Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/10115/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2021 р.Справа № 520/10115/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С представник третьої особи Бурашнікова О.С. позивач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного бюро розслідувань на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 19.02.20 року по справі № 520/10115/19 за позовом ОСОБА_1 до Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань третя особа Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Внутрішньої комісіїя з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, 3-тя особа Державне бюро розслідувань, в якому просив суд: Визнати протиправним та скасувати рішення Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань від 30 серпня 2019 р., оформлене протоколом № 23 про визначення переможців конкурсу на зайняття вакантних посад слідчих у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань (квота, передбачена підпунктом "в" підпункту 1 пункту 3 Розділу VI Закону України "Про Державне бюро розслідувань") та надання рекомендацій щодо призначення переможців конкурсу на зайняття вакантних посад слідчих у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань (квота, передбачена підпунктом "в" підпункту 1 пункту 3 Розділу VI Закону України "Про Державне бюро розслідувань"), у частині визначення переможців на зайняття наступних посад: - слідчий третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (3 посади); - слідчий третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (3 посади); - слідчий другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому (2 посади). Зобов`язати Внутрішню комісію з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань повторно розглянути питання визначення переможців конкурсу оголошеного 22 лютого 2019 року з осіб, які брали в ньому участь на наступні посади: - слідчий третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (3 посади) - слідчий третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (3 посади) - слідчий другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому (2 посади). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державним бюро розслідувань подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державне бюро розслідувань посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що 13.03.2020 робота Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань припинена. Порядком проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженим наказом Державного бюро розслідувань 14.02.2018 № 13, передбачалась заміна членів Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, яка не тягнула за собою нового призначення всього складу комісії, а внесені зміни забезпечили безперервну роботу цієї комісії з дотриманням прав учасників конкурсу. Відомості зазначені в протоколі Внутрішньої комісії № 23 від 30.08.2019 відповідають вимогам встановленим на той час Типовим порядком № 1069 та Порядком №

13. Обов`язку формувати загальний рейтинг кандидатів на початковому етапі формування підрозділів під час проведення співбесід конкурсна комісія не мала. Оскільки протокол № 23 від 30.08.2019 стосується виключно кола осіб, зазначених в даному протоколі та має наслідком надання рекомендації Директору, що має разовий характер, його дія вичерпується його виконанням. Отже, якщо Конкурсною комісією прийнято рішення про рекомендацію переможця конкурсу і за наслідками такої рекомендації прийнято рішення Директора Державного бюро розслідувань про призначення на посаду такого переможця чи інші рішення, то Протокол комісії № 23 від 30.08.2019, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після прийняття наказу про призначення на посаду переможця конкурсу не є належним способом захисту права позивача, оскільки скасування Протоколу комісії № 23 від 30.08.2019 не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права позивача у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами такої рекомендації. Вказав на те, що суд першої інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі - переможців конкурсу, чим порушив вимоги частини другої статті 49 КАС України. Крім того, пунктом 8 розділу VII Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань 14.02.2018 № 13 Кандидат на посаду у Бюро, який пройшов всі етапи конкурсу, але не був рекомендований рішенням Комісії для призначення на цю посаду, може бути призначений Директором Бюро на іншу посаду за умови відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям придатності щодо цієї посади. Також зазначив, що на даний час призначення на посади в Державному бюро розслідувань можливо за результатами конкурсу, проведеного на підставі Порядку проведення відкритого конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 24.01.2020 №

