Постанова Полтавський апеляційний суд № 553/2795/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 553/2795/17 Номер провадження 22-ц/814/82/21Головуючий у 1-й інстанції Крючко Н. І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2021 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Чумак О.В. суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О. за участю секретаря Ткаченко Т.І. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Омелай Наталії Михайлівни на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2020 року, ухвалене суддею Крючко Н.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - в с т а н о в и л а : У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому просила поділити майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виділити у власність кожного з подружжя по Ѕ частині спільного майна, а саме: -легковий автомобіль DAEWOO FSO LANOS НОМЕР_1 , зареєстрований за відповідачем 03.06.2008 року в Полтавському ВРЕР за реєстраційним номером НОМЕР_2 , білого кольору, шасі № НОМЕР_3 , 2008 року випуску; -квартиру АДРЕСА_1 та в цілому складається з: коридору 1-площею 6,30 кв.м., кімнати жилої 2- площею 21,70 кв.м., вбудованої шафи 3- площею 0,70 кв.м., санвузла 4- площею 3,30 кв.м., кімнати жілої 5- площею 11,60 кв.м., кухні 6- площею 6,30 кв.м., жилою площею 33,30 кв.м. У листопаді 2017 року позивачкою подано позов, в якому з урахуванням обставин, зазначених в ухвалі суду від 30.10.2017 року про усунення недоліків, ОСОБА_2 просила визнати спільним сумісним майном подружжя вищевказані автомобіль та квартиру; здійснити поділ між нею та відповідачем вищевказаного спільного сумісного майна, набутого в період шлюбу, у рівних частинах по 1/2 частині та стягнути судові витрати (том 1 а.с. 29-32). У березні 2018 року до суду надійшов зустрічний позов адвоката Омелай Н.М. в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на депозитні рахунки, відкриті на ОСОБА_2 , по 1/2 частині грошових коштів за кожним. Ухвалою місцевого суду від 06.03.2018 року зустрічний позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл спільної сумісної власності прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя. Об`єднано зустрічний позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл спільної сумісної власності в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя. Ухвалою місцевого суду від 24 вересня 2018 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за якою сторони домовились щодо частини позовних вимог на наступних умовах:

1. ОСОБА_2 за умовами мирової угоди сплатила 24.09.2018 року, на користь ОСОБА_1 42 090,00 грн., що еквівалентно 1 500 доларів США за курсом НБУ станом на 24.09.2018 року, в рахунок відступлення відповідачем своєї частки у спільному майні подружжя на легковий автомобіль DAEWOO FSO LANOS НОМЕР_1 , зареєстрований за відповідачем 03.06.2008 року в Полтавському ВРЕР за реєстраційним номером НОМЕР_2 , білого кольору, шасі № НОМЕР_3 , 2008 року випуску; 2.За умовами мирової угоди сторони домовились про те, що повне право власності на легковий автомобіль DAEWOO FSO LANOS НОМЕР_1 , зареєстрований за відповідачем 03.06.2008 року в Полтавському ВРЕР за реєстраційним номером НОМЕР_2 , білого кольору, шасі № НОМЕР_3 , 2008 року випуску, з моменту затвердження цієї мирової угоди переходить до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий Київським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 03.02.1998 року, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ; 3.Сторонами заявлено, що ні в процесі укладення мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, в тому числі держави. 4.Визнано право власності на легковий автомобіль DAEWOO FSO LANOS НОМЕР_1 , зареєстрований за відповідачем 03.06.2008 року в Полтавському ВРЕР за реєстраційним номером НОМЕР_2 , білого кольору, шасі № НОМЕР_3 , 2008 року випуску, за ОСОБА_2 . 5.Закрито провадження у справі в частині заявлених ОСОБА_2 за первісним позовом позовних вимог до ОСОБА_1 щодо визнання спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 легкового автомобіля DAEWOO FSO LANOS НОМЕР_1 , зареєстрований за відповідачем 03.06.2008 року в Полтавському ВРЕР за реєстраційним номером НОМЕР_2 , білого кольору, шасі № НОМЕР_3 , 2008 року випуску та його поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по Ѕ частині спільного сумісного майна.

