Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/1751/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/1751/20 пров. № А/857/10961/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В., суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я., з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року у справі № 460/1751/20 (головуючий суддя Щербаков В.В., м. Рівне) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню, стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В : 10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу у нічний час в розмірі 6216,00 грн. та компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що в березні 2018 року позивач звільнений зі служби в поліції, проте, станом на дату звільнення відповідач повного розрахунку при звільненні не провів. Так, в період з 25 січня 2016 року по 27 березня 2018 року відповідач безпідставно не нараховував та не виплачував доплати за службу в нічний час, що є частиною грошового забезпечення. Рішенням від 19 червня 2020 року Рівненський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу у нічний час в сумі 6216,00 грн. та компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 122675,30 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення не відповідає матеріальним та процесуальним нормам права, винесене без з`ясування всіх обставин справи, а також з наданням невірної оцінки доказам у справі. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивач отримав розрахунковий лист за квітень 2018 року, в якому Департамент патрульної поліції повідомив працівника про суми, що належать йому від роботодавця і підлягають виплаті в день звільнення. У 2018 року відповідач повністю виплатив позивачеві грошове забезпечення в розмірі 8532,83 грн. Виплата доплати за службу у нічний час за період з 25 січня 2016 року по 27 березня 2018 року станом на день остаточного розрахунку при звільненні (квітень 2018 року) була та є предметом спору. Саме з метою визначення цього спору позивач і звернувся до суду. Законодавством не передбачено підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки сума такої доплати відповідно до ч. 2 ст. 116 КЗпПУ не входить до суми, яка мала бути виплачена позивачеві під час розрахунку при звільненні. Поряд з цим, на думку відповідача, саме навмисне затягування позивачем зі зверненням до відповідача призвело до штучного накопичення суми середнього заробітку при звільненні, адже претензії у будь-якому вигляді щодо виплати частини невиплаченого грошового забезпечення на адресу відповідача не надходили. Грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення. Відповідно до кошторису ДПП були прийняті ряд наказів, якими затверджені граничні розміри грошового забезпечення працівників згідно з займаними посадами, які включають в себе всі складові та види грошового забезпечення поліцейських та схеми посадових окладів, установлених постановою Кабінету міністрів України від 11.11.2015 року за № 988, та які були виплачені позивачу. Разом з тим, відповідність вищезазначеним наказам ДПП сум виплат грошового забезпечення, які отримував позивач, підтверджується копіями розрахункових листів. За таких обставин відповідач вважає, що виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась у відповідності до вимог чинного законодавства в межах номенклатури посад та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат, встановлених відповідним наказом керівника в межах вимог чинного законодавства. З огляду на викладене відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу в нічний час. Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без розгляду. Представник позивача Тхорука С.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовує правомірність оскарженого відповідачем рішення суду першої інстанції та просить залишити рішення без змін, а вимоги апеляційної скарги відхилити. У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення частково з таких підстав. Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що в період з 25.01.2016 по 27.03.2018 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ. Наказом ГУ НП в Рівненській області №106 о/с від 18.04.2016 позивач прийнятий на службу в Національну поліцію України, що підтверджується копією трудової книжки позивача. Наказом №253 о/с від 21.03.2018 на підставі рапорту від 13 березня 2018 року ОСОБА_1 , лейтенант поліції, інспектор роти №2 батальйону, звільнений зі служби в поліції з 27 березня 2018, за п.7 ч.1 ст. 77 Закону України ,, Про Національну поліцію. Станом на день звільнення стаж роботи в поліції позивача для виплати надбавки за вислугу років у календарному обчисленні становить 02 роки 02 місяці 03 дні. Не погодившись з не нарахуванням та не виплатою доплат за службу в нічний час в період з 25.01.2016 по 27.03.2018, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу у нічний час в сумі 6216,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивач в період з 25.01.2016 по 28.03.2018 відпрацював 1 184 год. в нічний час, а тому йому повинна бути нарахована та виплачена відповідачем доплата за службу в нічний час в сумі 6 216,00 грн. (1 184 год. х 5,25 грн.). Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними. Так, частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України ,,Про Національну поліцію від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 ,,Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Підпунктом 3 пункту 5 цієї Постанови визначено обов`язок виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Відповідно до ст. 94 З Закон України ,,Про Національну поліцію, постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 ,,Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, Міністерство внутрішніх справ України видало наказ № 260 від 06.04.2016, яким затверджений Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260). Згідно з пунктом 3 Розділу І Порядку№ 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Пунктом 11 Розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання. Відповідно до пункту 11 Розділу II Порядку № 260, поліцейським, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні. Службою в нічний час вважається виконання поліцейськими службових обов`язків у період з 22.00 до 06.00. Поліцейським, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва для відпочинку і харчування не включається в службовий час. Поліцейським добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку. Загальна тривалість такої перерви становить 4 години (2 години вдень і 2 години вночі) та не включається в службовий час. Підставами для виконання службових обов`язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції. Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов. Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць. Судом першої інстанції належим чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що відповідач всупереч вимогам Постанови № 988 та Порядку № 260 доплату позивачу за службу в нічний час за період з 25.01.2016 по 27.03.2018 не здійснював. Відтак, відповідач був зобов`язаний здійснювати позивачу доплату за відпрацьовані години у нічний час у розмірах і у строки, передбачені чинним законодавством. При вирішенні позовних вимог про стягнення заборгованості по виплаті доплати за службу в нічний час за період з 25.01.2016 по 27.03.2018 в сумі 6216,00 грн. суд враховував, що, виходячи із приписів Порядку № 260, нарахування та виплата доплати за службу в нічний час проводиться за місцем роботи (служби), та роботодавець самостійно здійснює розрахунок розміру доплати за службу в нічний час. Суд також звернув увагу, що відповідач не надав обґрунтованого розрахунку сум доплати за службу в нічний час, належної позивачу до виплати. При цьому, суд першої інстанції встановив, що в період з 25.01.2016 по 27.03.2018 ОСОБА_1 відпрацював 1 184 години в нічний час (148 нічних змін х 8 годин), що підтверджується копіями графіків чергувань особовим складом відділу чергової служби управління патрульної поліції в м. Рівному ДПП в період з 25.01.2016 по 28.03.2018, виписками з книг нарядів чергової служби і сектору озброєння управління патрульної поліції в м. Рівному ДПП в період з 25.01.2016 по 28.03.2018 щодо розстановки добових нарядів чергової служби, зокрема, щодо ОСОБА_1 , а також листом УПП в Рівненській області від 05.02.2020 №16аз/41/30/01-2019. Виходячи з посадового окладу у розмірі 2400 грн., суд першої інстанції визначив, що за 1 годину служби в нічний час у вказаний період позивачу повинно бути компенсовано 5,25 грн.(2400/160 х 35%). Тому загальна сума доплати за службу в нічний час становить 6 216,00 грн. (1 184 год. х 5,25 грн.). Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції щодо кількості відпрацьованих позивачем годин в нічний час та відповідно суми доплати в розмірі 6 216,00 грн., а тому вимоги апеляційної скарги в цій частині позову задоволенню ні підлягають. Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за затримку розрахунку при звільненні в сумі 122675,30 грн. колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язані тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язані тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Суд першої інстанції визначив заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу у нічний час за період з 25 січня 2016 року по 27 березня 2018 року в сумі 6216,00 грн., а розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні в сумі 122675,30 грн., виходячи з розміру заробітної плати за січень - лютий 2018 року в сумі 14862,19 грн. та середньоденної заробітної плати в сумі 251,90 грн. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд апеляційної інстанції вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 6216,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, дійшов помилкових висновків щодо стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку при звільненні в сумі 122675,30 грн. За таких обставин колегія суддів вважає правильним скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку при звільненні в сумі 122675,30 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши компенсацію в сумі 6216,00 грн. В решті, а саме - в частині стягнення доплати за службу у нічний час за період з 25 січня 2016 року по 27 березня 2018 року в сумі 6216,00 грн., рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст.315, ст. ст. 317, 321, 322 , 325, 328, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року у справі № 460/1751/20 в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 заборгованості по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу у нічний час в сумі 6216,00 грн. залишити без змін. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року у справі № 460/1751/20 в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні в сумі 122675,30 грн скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог постанову, якою зазначені позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 6216 (шість тисяч двісті шістнадцять) грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 28.01.2021.