22. Вважає, що суд, зазначивши, що в порушення приписів п. 4 Розділу VI Порядку ОСОБА_1 не було проінформовано про фіксування проведення співбесіди за допомогою відео- та аудіо технічних засобів, не встановив, яким чином зазначені порушення могли вплинути на результати такого конкурсу. Таким чином вважає, що відповідачем було дотримано порядок проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, а оскаржуваний позивачем протокол № 23 від 30.09.2019 не порушував прав та інтересів позивача, оскільки його не стосувався, за позивачем зберігалось право реалізувати досягнуті результати конкурсу. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Представник третьої особи, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 15 березня 2019 року подав заяви для участі у конкурсі на зайняття посади слідчих відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у містах Полтава, Львів, Миколаїв, Хмельницький (а.с. 13-20, т.1). Протоколом засідання Внутрішньої конкурсної комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у державному бюро розслідувань від 25.04.2019 №5 вирішено допустити, серед інших, ОСОБА_1 до участі у кваліфікаційному іспиті (тестування на знання законодавства України) (а.с.21-43, т.1). Так, за результатами тестування на знання законодавства позивач набрав 49 балів, а за результатами виконання завдань практичного характеру - 42 бали, що разом становить 91 бал, у зв`язку з чим позивача було допущено до співбесіди (а.с.49-75, т.1). Протоколом засідання Внутрішньої конкурсної комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у державному бюро розслідувань від 15.07.2019 №12 вирішено розпочати проведення співбесід з кандидатами на зайняття вакантних посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань з 24 липня 2019 року, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.44-48, т.1). В подальшому, як вбачається з копії протоколу засідання Внутрішньої конкурсної комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у державному бюро розслідувань від 30.08.2019 №23, за наслідками рейтингового голосування на посади, Конкурсною комісією затверджено переможців конкурсу (а.с.78-100, т.1). Позивачем, 05.09.2019 р., директору ДБР ОСОБА_2 подано скаргу з зазначенням обставин порушення вимог законності під час проведення конкурсу на зайняття вакантних посад слідчих у територіальних управліннях Державного бюро розслідування (а.с.101-104, т. 1). Не погоджуючись з діями Конкурсної комісії під час проведення співбесіди та з результатами визначення переможців позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що судом встановлено порушення як порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, що затверджено наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2018 №13, Типового порядку проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 року № 1069 так і приписів Закону України «Про Державне бюро розслідувань» в цій частині, ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч.2. ст. 2 КАС України. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Державне бюро розслідувань організовується і діє, в тому числі, на засадах верховенства права, законності, неупередженості, незалежності та єдиноначальності у реалізації повноважень Державного бюро розслідувань (стаття 3 цього Закону). Колегія суддів зазначає, що на час проходження позивачем конкурсу, діяв Закон України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини третьої статті 14 якого було зазначено, що на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у цих підрозділах затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад, визначених у частині першій статті 10, частині першій статті 13 та частині першій статті 24 цього Закону, здійснюється за результатами відкритого конкурсу, що проводиться конкурсною комісією з проведення конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, положення про яку затверджує Директор Державного бюро розслідувань. Конкурс проводиться у порядку, затвердженому Директором Державного бюро розслідувань на основі Типового порядку проведення відкритого конкурсу, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Механізм проведення відкритого конкурсу для призначення та заміщення посад у центральному апараті та територіальних управліннях регулювався Порядком проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженому наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2018 № 13, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.02.2018 № 176/31628. В рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, шляхом усунення проблемних аспектів правового, структурно-організаційного, процедурного та кадрового характеру, виявлених за час функціонування Державного бюро розслідувань, Президентом України внесено до Верховної Ради України законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», який прийнято Верховною Радою України 03.12.2019. Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ (далі - Закон № 305-ІХ), який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України. На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань. Так, Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань». Крім того, Законом № 305-ІХ внесено зміни до частини третьої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», а саме визначено, що типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань. На даний час діє Типове положення про конкурсну комісію Державного бюро розслідувань, затверджене наказом Державного бюро розслідувань від 24.01.2020 № 25 та Порядок проведення відкритого конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, затверджений наказом Державного бюро розслідувань від 24.01.2020 №

