Постанова Черкаський апеляційний суд № 703/322/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1384/21Головуючий по 1 інстанції Справа №703/322/21 Категорія: 304090300 Ігнатенко Т. В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2021 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі представника Крилової О.Л. на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 травня 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, обгрунтовуючи його тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», який є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 19 червня 2014 року. Відповідач при підписанні анкетизаяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомлений із Умовами та Правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Відповідно до виявленого бажання ОСОБА_1 було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку. Для користування кредитним картковим рахунком він отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 17 000 грн. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Виконання відповідачем договору вбачається з виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування. Однак в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями. Банк стверджує, що у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 27 грудня 2020 року має заборгованість у сумі 19 455, 71 грн, яка складається з наступного: 15 632, 29 грн заборгованості за тілом кредиту, в тому числі: 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту, 15 632, 29 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3 823, 42 грн. заборгованість за простроченими відсотками, яку банк просив стягнути з відповідача разом із судовими витратами у розмірі 2 270 грн. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 травня 2021 року позовні вимоги банку залишені без задоволення. Ухвалюючи рішення, судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за анкетою-заявою виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу, шляхом встановлення кредитного ліміту на кредитній картці відповідача, можливість розпоряджатися кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідач користувався наданими банком коштами, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я ОСОБА_2 , довідкою про надані відповідачу кредитні картки, а також випискою по особовому рахунку ОСОБА_2 , зокрема, відповідач знімав кошти з рахунку, погашав заборгованість, а сплачені ним кошти спрямовувалися на погашення не лише тіла кредиту, але і процентів за користування ним, штрафних санкцій та комісій. Судом першої інстанції встановлено, що за період з 19 червня 2014 року по 01 вересня 2020 року, за виключенням заборгованості відповідача за кредитом у сумі 4 160 грн., яка існувала до 19 червня 2014 року, тобто підписання вищевказаної анкети-заяви, відповідачем було знято з рахунків кошти у загальній сумі 50 154, 03 грн (з врахуванням комісії при знятті коштів), а сплачено 60 359, 50 грн. Таким чином, за умови недоведення позивачем домовленості між ним та позичальником щодо сплати відсотків, штрафних санкцій та комісії, виписка по рахунку підтверджує відсутність у відповідача ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту на момент звернення позивача до суд з даним позовом. Позовні вимоги банку в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками міськрайонний суд також визнав недоведеними та необгрунтованими. Рішення районного суду оскаржено банком в апеляційному порядку. Скаржник стверджує про те, що оскаржуване рішення є необгрунтованим та незаконним, ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права та просить судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач особистим підписом погодився з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і складають між ним та позивачем договір про надання банківських послуг; зобов`язався самостійно знайомитися з їх змінами на сайті банку. Відповідач після отримання та активації картки, користувався кредитними коштами, знімав кошти в банкоматах та ін., частково погашав заборгованість, звертався за перевипуском картки, тобто прийняв і погодився з умова кредитного договору, у тому числі щодо сплати відсотків, проте використані кредитні кошти банку не повернув. Апелянт наполягає на тому, що судом неправильно застосовані при вирішенні спору висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палата Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17ц, оскільки у справі, за результатами розгляду якої касаційний суд зробив правові висновки про неможливість врахування Умов та Правил надання послуг на підтвердження узгодження сторонами умов кредитного договору, та у даній справі містяться різні обставини. Так, у справі №342/180/17ц висновки грунтуються на можливості банку надати будь-яку редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, а також на спростуванні позичальником факту ознайомлення його з умовами кредитування. У даній справі до суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач при підписанні анкети-заяви та укладення договору разом із наказом про її затвердження. Крім того, скаржник зазначає, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи, викладені не в тій редакції, яка діяла на час підписання ним анкети-заяви, а також те, що він не знав про умови кредитування. Розмір наявної заборгованості відповідачем не спростовано. Далі банк зазначає, що оскільки суд не погодився із наданим банком розрахунком заборгованості, у тому числі за процентами, він повинен був встановити дійсний розмір заборгованості за відсотками (з урахуванням норм матеріального права та умов договору). Тобто апелянт зауважує, що відмовляючи у стягненні відсотків у розмірі та на умовах, передбачених Умовами та правилами надання банківських послуг, суд зобов`язаний був застосувати для остаточного вирішення спору належні приписи юридичних норм, в даному випадку застосувати розмір процентів по ст. 1048 ЦК у розмірі процентів на рівні облікової ставки НБУ. Банк також вказує, що висновок суду про погашення заборгованості, що зроблений судом без урахування зазначених норм матеріального права, з урахуванням преюдиційного значення встановлених судом обставин, позбавляє позивача права на ефективний судовий захист, адже наявність висновку про погашення заборгованості за кредитом, що зроблений судом передчасно та без повно встановлення обставин справи, позбавляє банк можливості стягнути з позичальника відсотки за ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України, право на які гарантовані законом, та які в даній справі судом не лише не стягувалися, а й не визначалися. На апеляційну скаргу відзив не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 19 червня 2014 року (а.