Постанова Полтавський апеляційний суд № 545/2657/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 545/2657/20 Номер провадження 22-ц/814/159/21Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2020 року у складі судді Потетія А. Г. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону наближення та спілкування, в с т а н о в и в: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про заборону наближення та спілкування. Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2020 року вказану позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачеві на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України. Роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Ухвала мотивована тим, що заявником у встановлений строк не було виконано вимоги, визначені в ухвалі суду про залишення заяви без руху. Не погодившись з даною ухвалою, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає, що вказана ухвала постановлена внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, є незаконною та необґрунтованою. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені у пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина друга статті 369 ЦПК України). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК). Частиною першою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про заборону наближення та спілкування, в якому просила суд заборонити ОСОБА_2 перебувати на одній не відокремленій території з нею та її дітьми; заборонити ОСОБА_2 розмовляти та наближатися до них. В разі невиконання ним заборон, винести йому більш суворе покарання згідно закону. Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 01 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав неподання позивачем усіх доказів, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Окрім того суд зазначив, що згідно повідомлення Гожулівської сільської ради Полтавського району Полтавської області відповідач ОСОБА_2 взагалі знятий з місця реєстрації проживання по АДРЕСА_1 з 19.12.2019. Надано позивачу строк для усунення вказаних недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Роз`яснено наслідки не усунення недоліків поданої заяви у встановлений судом строк. Копію вказаної ухвали ОСОБА_1 отримала 13 жовтня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2020 року вказану позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачеві на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, суддя протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно із частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у наданий їй строк недоліків заяви, яка не відповідала вимогам статей 175, 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви, не усунула. Проте колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Право кожного на розгляд його справи судом передбачено також пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 175 ЦПК України. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини - пункт 5 частини третьої статті 175 ЦПК України. За змістом зазначеної норми саме позивач обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач виклала в ній обставини, якими обґрунтувала свої вимоги. Пунктом 7 частини другої статті 197 ЦПК України визначено, що саме у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше. Отже на стадії пред`явлення позову, відкриття провадження у справі, суд першої інстанції виходить з правил глави 2 розділу III ЦПК України та із поданих матеріалів заявником (позивачем) перевіряє лише передумови права на пред`явлення позову конкретної особи та дотримання останньою порядку її подання і не вправі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги. Оцінка позовних вимог та доказів з урахуванням правил статей 77, 78 та 79 ЦПК України про їх належність, допустимість і достовірність проводиться судом при ухваленні рішення відповідно до норм статті 263 ЦПК України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Згідно статті 350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу. Таким чином, загальні вимоги до змісту позовної заяви, визначені у частині третій статті 175 ЦПК України, так і спеціальні вимоги до змісту заяви про видачу обмежувального припису, передбачені у статті 350-4 ЦПК України не містять норми, що зобов`язує заявника подавати докази на підтвердження місця проживання (перебування) осіб, що беруть участь у справі, та не обмежують прав позивача на звернення до суду за захистом у разі неподання доказів на стадії пред`явлення позову. Дані норми цивільного процесуального законодавства вказують лише на необхідність зазначення таких відомостей і обставин, що було зроблено ОСОБА_1 у позовній заяві. Згідно частини третьої статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина перша статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» передбачено, зокрема, що особа повинна мати доступ до незалежного, неупередженого та компетентного суду. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що місцевий суд не врахував вищенаведені обставини, у зв`язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про повернення позовної заяви позивачеві, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Керуючись статтями 367, 374, 379, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2020 року- скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Прядкіна