Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/709/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.01.2021 року м.Дніпро Справа № 904/709/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Білецької Л.М., Мороза В.Ф., секретар судового засідання Крицька Я.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2020 (суддя Суховаров А.В.) у справі за заявою ОСОБА_1 , м.Дніпро до Корпорації "ВЕЕСВІ", м.Дніпро про визнання грошових вимог ВСТАНОВИВ: І. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2020 у даній справі визнано грошові вимоги ОСОБА_1 до Корпорації "ВЕЕСВІ" на суму 4 204,00 грн (судовий збір) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 521 258,47 грн (основна заборгованість) - 4 черга задоволення. Ухвала місцевого господарського суду мотивована посиланням на наявність у Корпорації "ВЕЕСВІ" заборгованості за договором позики №01-12/14 від 01.12.2014 у розмірі 521 258,47 грн, що є підставою для визнання грошових вимог ОСОБА_1 у справі про банкрутство Корпорації "ВЕЕСВІ". ІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи 2.1 Доводи осіб, які подали апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД", не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким відмовити у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 до Корпорації "ВЕЕСВІ". В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на те, що, зважаючи на підписання договору однією і тією же особою, невідповідність договору вимогам ч.1 ст.626, ст.628 Цивільного кодексу України, ч.1 п.5, ч.7 ст.176 Господарського кодексу України та з огляду на відсутність доказів його виконання та реального настання правових наслідків, даний договір є фіктивним у розумінні ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України. На думку скаржника, судом першої інстанції не було належним чином досліджено докази, надані боржником на підтвердження виконання договору (отримання коштів від ОСОБА_1 ). У виписках з банківського рахунку боржника не зазначено, що кошти надійшли саме на виконання договору, однак у всіх банківських операціях зазначено "поворотна фінансова допомога", без зазначення номеру та дати договору, за яким нібито вона надійшла. Судом безпідставно відхилено клопотання розпорядника майна про застосування позовної давності до вимог за договором. На думку скаржника, виходячи з системного аналізу ч.1 ст.2, п.3 ч.2 ст.42, ч.ч.1,3 ст.44 Кодексу України з процедур банкрутства, подаючи клопотання про застосування позовної давності, розпорядник майна Кірічок В.В. реалізував своє законне право на подання клопотання про застосування позовної давності до вимог за договором, чим виконував свій безпосередній обов`язок по вжиття заходів задля ефективного використання майнових активів боржника. Відмовляючи розпоряднику майна у задоволенні зазначеного клопотання, суд першої інстанції керувався виключно нормами Господарського процесуального кодексу України, не враховуючи при цьому вимоги Кодексу України з процедур банкрутства. Як наслідок, штучно звузивши повноваження розпорядника майна, суд безпідставно відхилив клопотання розпорядника майна про застосування позовної давності до вимог за договором. 2.2 Доводи інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу Корпорація "ВЕЕСВІ" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Боржник зазначає, що за даними бухгалтерського обліку на виконання договору позики №01-12/14 від 01.12.2014 ОСОБА_1 було надано на користь Корпорації "ВЕЕСВІ" 521 258,47 грн. Зазначені кошти було внесено через касу підприємства. Корпорація "ВЕЕСВІ" в день надходження готівки відразу здавала їх до банку для зарахування на банківський рахунок, що підтверджується виписками з банку. Корпорація "ВЕЕСВІ" вважає, що у даному випадку апелянт без обов`язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним. Договір не порушує суспільних інтересів та вимог законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним лише на тій підставі, що він підписаний з обох сторін однією і тією ж особою або містить описку. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку стосовно того, що розпорядник майна не є учасником спірних правовідносин та його клопотання про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає. ІІІ. Апеляційне провадження 3.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Мороз В.Ф., Чередко А.Є. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, повідомлено скаржника про можливість усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених в резолютивній частині ухвали, не пізніше 10 днів з дня вручення цієї ухвали. 22.09.2020 до суду апеляційної інстанції надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД" про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази доплати судового збору у розмірі 4 204,00 грн . Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.09.2020 поновлено товариству з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2020; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 02.11.2020. Відповідно до інформаційної довідки розгляд справи, призначеної на 02.11.2020 не відбувся у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Кузнецова В.О. