Постанова Київський апеляційний суд № 369/6539/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/669/2021 Справа № 369/6539/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 20 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Богдан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Дубас Т.В. в м. Київ 14 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : У червні 2020 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 36710,88 грн. та судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 03 лютого 2011 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому вигляді, а також наказом банку про їх затвердження. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Однак у порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконала, внаслідок чого станом на 12 квітня 2020 року має заборгованість в розмірі 36710,88 грн., з яких 24695,26 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 20,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 24675,26 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 9741,29 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 0,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 50 грн. - нарахована пеня, 0,00 грн. - нарахована комісія, а також штрафи - 500 грн. фіксована частина та 1724,33 грн. процентна складова. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24695,26 грн. та судові витрати в розмірі 2102 грн. В решті позову відмовлено. Позивач АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні частини заборгованості за процентами та неустойкою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року в частині відмови у стягненні частини заборгованості за процентами та неустойкою та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов, в іншій частині рішення залишити без змін. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на зміст ст. 204, 207, 526, 527, 530, 549, 550, 551, 599, 624, 626, 627, 610, 617, 625, 628, 634, 638, 526, 1054, 1055 ЦК України, зазначав, що із матеріалів справи вбачається та ніким не оспорюється, що 03 лютого 2011 року ОСОБА_1 погодилася з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами складають між нею і позивачем договір про надання банківських послуг; вона ознайомилася та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить її підпис на вказаній заяві. Таким чином, між нею та банком було укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредит у вигляді ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості. Вважав неможливою застосування позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, оскільки у даній справі договір у встановленому законом порядку не оспорювався і не визнавався недійсним, як не оспорювалося відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Заперечень щодо Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано. Окрім того, навіть звичайний рівень освіти та правової обізнаності пересічного споживача банківських послуг у повній мірі дозволяє повнолітній особі належним чином усвідомлювати значення своїх дій та розуміти, що банк як фінансова установа не надає послуг безоплатного користування належними йому коштами. Вказував, що суд не звернув уваги на наявні в матеріалах справи Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви, наказ «Про актуалізацію Умов та Правил надання банківських послуг» від 06 березня 2010 року, тобто до суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєдналася відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору, разом із наказом про її затвердження. Суд повинен був звернути увагу на ці обставини та відступити від висновків у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17, яка ґрунтується на можливості банку надати будь-яку редакцію Умов та Правил надання банківських послуг. Не маючи жодних належних та допустимих доказів проти вимог позивача, місцевий суд, замість посилання на факти, в обґрунтування оскарженого рішення послався на судову практику Верховного Суду, яка не є і не може бути доказовою базою по справі. Відповідач не спростував жодними належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами, не заперечував розмір заборгованості. Вказував, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів, але незважаючи на дані положення чинного законодавства, суд відмовив у стягненні процентів за користування кредитними коштами взагалі, чим порушив вимоги ст. 1046, 1048 ЦК України. Звільнення боржника від сплати відсотків за кредитним договором може становити економічну небезпеку для країни, оскільки звільнення судовими рішеннями боржників від сплати відсотків за кредитними договорами призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитними договорами та іншими обов`язковими платежами. Вважав, що за змістом та суттю Узагальнень Судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин, у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту та неустойці. Зазначав, що суд таким чином порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором, виписку, накази щодо актуалізації Умов та правил надання банківських послуг. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року справа була призначена до розгляду на 16 грудня 2020 року та за клопотанням позивача, яке було задоволено судом, представник позивача викликався в судове засідання. В наступне судове засідання 20 січня 2021 року належним чином повідомлений представник позивача не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи не надійшло, відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України суд розглянув справу у відсутності учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції задоволено позов в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 24695,26 грн., виходячи з того, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 03 лютого 2011 року; оскільки відповідач не виконувала передбачених кредитним договором обов`язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів і відповідно має прострочену заборгованість, що у свою чергу порушує права АТ КБ «ПриватБанк», відтак позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту підлягають задоволенню. Законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряється апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідач рішення суду першої інстанції щодо обставин укладення договору також не оскаржував. Оскільки судове рішення оскаржується в апеляційному порядку лише в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та неустойкою, тому переглядається апеляційним судом тільки в цій частині. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частин відповідає вказаним вище вимогам закону. Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за процентами та неустойкою, суд першої інстанції виходив із недоведеності обставин, що сторони обумовили письмово відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та розмір відсотків. