Постанова 4857 № 380/9043/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9043/20 пров. № А/857/14789/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Герман О.В., а також сторін (їх представників): від позивача Лилик В.В.; від відповідача - Посисень І.Р.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26.10.2020р. про забезпечення позову Державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської обл. ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу про результати камеральної перевірки та тимчасового блокування доступу до державного реєстру прав (суддя суду І інстанції: Костецький Н.В.; час та місце ухвалення ухвали суду І інстанції: 26.10.2020р. м.Львів; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.10.2020р. заяву представника позивача задоволено повністю; зупинено дію наказу Міністерства юстиції України № 3504/5 від 09.10.2020р. «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_1 » до набрання судовим рішенням законної сили, ухваленим за наслідками розгляду справи № 380/9043/20; для звернення даної ухвали до виконання стягувачем визначено державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської обл. Поліщак М.В. (а.с.38-39). Не погодившись із вказаною ухвалою суду, її оскаржив відповідач Міністерство юстиції України, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, просить оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити (а.с.43-52). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ухвала суду стосовно вжиття заходів забезпечення позову жодним чином не повинна мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. Водночас, доводи позивача щодо протиправності наказу Міністерства юстиції України № 3504/5 від 26.10.2020р. «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_1 » є предметом розгляду при вирішенні даної адміністративної справи по суті позовних вимог. Наголошує, що позивачем заявлено позовну вимогу про скасування наказу Міністерства юстиції України № 3504/5 від 09.10.2020р., яким тимчасово заблоковано доступ на 2 (два) місяці державному реєстратору ОСОБА_1 до державного реєстру прав, виданого відповідачем у межах його повноважень. Дія такого наказу обмежена в часі, а застосованими заходами забезпечення такого позову виступає зупинення дії спірного наказу, що фактично вказує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті з огляду на тимчасовий характер даного наказу відповідача. Отже, задоволенням заяви позивача та забезпеченням позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу суд першої інстанції фактично вирішив спір по суті заявлених позовних вимог, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу № 3504/5 від 09.10.2020р. «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_1 » до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі. Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як слідує із матеріалів справи, 22.10.2020р. представник адвокат Лилик В.В., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах Державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської обл. ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 3504/5 від 09.10.2020р. «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_1 »; судові витрати розподілити в порядку, встановленому законом (а.с.1-6). Також 22.10.2020р. представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію наказу Міністерства юстиції України № 3504/5 від 09.10.2020р. «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_1 », яким тимчасово заблоковано доступ державному реєстратору Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до ухвалення рішення у справі (а.с.17-23). Вимоги своєї заяви обґрунтовував тим, що протиправні дії відповідача, які полягають у прийняті відповідачем протиправного наказу, порушує гарантоване Конституцією України право на працю, оскільки трудова діяльність державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської обл. ОСОБА_1 пов`язана з доступом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У випадку незупинення наказу Міністерства юстиції України остання буде позбавлена можливості здійснювати свою діяльність, що завдасть непоправної шкоди, в тому числі матеріального характеру. Отже, оскаржуваним наказом державного реєстратора фактично позбавлено можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності. При цьому, у позивача є зобов`язання перед державою у вигляді сплати податків, незважаючи на фактичне зупинення його діяльності. Також оскаржуваний наказ № 3504/5 від 09.10.2020р., яким тимчасово заблоковано доступ позивача до Державного реєстру речових прав на майно, фактично паралізує роботу державного реєстратора взагалі. Інші негативні наслідки у випадку незабезпечення адміністративного позову позивач вважає можливими для третіх осіб - фізичних та юридичних осіб, оскільки позивач не має змоги закінчити роботу з уже прийнятими заявами про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у значній кількості. На момент блокування в роботі позивача перебували заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Згідно оскаржуваної ухвали мотивами задоволення вищевказаного клопотання і вжиття судом заходів забезпечення позову слугували наступні підстави. Позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Однак, судом встановлено, що Міністерство юстиції України скерувало позивачу лист, відповідно до якого відповідач направляє копію наказу № 2621/7 від 01.10.2020р. «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_1 ». На виконання вимог п.12 Порядку здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затв. постановою КМ України № 990 від 21.12.2016р., відповідач просив направити на його адресу копії документів та іншу інформацію, що стосується предмета перевірки, у термін до 10.10.2020р. 09.10.2020р., тобто, до завершення наданого терміну для подання копії документів та іншої інформації, що стосується предмета перевірки, відповідачем Міністерством юстиції України винесено оскаржуваний наказ № 3504/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_1 ». Отже, у розумінні п.2 ч.2 ст.150 КАС України, прийняття відповідачем 09.10.2020р. оскаржуваного наказу до закінчення терміну, наданого позивачу (10.10.2020р.) для надання копій документів та іншої інформації, що стосується предмета перевірки, очевидно порушує право ОСОБА_1 на прийняття участі у перевірці щодо неї самої. За наявності цих підстав процесуальний закон, дозволяє через захід забезпечення позову зупинити дію рішення, прийнятого за наслідками такої перевірки. Відтак, вказані обставини свідчать про очевидні ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду таким рішенням. Враховуючи в сукупності обставини справи, колегія суддів приходить до переконливого висновку про безпідставність та необґрунтованість вжитих заходів забезпечення позову і недотримання судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали вимог ст.150 КАС України. Наведений висновок обґрунтовується наступним. Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Із змісту вимог ч.2 ст.151 КАС України слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Системний аналіз ст.150 КАС України дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно з положеннями ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Згідно роз`яснень, які наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989р., рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Пунктом 1 ч.2 ст.37-1 Закону України № 1952-IV від 01.07.2004р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав. Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, необхідність вжиття заходів забезпечення позову мотивована судом обставинами, які не покладалися позивачем в основу його заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Так, в заяві про забезпечення позову частково продубльовано зміст позовної заяви; в частині обґрунтування вимог про забезпечення позову представник позивача наголошує на існуванні всієї сукупності підстав, визначених ч.2 ст.150 КАС України. Разом з тим, мотивація стосовно наявності цих підстав зводиться лише до припинення трудової діяльності державного реєстратора, виникнення негативних наслідків для третіх осіб. Водночас, доводи щодо порушення порядку проведення перевірки позивача та винесення наказу за її результатами наведені також в позовній заяві. При цьому, судом такі обставини розцінені як очевидні ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав, інтересів позивача, хоча встановлення таких можливо лише під час судового розгляду справи та безпосереднього дослідження їх в судовому засіданні. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне. За фактичних обставин по справі відповідач має право на застосування заходу адміністративного примусу у вигляді тимчасового блокування державному реєстратору доступу до реєстрів, а оскаржуваним судовим рішенням фактично задоволено позовні вимоги у адміністративній справі. Такий висновок стверджується тим, що позивачем заявлено позовну вимогу про скасування наказу № 3504/5 від 09.10.2020р. «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області ОСОБА_1 », виданого Міністерством юстиції України в межах повноважень, дія якого обмежена в часі, а застосованими заходами забезпечення такого позову виступає зупинення дії спірного наказу про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що фактично вказує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті з огляду на тимчасовий характер даного наказу відповідача (строк дії - 2 (два) місяці). Також у випадку застосування тимчасового блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державні реєстратори не позбавлені права на працю та вони вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує доводи стосовно фактичного позбавлення відповідачем можливості отримувати позивачем доходу від своєї професійної діяльності. Крім того, колегія суддів вважає, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує спірні правовідносини для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин. Аналогічна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом в постановах від 18.10.2018р. у справі № 808/2432/18, від 15.08.2019р. у справі № 0840/3275/18, від 01.10.2019р., від 21.11.2019р. у справі № 420/1065/19. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що зазначені представником позивача у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених ст.151 КАС України. Зміст оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву, не навів переконливих та обґрунтованих мотивів, з яких він дійшов висновку про наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що заявником не представлено будь-яких доказів того, що невжиття розглядуваних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. На підставі сукупності наведених обставин колегія суддів формує висновок про те, що судом першої інстанції надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам ч.2 ст.150 КАС України і, як наслідок, судом застосовані заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених ч.2 ст.150 КАС України. Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, колегія суддів приходить до переконання про те, що заявлене клопотання про вжиття заходів забезпечення позову є безпідставним та необґрунтованим, через що не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Даючи оцінку вказаним обставинам в сукупності, колегія суддів приходить до переконання про безпідставність і необґрунтованість винесення ухвали про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а тому вважає, що ухвала судом постановлена з порушенням норм процесуального права, що привело до неправильного вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, а відтак вона підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову. Також згідно вимог ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. За наведених обставин сплачений апелянтом Міністерством юстиції України судовий збір за подання апеляційної скарги не підлягає стягненню з іншої сторони. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26.10.2020р. про забезпечення позову в адміністративній справі № 380/9043/20 - скасувати та винести нову ухвалу, якою в задоволенні заяви представника адвоката Лилика Василя Васильовича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах Державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської обл. ОСОБА_1 , про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України № 3504/5 від 09.10.2020р. «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської обл. ОСОБА_1 », - відмовити. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Міністерство юстиції України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 27.01.2021р.