22. Відповідно до пункту 10.3 розділу 10 Перехідних положень Порядку проведення відкритого конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 24.01.2020 № 22 (далі - Порядок № 22), яким скасований попередній порядок, визначено, що упродовж трьох робочих днів після утворення та затвердження персонального складу нової Конкурсної комісії, конкурсні комісії, які проводять конкурси на час затвердження цього Порядку, передають до нової Конкурсної комісії: протягом першого дня - списки кандидатів, результати кваліфікаційного іспиту, протягом другого та третього дня - документи, подані кандидатами для участі в Конкурсі та інші матеріали, після чого їх робота припиняється. Наказами т.в.о. Директора Державного бюро розслідувань від 10.03.2020 за № 59 та № 60 утворено нові Конкурсні Комісії № 1 та № 2 з проведення конкурсу на зайняття посад працівниками Державного бюро розслідувань. Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що з моменту створення нових комісій 13.03.2020 робота Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань припинена відповідно до пункту 10.3 розділу 10 Перехідних положень Порядку № 22 . Нові комісії створені і діють на підставі інших нормативно-правових актів, а саме Порядку № 22, Типового положення про конкурсну комісію Державного бюро розслідування, затверджене наказом Державного бюро розслідувань від 24.01.2020 № 25 та не виконують функцію Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань. Щодо порядку утворення конкурсних комісій та суб`єкта, що має повноваження на сворення таких комісій, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини третьої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у чинній редакції), на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань. Попередня редакція частини третьої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», що діяла станом на 22.02.2019, містила норму, згідно якої призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад, визначених у частині першій статті 10, частині першій статті 13 та частині першій статті 24 цього Закону, здійснюється за результатами відкритого конкурсу, що проводиться в порядку, визначеному Директором Державного бюро розслідувань на основі Типового порядку проведення відкритого конкурсу, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Так, на виконання вимог Закону були затверджені наступні нормативно - правові акти: - Типовий порядок проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2017 № 1069 (далі - Типовий порядок за № 1069), що втратив чинність згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 № 359 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань»; - Порядок проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затверджений наказом Державного бюро розслідувань 14.02.2018 № 13 (далі-Порядок № 13), що втратив чинність відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 №

347. Обидва документи регламентували, що для проведення конкурсу в органі Державного бюро розслідувань, рішенням Директора Бюро утворювалась конкурсна комісія, затверджувався її персональний склад. Крім того, пунктом 1 розділу 2 Положення про конкурсну комісію з проведення конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, затверджених наказом Державного бюро розслідувань від 26.07.2019 № 177 (втратив чинність відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 349), визначено, що конкурсну комісію утворював та затверджував її персональний склад Директор Державного бюро розслідувань. Отже, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ, який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу, в зв`язку з цим змінився порядок проведення конкурсу до Державного бюро розслідувань та утворення конкурсних комісій за рішенням Директора Державного бюро розслідувань. Враховуючи зазначене, на даний час призначення на посади в Державному бюро розслідувань можливе за результатами конкурсу, проведеного на підставі Порядку проведення відкритого конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 24.01.2020 № 22 (далі - Порядок). Щодо кількісних змін у складі конкурсної комісії від початку проведення співбесід і до голосування за визнання переможців 30.08.2019 та проведення заміни членів комісій або призначення нового складу комісії, судова колегія зазначає наступне. Внутрішня конкурсна комісія з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань утворена відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 27.11.2018 року № 164 Згідно пунктом 21 розділу II Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затверджений наказом Державного бюро розслідувань 14.02.2018 № 13, повноваження члена Комісії можуть бути припинені у разі: якщо член Комісії подав заяву про припинення повноважень за власним бажанням; якщо член Комісії не може виконувати свої повноваження за станом здоров`я; систематичної (два або більше разів поспіль) неявки на засідання Комісії; притягнення члена Комісії до кримінальної відповідальності; смерті члена Комісії; обмеження цивільної дієздатності члена Комісії або визнання його недієздатним; накладення на члена Комісії адміністративного стягнення за вчинення адміністративного корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією. Рішення про припинення повноважень члена Комісії приймає Директор Бюро із одночасним призначенням іншої особи до складу Комісії. Так, Директором Державного бюро розслідувань прийнято ряд наказів про внесення змін до наказу від 27.11.2018 № 164, а саме: - від 10.05.2019 № 98, яким припинено повноваження члена Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань ОСОБА_3 та включено до складу Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань як представника громадської організації - ОСОБА_4 , виконавчого директора громадської організації "Центр політико-правових досліджень"; - від 19.06.2019 № 135, яким припинено повноваження члена Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань ОСОБА_5 та включено до складу Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань як представника Державного бюро розслідувань - Корецького О.