6. Сторонами узгоджено, що мирова угода надається сторонами до Ленінського районного суду м. Полтави для її визнання. 7.Мирова угода набирає чинності з моменту визнання її судом. Провадження у цивільній справі первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл спільної сумісної власності в частині позовних вимог заявлених ОСОБА_2 за первісним позовом до ОСОБА_1 про визнання спільним сумісним майном подружжя легкового автомобіля DAEWOO FSO LANOS TF69Y та його поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по Ѕ частині спільного сумісного майна закрито, в зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди та визнання її судом. Роз`яснено сторонам, що відповідно до положень ч. 3 ст. 206 ЦПУ України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих підстав не допускається. Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2020 року за клопотанням представника відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 адвоката Омелай Н.М., закрито провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільної сумісної власності, у зв`язку з відсутністю предмета спору. Роз`яснено правові наслідки закриття провадження у справі, передбачені ст. 256 ЦПК України. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя задоволено. Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та в цілому складається з: коридору 1-площею 6,30 кв.м., кімнати жилої 2- площею 21,70 кв.м., вбудованої шафи 3- площею 0,70 кв.м., санвузла 4- площею 3,30 кв.м., кімнати жілої 5- площею 11,60 кв.м., кухні 6- площею 6,30 кв.м., жилою площею 33,30 кв.м.. Поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільне сумісне майно, набуте в період шлюбу, у рівних частинах по 1/2 частини спільного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 та в цілому складається з: коридору 1-площею 6,30 кв.м., кімнати жилої 2- площею 21,70 кв.м., вбудованої шафи 3- площею 0,70 кв.м., санвузла 4- площею 3,30 кв.м., кімнати жілої 5- площе. 11,60 кв.м., кухні 6- площею 6,30 кв.м., жилою площею 33,30 кв.м.. Виділено у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частини спільного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 та в цілому складається з: коридору 1-площею 6,30 кв.м., кімнати жилої 2- площею 21,70 кв.м., вбудованої шафи 3- площею 0,70 кв.м., санвузла 4- площею 3,30 кв.м., кімнати жілої 5- площе. 11,60 кв.м., кухні 6- площею 6,30 кв.м., жилою площею 33,30 кв.м.. В задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Омелай Н.М. про стягнення з позивача ОСОБА_2 судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу відмовлено. З вказаним рішенням місцевого суду не погодився ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, поданій в інтересах ОСОБА_1 , його представник адвокат Омелай Н.М., посилаючись необґрунтованість рішення місцевого суду, внаслідок порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, прохає скасувати рішення місцевого суду в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що спірна квартира належить відповідачу ОСОБА_1 за договором дарування та не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки була придбана за договором купівлі-продажу батьком відповідача. Вказані договори є чинними, правомірність їх укладення ОСОБА_2 не оскаржувалася. Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що квартира була придбана за спільні кошти подружжя, позивачкою не надано. Виділивши та визначивши частки спірної квартири, районний суд вийшов за межі позовних вимог, які ОСОБА_2 не заявляла. У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов 09.12.2020 р. до апеляційного суду, ОСОБА_2 прохає відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 та залишити без змін рішення місцевого суду. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є : неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, її представника, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 24 липня 1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 ( т. 1 а.с.39). Від цього шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 ( т.1 а.с.40). Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 09 січня 2018 року, яке набрало законної сили, шлюб, зареєстрований 24 липня 1996 року у Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис №856, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 розірвано ( т. 1 а.с.167). Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі продажу від 19 жовтня 2002 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в рівних частинах кожний продали, а ОСОБА_10 придбав квартиру АДРЕСА_1 та в цілому складається з: коридору 1- площею 6,30 кв.м., кімнати жилої 2- площею 21,70 кв.м., вбудованої шафи 3- площею 0,70 кв.м., санвузла 4- площею 3,30 кв.м., кімнати жилої 5- площею 11,60 кв.м., кухні 6- площею 6,30 кв.м., жилою площею 33,30 кв.м. Продаж даної квартири вчинено за 4951,00 грн. Її балансова вартість становить 4951,00 грн. ( т. 1 а.с.16). ОСОБА_2 зареєстрована в даному приміщенні у березні 2013 року, а відповідач ОСОБА_1 з липня 2014 року, що підтверджується копіями паспортів, які маються в матеріалах справи ( т.1 а.с.33-34, 36-37). В цій же квартирі офіційно зареєстровані з березня 2013 року син подружжя ОСОБА_5 , що підтверджується копією паспорту ( т. 1 а.с.59). Відповідно до договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. 18.09.2015 року, ОСОБА_10 дарувальник, безоплатно передав у власність, а обдарований ОСОБА_1 , прийняв у власність квартиру АДРЕСА_3 . Цей дар сторонами оцінено в 250 000 грн. Право власності за ОСОБА_1 зареєстроване 18 вересня 2015 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ( т.1 а.с.93-94). Договір є чинним, у судовому порядку не оспорений. Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання спільним сумісним майном подружжя вищевказаної квартири, здійснивши її поділ у рівних частках по 1/2 частині та виділивши у власність кожного з подружжя по 1/2 частині вказаного нерухомого майна суд першої інстанції виходив із того, що зазначена квартира придбана як за особисті кошти позивачки, так і за кошти відповідача, отримані від свого батька ОСОБА_10 , що були виручені останнім від продажу особистого житлового будинку в 2002 році у м. Полтаві. Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, з огляду на таке. У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18). Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 послалася на те, що для придбання спірної квартири як подружжям, були використані спільно її особисті кошти, які вона заробила, працюючи за кордоном, а також кошти відповідача, отримані від свого батька ОСОБА_10 , що були виручені останнім від продажу особистого житлового будинку в 2002 році у м. Полтаві. На підтвердження обставин щодо придбання цього майна за особисті кошти позивачкою до суду першої інстанції надано виписку про нарахування заробітної плати, згідно якої за період праці за кордоном нею офіційно отримано суму грошових коштів в розмірі 4535 англійських фунтів стерлінгів (т. 1 а.с.49-54). Також нею надано виписку з банку, з якої вбачається, що перебуваючи за кордоном, вона перераховувала отримані нею кошти у якості заробітної плати на Україну на ім`я відповідача ОСОБА_1 , а саме 18.04.2001 року на суму 400 англійських фунтів стерлінгів та 01.08.2001 року на суму 1300 англійських фунтів стерлінгів ( т.1 а.с.55-58). Між тим, надана нею банківська виписка не містить інформації щодо призначення платежу та не підтверджує той факт, що ці кошти призначені для придбання сторонами власної квартири, а не на утримання дитини, яка проживала разом з відповідачем у її батьків під час перебування позивачки за кордоном. Посилання позивачки на те, що їй не було відомо, що в договорі купівлі-продажу спірного нерухомого майна покупцем зазначений батько відповідача - ОСОБА_10 , так як на основі повної довіри нею були передані грошові кошти чоловіку для придбання спільного власного житла, - не підтверджені належними і допустимими доказами. До правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинення відносно неї шахрайських дій позивачка не зверталася. Як і не подавала до суду позов про визнання цього правочину недійсним, хоча згідно наданих нею пояснень про укладення договору купівлі-продажу спірної квартири саме з батьком відповідача ОСОБА_10 їй було відомо з 2013 року, тобто з моменту її реєстрації за вказаною адресою. Покази свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , колегія суддів оцінює критично, так як вони є батьками позивачки, а свідок ОСОБА_13 доводиться їй подругою. Той факт, що ОСОБА_1 , починаючи з лютого по вересень 2001 року, проживав разом з сином у батьків позивачки - ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , за адресою АДРЕСА_4 , не доводять той факт, що надіслані позивачкою кошти є її особистою власністю та мали бути спрямовані для придбання в подальшому житла для сім`ї, а не на утримання дитини, яка проживала з відповідачем під час перебування позивачки за кордоном на роботі. Та обставина, що титульний власник ОСОБА_10 не проживав за вказаною адресою та не ніс жодних обтяжень власника щодо належного утримання належного йому даного майна, не доводять вимоги позивачки про те, що спірна квартира придбана за її спільні з відповідачем кошти та відповідно є їх спільною власністю. Висновки місцевого суду про неплатоспроможність відповідача на момент укладення договору купівліпродажу у 2002 році та прийняття ним особистої грошової участі у придбанні спірного житла, крім коштів, які відповідач отримав від свого батька, не відповідають обставинам справи, так як матеріалами справи підтверджено, що відповідач під час перебування у шлюбі працював, відповідно, отримував заробітну плату (том 1 а.с. 87-91). Крім того, квартира АДРЕСА_3 згідно договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2002 року, який не визнавався недійсним, була придбана батьком відповідача ОСОБА_10 . Отже, нею не доведено той факт, що спірне нерухоме майно придбано за її особисті кошти, зароблені нею у 2001 році за кордоном, а відповідачем за кошти, отримані від продажу його батьком власного будинку, який зазначений титульним власником у цьому договорі. Тому воно не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім цього, як вказувалося вище, відповідно до роз`яснень, наведених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування… Матеріалами справи підтверджено, що відповідач є власником спірної квартири за договором дарування від 18.09.2015 р., право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ним у встановленому законом порядку. Вказаний договір є чинним та позивачкою не оспорювався. Отже, зазначене майно не є спільною сумісною власністю подружжя, та не може бути предметом розподілу. Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що подружжям здійснено поліпшення умов проживання у спірній квартирі також не підтверджені належними і допустимими доказами. За вказаних обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з позивачки ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають до стягнення витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4200 грн., (чотири тисячі двісті грн.), що підтверджено відповідним розрахунком, наданим представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Омелай Н.М. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. п. 3,4, ст.ст. 382-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Омелай Наталії Михайлівни задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2020 року скасувати.Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4200 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В.Чумак Судді: Ю.В. Дряниця Т.О. Кривчун