Постанова 4857 № 380/3205/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3205/20 пров. № А/857/14668/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про зобов`язання вчинити дії, суддя у І інстанції Мричко Н.І., час ухвалення рішення 12 год 48 хв, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 20 жовтня 2020 року, ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: - зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (далі АДПС) виготовити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУ ПФУ) нову довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 01 березня 2018 року з урахуванням змін у грошовому забезпеченні, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року за № 704 (далі Постанова № 704), визначивши у такій посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавку за вислугу років виходячи із 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 березня 2018 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти у відповідності до Додатків 1-14 до Постанови № 704, для проведення з 01 січня 2018 року перерахунку основного розміру пенсії; - зобов`язати відповідача виготовити та направити до ГУ ПФУ нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05 березня 2019 року у відповідності до вимог статей 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ), статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) та із врахуванням положень Постанови № 704, визначивши у такій посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавку за вислугу років, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2019 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти у відповідності до Додатків 1-14 до Постанови № 704, а також із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення позивачу з 01 квітня 2019 року перерахунку основного розміру пенсії. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 380/3205/20 позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що при визначенні посадового окладу позивача неможливо застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, оскільки він є менший за мінімально можливий множник величину п`ятдесяти відсотків мінімальної заробітної плати. Тому розрахунковою величиною, яка повинна застосовуватися для визначення посадового окладу позивача, є 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Відмова АДПС виготовити та направити до ГУ ПФУ нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05 березня 2019 року із врахування вказаного висновку є протиправною. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем, який просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. У обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції щодо виготовлення та направлення ДПС нових довідок є помилковим, оскільки відповідачем на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова № 103) вже складено довідку про розмір грошового забезпечення позивача для перерахунку його пенсії. Представник АДПС у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову відмовити. ОСОБА_1 у ході апеляційного розгляду заперечив обґрунтованість вимог апелянта. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) відповідачем виготовлено та надіслано до ГУ ПФУ довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій від 31 березня 2018 року № 11/5007. Згідно із перерахунком пенсії від 15 квітня 2018 року (пенсійна справа №1310004456 Державна прикордонна служба України) грошове забезпечення ОСОБА_1 складається із таких складових: посадовий оклад - 6200,00 грн, оклад за військове звання - 1410,00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50 % - 3805,00 грн. Всього 11415,00 грн. Не погодившись із розрахунком наведених складових грошового забезпечення, 24 січня 2020 року позивач звернувся до АДПС із заявами щодо видачі довідок для перерахунку пенсії з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначених Постановою №

704. За результатами розгляду заяв ОСОБА_1 відповідач листом від 20 лютого 2020 року № 11/С-1210, 1211 повідомив його про те, що прийняття рішення щодо видачі довідок для перерахунку пенсій з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначених Постановою № 704, виходить за межі повноважень АДПС. Не погоджуючись із такими діями АДПС, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон № 2262-ХІІ. Статтею 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ). Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком

14. Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Разом з тим, згідно пунктом 1 Примітки Додатку 1 Постанови № 704 «Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу» посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. Згідно із Приміткою Додатку 14 «Схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу» оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. Проте, Постановою № 103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 останньої викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Разом із тим, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж Постанови. Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року». З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується. Щодо того, що у Постанові № 704, що регулює грошове забезпечення військовослужбовців, існує юридична колізія між пунктом 4 Постанови та приміткою 1 Додатку 1, приміткою до Додатку 14 до вказаної Постанови № 704, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до частини 1 та 2 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України є нормативно-правовим актом Уряду України. Нормативно-правовий акт офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб`єктами нормотворчості у визначеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норми права. Іншими словами, нормативно-правовий акт це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним органом публічної влади, у якому містяться норми права. У правовій системі України нормативно-правовий акт є основним джерелом права. Отже, за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в даному випадку пунктом 4 Постанови № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що примітка, як складова частина нормативно-правового акту, не може містити в собі нормативних положень. За наведених обставин апеляційний суд зазначає, що Примітка у Додатку 1 та Додатку 14 Постанови № 704 не може мати нормативного характеру, а отже застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови № 704 - пункт 4, яка має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб. Пункт 6 Постанови № 103, яким внесені зміни, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано. Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Пунктом 4 Постанови № 704 визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року. Відтак, у випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата стає розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів. Разом із тим, апеляційний суд звертає увагу, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі далі Закону № 1774-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови № 704, так і станом на 29 січня 2020 року, неконституційними не визнавалися. Водночас, Постанова № 704 є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону, як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини 1 статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Відтак, вказаний пункт Постанови № 704 у частині, яка суперечить нормам розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, не підлягає застосуванню. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що під час розв`язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII та пункту 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін Постановою № 103 перевагу слід надати положенням Закону, як акту права вищої юридичної сили з урахуванням статті 8 Конституції України. Враховуючи те, що норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін Постановою № 103, правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати відсутні. На підставі наведеного апеляційний суд вважає, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Такі ж правила діють при визначенні грошового забезпечення для перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби. Одночасно суд апеляційної інстанції враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, згідно яких: « 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі у зв`язку із набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають». З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов переконання, що відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Тому оскаржуване судове рішення слід скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України задовольнити. Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 380/3205/20 та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 28 січня 2021 року.