П., начальника третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань; - від 26.07.2019 № 176, яким припинено повноваження членів Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань як представників Державного бюро розслідувань з 30.07.2019 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та включено до складу Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань як представників Державного бюро розслідувань, з 30.07.2019 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; - від 22.08.2019 № 218, яким припинено повноваження члена Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань ОСОБА_10 та включено до складу Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань як представника Державного бюро розслідувань - ОСОБА_12 . Виходячи з наведеного, Порядком проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань передбачалась заміна членів Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, яка не тягнула за собою нового призначення всього складу комісії, а внесені зміни забезпечили безперервну роботу цієї комісії з дотриманням прав учасників конкурсу. Щодо вимог до протоколу засідання конкурсної комісії та зазначення в протоколі № 23 від 30.08.2019 виключно кількісті голосів за переможців, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. На момент складання Внутрішньою конкурсною комісією з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань протоколу № 23 від 30.08.2019 діяли наступні вимоги, а саме: усі рішення комісії протягом трьох днів з дня проведення засідання оформлюються протоколом, який підписується присутніми на засіданні членами Комісії та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Бюро наступного робочого дня після підписання протоколу (пункт 16 розділу II Порядку № 13). Рішення конкурсної комісії приймаються простою більшістю голосів шляхом відкритого голосування з висловленням кожним її членом пропозиції «за» чи «проти», крім випадку, коли конкурсною комісією прийнято рішення про неголосування членом комісії у разі наявності у нього конфлікту інтересів або інших обставин, які впливають на його неупередженість (пункт 5 Типового порядку № 1069). Вимоги до протоколу регламентовані пунктом 13 розділу V Положення про конкурсну комісію з проведення конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, затверджених наказом Державного бюро розслідувань від 26.07.2019 № 177 (втратив чинність відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 349), а саме, у протоколі засідання Конкурсної комісії має бути відображено порядок денний, кількість членів Конкурсної комісії, присутніх на засіданні, всі пропозиції, які були поставлені на голосування, результати голосування щодо зазначених пропозицій та прийняті рішення. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок Внутрішньої конкурсної комісії відповідно до пунктів 1-3 розділу VII Порядку № 13 формувати загальний рейтинг кандидатів шляхом підсумовування балів, отриманих кандидатами за результатами кваліфікаційного іспиту та співбесіди, оприлюднювати останній на офіційному веб-сайті Бюро, оскільки на початковому етапі формування підрозділів під час проведення співбесід конкурсна комісія керувалась вимогами пункту 4 розділу IX Порядку № 13, згідно яких за результатами співбесіди із усіма кандидатами на відповідну посаду Комісія розпочинає обговорення кандидатів та у формі відкритого голосування визначає переможця конкурсу. Другий за результатами конкурсу кандидат не визначається. Отже відомості, зазначені в протоколі Внутрішньої комісії № 23 від 30.08.2019, відповідають вимогам встановленим на той час Типовим порядком № 1069 та Порядком №

13. Обов`язку формувати загальний рейтинг кандидатів на початковому етапі формування підрозділів під час проведення співбесід конкурсна комісія не мала. Крім того, у судовому засіданні було досліджено відео запис засідання Конкурсної комісії від 09.08.2019 (час запису з 1:01:40 по 1:08:28), згідно якого судом першої інстанції встановлено, що засідання Конкурсної комісії від 09.08.2019 розпочалося за участі 3 членів. Однією з підстав задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що в порушення приписів п. 4 Розділу VI Порядку ОСОБА_1 не було проінформовано про фіксування проведення співбесіди за допомогою відео- та аудіо технічних засобів. Проте, судом не встановлено, яким чином зазначені порушення могли вплинути на результати такого конкурсу. Також, суд першої інстанції зазначив, що під час проведення співбесіди з позивачем один з членів комісії покинув аудиторію та замість нього на співбесіду з`явився інший член комісії. Вважає, що фактично від початку до закінчення проведення співбесіди з позивачем були присутні лише два члена комісії, а отже, член комісії, який покинув співбесіду, був обізнаний лише у початковій її частині, а той, який з`явився замість першого завершальну частину співбесіди із позивачем, що є порушенням критерію правоможності, встановленого пунктом 4 Порядку № 1069, де на засіданні мають бути присутні більше половини її складу; а також зазначає, що загальний рейтинг кандидатів та рішення Комісії про визначення переможця