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.11.2020 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 07.12.2020. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.11.2020 постановлено провести судове засідання у справі з товариством з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД" призначене на 07.12.2020 на 09:30 в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку «EasyCon». Розпорядженням керівника апарату суду від 07.12.2020 №2264/20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чередка А.Є. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Білецької Л.М., Мороза В.Ф. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2020 розгляд справи відкладено до 19.01.2020. Розпорядженням керівника апарату суду від 15.01.2021 №131/21 для розгляду заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Білецької Л.М. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 15.01.2021 для розгляду заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції визначено колегію суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Чередка А.Є., Мороза В.Ф. 15.01.2021 Центральним апеляційним господарським судом розглянуто клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД" про призначення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та постановлено провести судове засідання у справі, призначене на 19.01.2021 на 12:30 год. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon". Розпорядженням керівника апарату суду від 19.01.2021 №169/21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили заміну судді-члена колегії, а саме вихід на роботу після відпустки судді Білецької Л.М. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 19.01.2021 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Білецької Л.М., Мороза В.Ф. 19.01.2021 у судове засідання з`явився представник боржника, який надав відповідні пояснення. Інші учасники справи не забезпечили у судове засідання явку повноважних представників. 19.01.2021 членами комісії Центрального апеляційного господарського суду складено акт щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції, з якого вбачається, що судове засідання у справі № 904/709/20 призначене на 19.01.2021 на 12:30 год. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/) не відбулося, у зв`язку з технічної неможливості участі у відеоконференції з боку товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД". Відповідно до частини п`ятої статті 197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. З урахуванням наведеної правової норми, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД". 18.01.2021 на адресу апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого Кірічок В.В. надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутністю. Приймаючи до уваги, що явка учасників справи судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалася, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутністю інших учасників справи. 19.01.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови. 3.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами 01.12.2014 між ОСОБА_1 (далі - позикодавець) та Корпорацією "ВЕЕСВІ" (далі - позичальник) укладено договір позики №01-12/14 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого позикодавець надає позичальнику безвідсоткову позику, а останній зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк. Сума позики становить 2 000 000,00 грн (п.2.1 договору). Строк позики становить один календарний рік з моменту надходження суми позики на банківський рахунок позичальника (п.4.1 договору) Договір набуває чинності з моменту перерахування суми позики позичальнику і діє до моменту його остаточного виконання (п.6.1 договору) На виконання умов договору за період з серпня 2015 року по серпень 2017 року згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с. 6-12) позичальником надано Корпорації "ВЕЕСВІ" позику, яку не повернуто боржником, у зв`язку з чим у Корпорації "ВЕЕСВІ" утворилась заборгованість перед ОСОБА_1 на загальну суму 521 258, 47 грн. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2020 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД" відкрито провадження у справі про визнання банкрутом Корпорації "ВЕЕСВІ"; визнано грошові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД" на суму 320 000,00 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 02.09.2020; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Кірічок Віталія Вікторовича; встановлено розмір основної винагороди розпоряднику майна Кірічок В.В.; зобов`язано розпорядника майна вчинити певні дії; призначено попереднє засідання суду. 16.03.2020 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднено оголошення за №64665 про порушення провадження у справі про банкрутство Корпорації "ВЕЕСВІ". 15.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з заявою про визнання грошових вимог на суму 521 258,47 грн у справі про банкрутство корпорації "ВЕЕСВІ". На підтвердження заявлених вимог кредитором надано копію договору позики №01-12/14 від 01.12.2014, копії квитанцій до прибуткового касового ордеру на загальну суму 521 258,47 грн. Боржник визнав заявлені ОСОБА_1 грошові вимоги у розмірі 521 258,47 грн у повному обсязі. Розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Кірічок В.