджені перевіреними суді доказами, містить вичерпні висновки, які впливають зі встановлених фактичних даних. Просив оскаржуване рішення суду залишити без змін. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить, 63635,38 грн. тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (2270*100=227000), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 жовтня 2011 року (а.с. 43, 44-45), що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої судом 11 листопада 2020 року за № 232012715 (а.с. 100-101). У зв`язку наведеним на ім`я відповідача позивачем було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , згідно якого за період з 01 січня 2011 року по 01 червня 2019 року наявна заборгованість за надані послуги з теплопостачання в сумі 43 943,00 гривень, а також інфляційні збитки в сумі 16 115,13 гривень та 3% річних в сумі 3577,25 гривень (а.с. 4-5). З копії ухвали Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2019 року вбачається, що позивачу у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за період з 01 січня 2011 року по 01 червня 2019 року за надані послуги з теплопостачання в загальному розмірі 63 635,38, відмовлено та роз`яснено про право позивача на звернення з тією самою вимогою до суду у позовному порядку (а.с. 6). Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОКП «Донецьктеплокомуненерго» в період часу з січня 2011 року по червень 2019 року в опалювальні періоди виконувало свої зобов`язання щодо надання послуг централізованого опалення, забезпечуючи транспортування теплоносія до теплового вводу споживача, отже правомірно нараховувало їх вартість до сплати ОСОБА_2 та з урахуванням застосування наслідків спливу строків позовної давності стягнув заборгованість у сумі 35299,27 грн. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. За частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За частинами 1-3 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно із статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За частинами 1, 5 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року споживачі житлово-комунальних послуг зобов`язані щомісяця вносити плату за використані комунальні послуги згідно з тарифом, що затверджується органами місцевого самоврядування. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно, розмір плати розраховується виходячи із розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами. Згідно ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Положеннями статті 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року, власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно ст.ст. 67, 68, 162 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач (власник) зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. В силу ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана здійснити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, виплатити гроші та ін.) або утриматися від певної дії, а кредитор від боржника має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлю-продажу від 04.10.2011 року є власником квартири яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.43-44). До позовної заяви позивачем було надано розрахунок заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 , згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 63 635,38 грн. (з урахування інфляційних витрат та 3% річних) (а.с.4-5). Представником відповідача ОСОБА_1 у суді першої інстанції була заявлено вимога про застосування позовної давності. Суд з урахування даної заяви відмовив в задоволені позову про стягнення заборгованості за спожиті послуги з теплопостачання за період з 01 січня 2011 року по 24 листопада 2016 року, в розмірі 18 138,93 грн., інфляційних збитків 8944,20 грн. та 3% річних 1 252,98 грн., а тому доводи представника відповідача стосовно незгоди з сумою, у якої було відмовлено у зв`язку із пропуском строку є безпідставними, та спростовується наданим позивачем розрахунком за опалення. Крім того, слід зазначити, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позову у зв`язку з пропуском строку, не брав до уваги, 24 дні листопада, а тому твердження представника відповідача, що потрібно було відмовляти у сумі 20220,09 грн. не заслуговують на увагу. Також суд вважає, що є безпідставною вимога представника відповідача, про стягнення з ОСОБА_2 , заборгованості за теплоенергію у сумі 24000 грн., оскільки, судом було вірно взято сума до стягнення за період з 25 листопада 2016 року по 25 листопада 2019 року в сумі 25 804,07 грн., надана сума узгоджується з розрахунком заборгованості. 1643,01 (за грудень 2016 року) + 9501,16 (за 2017 рік) + 9237,93 (за 2018 рік) + 5421,92 (за 2019 рік) = 25 804,02 грн. (а.с.5). Наданий розрахунок відповідача відрізняється від наданого позивачем, окрім, того, представником відповідача не було наведено з яких підстав на його думку саме 24000 грн. слід стягувати з відповідача. Заборгованість за особистим рахунком № НОМЕР_1 , відповідачем належним чином не спростована, та на заперечення належних доказів не надано. Також суд вважає, що є безпідставними доводи представника відповідача, що не було підстав стягувати 3% річних та інфляційні витрати через відсутність договору між сторонами. Як вже було встановлено судом, ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлю-продажу від 04.10.2011 року є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.43-44). Відповідно до п. 5 ч. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги береться за затвердженими в установленому порядку тарифами. Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг визначено календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Встановивши, що ОСОБА_2 , належним чином не виконував своїх обов`язків щодо оплати наданих послуг, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з нього на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в особі Виробничої одиниці «Костянтинівкатепломережа» інфляційні витрати в сумі 7 170 гривень 93 копійки, 3 % річних в сумі 2 324 гривні 27 копійок, у відповідності до статті 625 ЦК України. Доводи ОСОБА_1 щодо того, що відповідач не укладав з позивачем договору про надання послуг, є безпідставними, адже відсутність між сторонами договірних зобов`язань, не звільняє споживача від сплати за надані житлово-комунальні послуги. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів. Наведені в апеляційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції Оскільки доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Керуючись ст.ст., 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи В.Б. Азевич Г.В. Новікова