конкурсу не оприлюднено на офіційному веб-сайті Бюро протягом 10 робочих днів після прийняття рішення про визначення переможця конкурсу. Колегія суддів вважає таким висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне. Судом першої інстанції не були враховані пояснення Державного бюро розслідувань, що відповідно до підпункту 1 пункту 3 Розділу VI Закону України «Про Державне бюро розслідувань» під час початкового формування підрозділів Державного бюро розслідувань встановлюються і повинні бути дотримані квоти, згідно з якими формування слідчих підрозділів Державного бюро розслідувань забезпечується за рахунок: а) осіб, які протягом останнього року обіймали посади слідчих прокурорів, - не більш як на 30 відсотків; б) осіб, які протягом останнього року обіймали посади слідчих в інших органах державної влади, - не більш як на 19 відсотків; в) інших осіб, які мають відповідний стаж роботи в галузі права, - не менш як на 51 відсоток. З аналізу наказів Державного бюро розслідувань від 22.02.2019 №№ 59, 62, 63 (наявності у них поділу посад слідчих територіальних управлінь Державного бюро розслідувань відповідно до вищезазначених квот) можна дійти висновку, що у Державному бюро розслідувань продовжувалося початкове формування підрозділів. Відповідно до пункту 1 розділу IX Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2018 №13, під час початкового етапу формування підрозділів Державного бюро розслідувань конкурс проводився з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Одночасно з цим, згідно з пунктом 4 розділу IX Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2018 №13 за результатами співбесіди з усіма кандидатами на відповідну посаду конкурсна комісія розпочинала обговорення кандидатів та у формі відкритого голосування визначала переможця конкурсу. Другий за результатами конкурсу кандидат не визначався. Враховуючи, що конкурсна комісія на етапі співбесіди під час початкового етапу формування підрозділів Державного бюро розслідувань не оцінювала кандидатів шляхом виставлення балів, формування загального рейтингу кандидатів було неможливим та не передбачалося вищевказаним Порядком. Разом з тим, заміна членів Конкурсної комісії не відбувалася. Також, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що висновок суду про допущення Внутрішньою конкурсною комісією з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань порушень процедури проведення конкурсу та, як наслідок, зобов`язання відповідача повторно розглянути питання визначення переможців конкурсу оголошеного 2 лютого 2019 року з осіб, які брали в ньому участь на зазначені посади, ґрунтуються виключно на одному відеозаписі від 09.08.2019, який розміщений в мережі Інтернет та посиланнями на Порядок проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2018 №13, який на даний час є скасованим і таким, що не застосовується. Відеозапис голосування Конкурсної комісії саме під час визначення переможців за результатами оспорюваного позивачем конкурсу, яке було оформлено протоколом від 30.08.2019 за № 23, прийняття рішення членами конкурсної комісії, які на думку суду є такими, що порушують права позивача, в судовому засідання не досліджувалися. Як свідчать матеріали справи, у відзиві на позов від 04.11.2019 Голова Внутрішньої конкурсної комісії Грищенко К.Г. зазначала та пояснювала, що членам Конкурсної комісії у разі відсутності їх на співбесіді з кандидатами на зайняття вакантних посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань надається можливість переглянути відео запис співбесід з кандидатами на ютуб каналі Державного бюро розслідувань та в подальшому приймати участь в обговоренні, голосуванні та у визначені переможців конкурсу на зайняття вакантних посад у Державному бюро розслідувань. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), шо обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України). Згідно з частиною першою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частини першої статті 211 КАС України, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Частиною другою статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Дослідження доказів повинно відбуватись у чітко регламентованому адміністративним процесуальним законодавством порядку. У протилежному випадку доказ, який не досліджений або досліджений з порушенням норм адміністративного процесу, судом не враховується при прийнятті судового рішення. Специфіка дослідження звуко- і відеозаписів визначена статтею 220 КАС України, якою передбачено, що відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в залі судового засідання або в іншому спеціально обладнаному для цього приміщенні з відображенням у журналі судового засідання основних технічних характеристик обладнання та носіїв інформації і зазначенням часу відтворення (демонстрації). Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. Проте, судом першої інстанції не дотримано процедури дослідження обставин справи, визначеної адміністративним процесуальним Кодексом. Як було зазначено вище, не всі відповідні відеозаписи судом переглядались. Крім того, колегія суддів зазначає, що оскаржуваним рішенням відповідача, що оформлене протоколом від 30.08.2019 № 23, не порушено жодних прав позивача, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень. Зазначена норма кореспондується з положеннями попередньої редакції Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 6 якого передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 «У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_13 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)» Конституційний Суд України зазначив: «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України». У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначив: «поняття «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст». Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Аби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» (Aksu v. Turkey) пункт 50; «Верден» (Burden v. the United Kingdom) пункт 33; «Тенасе проти Молдови» (Tmase v. Moldova). Отже, скаржитися щодо певних обставин абстрактно, без реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, тільки тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище, не можна. Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації. Таким чином, процесуальний закон вимагає належності особи, яка звернулася до суду з позовом, до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку позивач не є суб`єктом правовідносин, у яких застосовано рішення відповідача, що оформлене протоколом від 30.08.2019 № 23, отже останнє, відповідно, не створює правових наслідків для позивача. Отже, позивач не має права на оскарження рішення відповідача, що оформлене протоколом від 30.08.2019 №

23. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема у постановах від 15.11.2016 у справі № 800/264/16, від 15.07.2014 у справі № 21-273а14, від 12.04.2017 у справі № 800/589/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 по справі №9901/22/17. При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що судом першої інстанції не були залучені до участі у справі особи, які були визначені переможцями на відповідні посади Конкурсною комісією та про яких позивач зазначає у своїй позовній заяві, а саме: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , чиїх прав, інтересів безпосередньо стосується оскаржуване рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 264 КАС, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть. Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії. Зокрема в рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп (справа 3/35-313) передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію. Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта, а відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги та приписи. Так, індивідуальні акти повинні стосуватися конкретних осіб та їхніх відносин. При цьому, загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами. Тобто, відмінною ознакою дій суб`єкта владних повноважень є наявність в них змісту управління особою, здійснення щодо неї влади, шляхом впливу на її права і обов`язки. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду України від 28 лютого 2017 року у справі № 21-3829а

16. У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію. Отже, колегія суддів вважає, що якщо Конкурсною комісією прийнято рішення про рекомендацію переможця конкурсу і за наслідками такої рекомендації прийнято рішення Директора Державного бюро розслідувань про призначення на посаду такого переможця чи інші рішення, то Протокол комісії № 23 від 30.08.2019, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після прийняття наказу про призначення на посаду переможця конкурсу не є належним способом захисту права позивача, оскільки скасування Протоколу комісії № 23 від 30.08.2019 не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права позивача у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами такої рекомендації. Крім того, пунктом 8 розділу VII Порядку проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань 14.02.2018 № 13 Кандидат на посаду у Бюро, який пройшов всі етапи конкурсу, але не був рекомендований рішенням Комісії для призначення на цю посаду, може бути призначений Директором Бюро на іншу посаду за умови відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям придатності щодо цієї посади. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний позивачем протокол № 23 від 30.09.2019 не порушує прав та інтересів позивача, оскільки його не стосувався, за позивачем зберігалось право реалізувати досягнуті результати конкурсу. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є незаконними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що, скасовуючи рішення Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, суд першої інстанції не врахував той факт, що з моменту створення нових комісій 13.03.2020 робота Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань припинена відповідно до пункту 10.3 розділу 10 Перехідних положень Порядку № 22, а нові комісії не виконують функцію Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань. Таким чином, суд дійшов помилкового висновку про можливість скасувати рішення комісії, яка не існує. Крім того, суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі (переможців конкурсу) та не дослідив тих фактів що оскаржуваний позивачем протокол № 23 від 30.09.2019 є індивідуальним актом та вичерпав свою дію його виконанням та по природі своїй не порушує прав та інтересів позивача, оскільки його не стосується. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року по справі № 520/10115/19 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року по справі № 520/10115/19 скасувати. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 25.01.2021 року