В. вказані вимоги не визнав, зазначивши, що зважаючи на підписання договору однією і тією ж особою, невідповідність договору вимогам ч.1 ст.626, ст.628 Цивільного кодексу України, п.1 ч.4, ч.7 Господарського кодексу України, з огляду на відсутність доказів його виконання та реального настання правових наслідків, цей договір є нікчемним. 3.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника боржника, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке. Положенням статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. За приписами ч.9 ст.39 Кодексу України з процедур банкрутства з метою виявлення кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, на офіційному веб-порталі судової влади України не пізніше наступного дня з дня постановлення ухвали суду про відкриття провадження у справі господарський суд оприлюднює повідомлення про відкриття провадження у справі боржника (офіційне оприлюднення). Доступ до інформації про провадження у справах, розміщеної на офіційному веб-порталі судової влади України, є вільним та безоплатним. Згідно ч.1 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Нормами частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. Отже, завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правовий висновок, викладений в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.03.2018 у справі №916/4644/15, від 16.05.2018 у справі № 910/20378/16), від 16.05.2018 у справі № 924/628/17 ). Згідно пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів. За змістом статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правоводношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Пунктом 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення. Правовою основою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики. Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За приписами ст.1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своєю правовою природою договір позики є реальним, одностороннім, оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги, оплатним або безоплатним правочином. Матеріалами справи встановлено, що оспорюваний договір між ОСОБА_1 та Корпорацією «ВЕЕСВІ» укладено в письмовій формі, підписано сторонами правочину. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №

88. Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з п.п.2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Аналіз викладеного свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання. На підтвердження передачі Корпорації "ВЕЕСВІ" грошових коштів у загальному розмірі 521 258,47 грн, ОСОБА_1 надано копії квитанцій до прибуткового касового ордеру: № 8 від 19.08.2015 на суму 57 500,00 грн, №4 від від 11.03.2016 на суму 28 786,32 грн, №6 від 12.04.2016 на суму 32 081,32 грн, №17 від 21.12.2015 на суму 21 227,00 грн, № 1 від 03.02.2016 на суму 17 720,08 грн, № 15 від 10.12.2015 на суму 6 090,00 грн, №16 від 18.12.2015 на суму 9810,00 грн, № 10 від 17.09.2015 на суму 30 770,12 грн, № 13 від 20.11.2015 на суму 29911,40 грн, №11 від 12.07.2016 на суму 18 125,58 грн, № 13 від 26.07.2016 на суму 18351,62 грн, №8 від 05.05.2016 на суму 10 140,00 грн, №9 від 24.05.2016 на суму 17 780,32 грн, №19 від 21.10.2016 на суму 18351,63 грн, № 21 від 19.12.2016 на суму 36 703, 23 грн, № 15 від 19.08.2016 на суму 18 351,62 грн, № 17 від 23.09.2016 на суму 18 351,62 грн, № 5 від 24.03.2017 на суму 18 032,00 грн, № 7 від 12.04.2017 на суму 18 032,00 грн, № 1 від 16.01.2017 на суму 19 430,77 грн, № 3 від 27.02.2017 на суму 18 032,00 грн, № 13 від 10.07.2017 на суму 4 389,19 грн, № 15 від 19.08.2017 на суму 10 048,76 грн, №9 від 23.05.2017 на суму 27 774,54 грн, №11 від 07.06.2017 на суму 15 269,35 грн. Факт отримання вказаних коштів не заперечується боржником. За змістом пункту 1.2 постанови правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15 грудня 2004 року № 637 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Положення), касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Пунктом 3.3. вказаного Положення (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Надані ОСОБА_1 квитанції до прибуткового касового ордеру засвідчені відбитком печатки Корпорації "ВЕЕСВІ", скріплені підписом головного бухгалтера та касира підприємства. Вказані квитанції містять відомості про те, що підставою отримання коштів є поворотна фінансова допомога. Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. (п.2.6 Положення (чинний на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до п.2.8 Положення (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов`язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. З матеріалів справи вбачається, що у касовій книзі Корпорації "ВЕЕВСІ" були відображені операції щодо внесення ОСОБА_1 оспорюваних сум до каси підприємства на підставі прибуткових касових ордерів. Згідно виписки по банківському рахунку Корпорації "ВЕЕСВІ" внесені ОСОБА_1 кошти були перераховані на розрахунковий рахунок корпорації із зазначенням призначення платежу "поворотна фінансова допомога". За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані кредитором квитанції до прибуткового касового ордеру є належними доказами на підтвердження отримання Корпорацією "ВЕЕСВІ" грошових коштів від ОСОБА_1 за договором позики від 01.12.2014 № 01-12/14. Недотримання сторонами пункту 3.2 договору позики в частині безготівкового перерахування коштів не підтверджує факту відсутності наміру в учасників правочину щодо реального настання правових наслідків, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не найшли свого підтвердження. З наданої боржником картки рахунку 6851 за січень 2015 року - березень 2020 вбачається, що за даними бухгалтерського обліку ОСОБА_1 було надано на користь корпорації "ВЕЕСВІ" поворотну фінансову допомогу у розмірі 521 258,47 грн. Відповідно до приписів статей 525,526, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, цивільні та господарські зобов`язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання, а стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності (статті 13 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ст.ст. 74,77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Скаржником та розпорядником майна боржника не надано доказів, які б спростовували факт надання грошових коштів з боку ОСОБА_1 , а також не надано доказів, які б підтверджували повернення з боку корпорації "ВЕЕСВІ" грошових коштів на рахунок кредитора. З урахуванням наведеного, дослідивши належним чином первинні документи, приймаючи до уваги, що заявлена заборгованість боржника перед кредитором виникла до дня відкриття провадження у справі про банкрутство та є конкурсною, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання грошових вимог ОСОБА_1 до корпорації "ВЕЕСВІ" у розмірі 521 258,47 грн - основна заборгованість із віднесенням до 4 черги задоволення та 4 204,00 грн - судового збору (1 черга задоволення). Апеляційний господарський суд відхиляє посилання скаржника щодо нікчемності договору позики, враховуючи таке. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Законодавцем правові підстави недійсності правочину встановлені наступними нормами закону: частина перша статті 219 Цивільного кодексу України (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину); частина перша статті 220 Цивільного кодексу України (у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору); частина друга статті 221 Цивільного кодексу України (вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності у разі відсутності схвалення такого правочину); частина перша статті 224 Цивільного кодексу України (правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу); абзац 2 частини першої статті 226 Цивільного кодексу України (вчинений недієздатною особою у разі відсутності схвалення правочину опікуном); частина друга статті 228 Цивільного кодексу України (порушує публічний порядок). Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що нікчемність договору позики не пов`язується з підписом правочину однією особою від імені позикодавця та позичальника. Зі змісту договору від 01.12.2014 № 01-12/14 убачається, що він підписаний фізичною особою ОСОБА_1 як позикодавцем та від імені Корпорації «ВЕЕСВІ» ОСОБА_1, який на час укладення зазначеного правочину був президентом підприємства. Як передбачено ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Положеннями абзацу 2 частини другої статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 Цивільного кодексу України). Колегія суддів апеляційного господарського суду зауважує, що, насамперед, при визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 Цивільного кодексу України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 30.08.2018 у справі № 904/8978/17, від 04.03.2019 у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі № 9017/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17. За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на час розгляду заяви ОСОБА_1 докази визнання недійсним договору позики № 01-12/14 від 01.12.2014 відповідним судовим рішенням відсутні, тому цей договір є чинним, тобто таким, що тягне за собою відповідні зобов`язання для учасників правочину. Щодо заявленого розпорядником майна боржника усного клопотання про застосування позовної давності, колегія суддів приймає до уваги наступне. Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Згідно зі ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України ). Частинами 3,4 ст.267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ч.1 Кодексу України з процедур банкрутства, сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут); учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір; розпорядник майна - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном. Приписами ч.3 ст.44 Кодексу України з процедур банкрутства розпорядника майна зобов`язано, зокрема, розглядати заяви кредиторів з грошовими вимогами до боржника, що надійшли в установленому цим Кодексом порядку; повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог. Арбітражний керуючий, призначений судом в процедурі розпорядження майном боржника розпорядником майна боржника, є особливим учасником. Через нього здійснюється зв`язок між сторонами, господарським судом та іншими учасниками у