Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/6038/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6038/20 пров. № А/857/3660/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Глушка І.В., Довгої О.І., за участю секретаря Мельничук Б.Б., розглянувши у відкритому судовому в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року (ухвалене головуючим суддею Недашківська К.М. у о 15 год. 43 хв. у м. Рівне, повний текст судового рішення складено 07 грудня 2020 року) у справі № 460/6038/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Патрульної поліції в Рівненській області, Департаменту патрульної поліції про стягнення грошового забезпечення, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просив: стягнути з Департаменту патрульної поліції заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу у нічний час в розмірі 2646 грн 00 коп; стягнути з Департаменту патрульної поліції компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що у період з 25.01.2016 по 14.02.2017 проходив службу в Національній поліції України. Наказом Департаменту патрульної поліції № 48 о/с від 08.02.2017 позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 14.02.2017. Станом на день звільнення із позивачем не проведено розрахунків при звільненні, а саме не виплачено заборгованості з доплати за службу в нічний час за період з 25.01.2016 по 14.02.2017. Позивач звертався до відповідача 2 щодо виплати заборгованості, однак 07.07.2020 позивачу повідомлено, що підстави для нарахування доплати за службу в нічний час відсутні. Оскільки звільнення відбулося без повного розрахунку із позивачем, то є підстави для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час у розмірі 2646 грн 00 коп. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 суму компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 2832 грн 35 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 в період з 18.04.2016 по 14.02.2017 відпрацював 63 чергувань (змін) в нічний час, що підтверджується листом Управління патрульної поліції в рівненській області від 19.06.2020 (а.с.20-21), копіями книг нарядів Управління патрульної поліції в м. Рівному (а.с.63-184). При цьому, позивачу не здійснено доплату за службу в нічний час, що не заперечується відповідачами, та підтверджується доказами, наявними у справі. Таким чином, за період проходження служби відповідачем не здійснено доплати за службу в нічний час позивачу за період з 18.04.2016 по 14.02.2017, всього за 63 нічних зміни. З огляду на те, що позивач в період з 18.04.2016 по 14.02.2017 відпрацював 504 години в нічний час (8 год. х 63), то йому повинна бути нарахована та виплачена відповідачем доплата за службу в нічний час за вказаний період в сумі 2646 грн. (504 год. х 5,25 грн). Водночас, суд вважав, що в порівнянні із розрахованою сумою доплати за службу в нічний час в розмірі 2646 грн, суму 472057 грн 74 коп не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої доплати. Враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 2832 грн 35 коп. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 суму компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 2832 грн 35 коп. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції та стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 118014 грн 44 коп. Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при розрахунку компенсації за затримку розрахунку при звільненні не взято до уваги всіх обставин. Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 в період з 25.01.2016 по 14.02.2017 проходив службу в Національній поліції України. Відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції №106 о/с від 18.04.2016 рядового поліції ОСОБА_1 прийнято на службу до Управління патрульної поліції в м. Рівному інспектором, з посадовим окладом згідно штату (а.с.15). Наказом Департаменту патрульної поліції № 48 о/с від 08.02.2017 ОСОБА_1 , лейтенанта поліції, інспектора роти № 2 батальйону, звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію з 14 лютого 2017 року (а.с.16-17). 19.06.2020 у відповідь на адвокатський запит від 15.06.2020 Управління патрульної поліції в Рівненській області надало інформацію щодо кількості чергувань (денних та нічних) позивача у відповідності до Книг нарядів. Так, ОСОБА_1 в період проходження служби в Управлінні патрульної поліції в Рівненській області заступав всього на 63 нічних зміни (а.с.20-21). Листом № М-7528/41/5/05-2020 від 07.07.2020 Департамент патрульної поліції повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для нарахування доплати за службу в нічний час за період з 25.01.2016 по 14.02.2017 (а.с.19). Не погодившись з ненарахуванням та невиплатою доплат за службу в нічний час, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так колегією судді встановлено, що всі доводи апелянта фактично стосуються оскарження рішення суду в частині обрахунку та визначення суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 2832 грн 35 коп. Разом з цим на переконання апеляційного суду, судом першої інстанції в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовано та враховано підхід зазначений Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019. Так судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що доплата за період з 18.04.2016 по 14.02.2017, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 , складає 2646,00 грн. У матеріалах справи міститься довідка Депаратаменту патрульної поліції про доходи №1046 від 30.07.2020 (а.с.24), зі змісту якої встановлено, що позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення за грудень 2016 року (12893,40 грн.) та за січень 2017 року (8223,35 грн.), що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов`язаний обов`язок з виплати суму 21116,75 грн. Середньоденний заробіток становить 340 грн 59 коп. За період з 15.02.2017 по 01.12.2020 було 1386 календарних днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби компенсації за доплату за службу в нічний час, становить 472057 грн 74 коп. Водночас, суд вважає, що в порівнянні із розрахованою сумою доплати за службу в нічний час в розмірі 2646 грн., суму 472057 грн. 74 коп., яка була заявлена в позові та 118014 грн 44 коп., яка заявлена в апеляційній скарзі не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої доплати. Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з ч. 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід, як згадувалось вище застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019. Так, судом першої інстанції вірно вказав на те, що при розмірі невиплаченої доплати за службу в нічний час в сумі 2646 ,00 грн, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 434592,84 грн. (за розрахунком суду - 472057 грн. 74 коп.), що набагато перевищує розмір невиплаченої доплати, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності. Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 2646 грн/472057,74 грн = 0,006. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 340,59 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,006 х 1386 (дні затримки розрахунку) = 2832 грн 35 коп. Крім цього Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин. Відтак, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 2832 грн 35 коп. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року у справі № 460/6038/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. В. Глушко О. І. Довга Повне судове рішення складено 26 березня 2021 року