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що в матеріалах справи на а. с. 33 міститься копія підписаної ОСОБА_1 анкети-заяви від 03 лютого 2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що дана заява разом з Пам?яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилась і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Вона зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. На а. с. 34 наявний Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду. На а. с. 61 - 62 знаходиться копія паспорту відповідача. На а. с. 35 - 58 знаходиться Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг. На а. с. 59 - 60 знаходиться копія наказу № 906 від 06 березня 2010 року про затвердження Умов і правил надання банківських послуг для ПриватБанка і всіх дочірніх банків. На а. с. 9 - 21 знаходиться розрахунок заборгованості за договором б/н від 03 лютого 2011 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 31 серпня 2015 року, 30 вересня 2019, 12 квітня 2020 року. На а. с. 22 - 30 знаходиться виписка за договором б/н станом на 13 квітня 2020 року, ОСОБА_1 . На а. с. 31 - 32 знаходяться копії довідок без номеру, дати і зазначення особи, яка її склала, про видачу кредитних карток ОСОБА_1 та про зміну умов кредитування. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» вказувало на те, що позичальник не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що суть договору приєднання, який і було укладено сторонами, полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Однак, такі доводи позивача обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт погодження сторонами всіх істотних умов договору. Судом першої інстанції правильно встановлено, що у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 03 лютого 2011 року відсутні умови договору про розмір процентної ставки, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також суд першої інстанції встановив, із чим погоджується апеляційний суд, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03 лютого 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Відсутність підпису відповідача на Умовах та Правилах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16). Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що зазначено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, провадження № 6-16цс15. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг відповідач погодилася з умовами та правилами надання банком послуг. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року і прийшла до іншого правового висновку, в якому вважала, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у даній постанові зробила висновок, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Конституційний Суд України у рішенні у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд замість посилань на факти, в обґрунтування оскарженого рішення поклав судову практику Верховного Суду, яка не є доказовою базою по справі. Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, саме на підставі встановлених фактичних обставин справи і норм матеріального права, які їм відповідають, належним чином враховані судом першої інстанції із наведенням цих висновків, хоча і без прямого посилання на неї. Неспроможними є доводи апеляційної скарги, що позиція Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 до уваги взята бути не може, із посиланням на те, що договір у встановленому порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору, та про те, що навіть звичайний рівень освіти та правової обізнаності пересічного споживача банківських послуг дозволяє повнолітній особі належним чином усвідомлювати значення своїх дій та розуміти, що банк як фінансова установа не надає послуг безоплатного користування належними йому коштами. Оскільки в матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позовних вимог, і оскільки саме на позивача в силу вимог ст. 12, 13 ЦПК України покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, відтак неявка відповідача до суду, неподання позову про визнання договору або його окремих умов недійсним саме по собі не свідчить про визнання позичальником позову про стягнення заборгованості за кредитним договором або наявність підстав для його задоволення судом, і не впливає на актуальність правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 в межах розгляду даної справи. Апеляційний суд відхиляє, як необґрунтовані, доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не звернув увагу на наявні в матеріалах справи конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєдналася відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору, та наказ «Про актуалізацію Умов та Правил надання банківських послуг» від 06 березня 2010 року. Зазначені докази, на які посилався позивач, за відсутності підпису відповідача як не доводять, так і не спростовують висновків суду першої інстанції, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи позивача щодо спроможності пересічного споживача банківських послуг належним чином усвідомлювати як свої дії, так і платність послуг фінансової установи, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо недоведеності погодження сторонами договору його умов про розмір процентної ставки і неустойки, а відтак відхиляються апеляційним судом. За таких обставин апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, які в цій частині не спростовані доводами апеляційної скарги, про необґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача пені, відсотків і штрафів, а отже вимоги банку про стягнення заборгованості в цій частині є безпідставними і задоволені бути не можуть. Відхиляються також апеляційним судом доводи позивача в апеляційній скарзі, що суд оскаржуваним рішенням призводить до загрози економічної небезпеки для країни, оскільки вони не підтверджені будь-якими доказами, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і не є підставою для задоволення позову. Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд з урахуванням конкретних обставин справи міг самостійно визначити суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем не доведено наявність передбачених договором умов про будь-які штрафні санкції за порушення зобов`язання. Апеляційний суд враховує, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених ст. ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив, відтак відсутні підстави для їх стягнення. Із цих же підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що умова отримання відсотків є істотним фактором при наданні банком кредитних коштів, і що місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, чим порушив ст. 1046 та 1048 ЦК України. Отже, доводи апеляційної скарги, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором, виписку, накази щодо актуалізації Умов та правил надання банківських послуг, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року в частині відмови у стягненні частини заборгованості за процентами та неустойкою залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.