справі про банкрутство. Відповідно до ч.1 ст.10 Кодексу України з процедур банкрутства, арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності. Розпорядника майна боржника, в процедурі розпорядження майном боржника, неможливо розглядати як повноцінного представника боржника чи кредиторів, оскільки в юридичному сенсі він не повинен бути заінтересованою особою та може виступати від свого імені самостійно. З огляду на те, що розпорядник майна боржника призначається судом відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства, він не може бути і органом юридичної особи боржника, оскільки орган юридичної особи виникає з волі його засновників (учасників). Не може прирівнюватись розпорядник майна боржника і до службової особи підприємства-боржника, оскільки його правовий статус не визначається нормами КЗОТ, з ним не укладається трудовий договір (контракт) під час виконання ним обов`язків розпорядника майна, він не включається до штату підприємства-боржника, він не зобов`язаний дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку підприємства-боржника, не отримує заробітну плату на підприємстві-боржника. Статус службової особи підприємства-боржника відповідно до ч.2 ст.10 Кодексу України з процедур банкрутства, арбітражний керуючий набуває виключно з моменту постановлення судом ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень. Системний аналіз Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє дійти висновку, що призначений судом розпорядник майна боржника виконує контрольно-наглядові функції з управління підприємством і його майновими активами з метою визначення наявних конкурсних вимог кредиторів та обчислення його фінансово-економічного становища, не втручаючись при цьому у повсякденну господарську діяльність підприємства-боржника і як, суб`єкт господарського процесу, є органом контролю та нагляду за проведення, у відповідності до вимог Кодексу України з процедур банкрутства та Господарського процесуального кодексу України, процедури розпорядження майном з метою доведення до зборів кредиторів або комітету кредиторів об`єктивної інформації про фінансову неплатоспроможність або фінансову платоспроможність підприємства-боржника. Таким чином, призначення судом розпорядника майна боржника не впливає на статус керівника підприємства чи органу його управління, зокрема, в частині представництва підприємства-боржника та реалізації ним процесуальних прав в судовому процесі. Разом з тим, відповідно ч.4 ст.44 Кодексу України з процедур банкрутства, розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника. В такому випадку розпорядник майна набуває статусу сторони у спорі, але виключно з підстав, встановлених законом, оскільки Кодексом прямо передбачено право розпорядника майна ініціювати спір, шляхом подання відповідної заяви, предмет якого обмежений приписами ч.9 ст.44 Кодексу. В інших випадках, у тому числі при розгляді заяви конкурсного кредитора до боржника про визнання грошових вимог, розпорядник майна боржника не набуває статусу сторони у спорі, а є, відповідно до абз.23 ч.1 ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства, учасником справи. Таким чином, оскільки розпорядник майна боржника не є стороною у справі при розгляді заяви конкурсного кредитора до боржника про визнання грошових вимог, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні усної заяви розпорядника майна боржника про застосування строків позовної давності, оскільки в силу приписів ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України правом на подання такої заяви наділена виключно сторона у спорі, якими, в даному випадку, є конкурсний кредитор та боржник. Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). Натомість за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті 261 Цивільного кодексу України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до п.2.1 договору позики №01-12/14 від 01.12.2014 сума позики становить 2 000 000,00 грн. Строк позики становить один календарний рік з моменту надходження суми позики на банківський рахунок позичальника (п.4.1 договору). Умовами договору не передбачено повернення суми позики частинами. Останній платіж боржником отримано 19.08.2017. Із заявою про визнання грошових вимог до боржника ОСОБА_1 звернувся до місцевого господарського суду 15.04.2020, тобто в межах трирічного строку, встановленого ст.257 Цивільного кодексу України. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції. 3.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами апеляційного перегляду. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час постановлення ухвали в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарги задоволенню не підлягають, а ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині має бути залишена без змін. 3.5. Розподіл судових витрат. Відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд,

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД" відмовити. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2020 у справі №904/709/20 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку. Постанова складена у повному обсязі 27.01.2021. Головуючий суддя В.О.Кузнецов Судді Л.А.Білецька В.Ф.Мороз