с. 14). У вказаній анкеті відсутня відмітка про обраний клієнтом тип платіжної картки («Універсальна», преміальна, класу «Gold», для виплат і т.д.) Відомостей щодо процентів за користування кредитом, строків та порядку повернення коштів, розміру пені та штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту, тощо в анкеті-заяві не зазначено. Підписанням вказаної заяви відповідач погодився на те, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Підписант ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг до підписання договору і погоджується з його умовами, та згоден отримати екземпляр договору шляхом його самостійного роздрукування з офіційного сайту ПриватБанку www.privatbank.ua, і відповідач зобов`язався виконувати вимоги Умов та правил, а також регулярно взяв на себе обов`язок регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку. Заявляючи вимоги про стягнення грошових сум, позивач надав до суду анкету-заяву, розрахунок заборгованості за договором б/н від 19 червня 2014 року станом на 31 травня 2015 року, розрахунок заборгованості станом на 30 червня 2019 року, розрахунок заборгованості станом на 27 грудня 2020 року, довідку про видані картки на ім`я відповідача та термін їх дії, довідку про зміни умов кредитування щодо встановлених кредитних лімітів, витяг з тарифів та Умов та правил надання банківських послуг та виписку по рахунках ОСОБА_1 . Відповідно до розрахунку заборгованості, наданої банком, станом на станом на 27 грудня 2020 року становить 19 455,71 грн, яка складається з наступного: 15 632,29 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту; 15 632,29 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 3 823,42 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦПК України; 0,00 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. нарахована комісія. Відповідач, заперечуючи проти вказаного розрахунку, вказує на те, що такий документ є лише письмовим обгрунтуванням заявлених банком вимог. Власного розрахунку ОСОБА_1 не надав, клопотання про проведення судової бухгалтерської експертизи не заявляв. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Із вищевказаної виписки по картковому рахунку вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та частково виконував свої зобов`язання щодо повернення цих коштів (купував товари, сплачував послуги мобільного зв`язку, поповняв картку через термінал, отримував готівку в банку і т.д.), тому висновок районного суду про наявність кредитних правовідносинах по справі відповідає матеріалам справи та встановленим обставинам. Досліджуючи узгоджений між сторонами зміст умов договору, колегія суддів зазначає наступне. З приводу аргументів апелянта в частині приєднання відповідача до умов договору на підставі ч. 1 ст. 634 ЦК України та погодження з конкретними Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли на момент підписання анкети-заяви, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції повно та всебічно перевірені, які саме умови банківського договору були конкретно узгоджені станом на час підписання заяви-анкети, виходячи із доказів, наданих банком та вірно враховано висновки ВС, викладені у постанові від 03 липня 2019 року за результатами розгляду справи № 342/180/17. Посилання скаржника на неможливість врахування вказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду справи № 342/180/17 колегією суддів відхиляються, оскільки обставини вищевказаної справи та обставини даного спору є тотожними. У вказаній справі, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк посилався на Умови та Правила надання банківських послуг з банківського архіву, розміщеного на сайті банку www.privatbank.ua/terms/ як невід`ємної частини договору. Ознайомлення та підписання конкретного витягу з Тарифів банку та Витягу з Умов та Правил відповідачкою заперечувалося. За матеріалами справи встановлено, що районний суд за клопотанням позивача провів огляд веб-сайту АТ КБ «ПриватБанк» за посиланням www.privatbank.ua/terms, в ході якого встановив, що в розділі «Архів договорів» міститься електронний документ частково аналогічний викладеному тексту в наданому позивачем витязі з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та актуальний станом на час укладення кредитного договору, проте встановлена обставина не підтверджує факт ознайомлення відповідача із такою редакцією Умов та Правил та їх підписання. Більш того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наявність неоднакових редакцій та положень Умов і Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Таким чином, аргументи апелянта про надання відповідачу Умов і Правил надання банківських послуг у «конкретній» редакції, затвердженій відповідним наказом банку є безпідставними. Отже, відхилення районним судом як належного та допустимого доказу узгодження між сторонами умов кредитного договору та врахування як складової частини договору Умов та Правил надання банківських послуг грунтується на вимогах закону та відповідає встановленим обставинам справи. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Звертаючись до суду з цим позовом банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунки з 19 червня 2014 року по 27 грудня 2020 року. Наданий банком розрахунок заборгованості, виписка по рахунку в сукупності із наданими позивачем довідками про зміну умов кредитування є належними та допустимими доказом в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України, проте включення до розрахунків нарахувань, не передбачених умовами договору, є неправомірним, тому визначений банком розмір заборгованості за кредитним договором не відповідає закону. Вказані у документах відомості поставлені під сумнів відповідачем, проте зазначені у документах дані не спростовані відповідними доказами. Відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що слідує з виписки за його картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи (а. с. 61-67), які є належним доказом щодо заборгованості відповідача, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №

75. Судом першої інстанції на підставі виписки по картковому рахунку відповідача підтверджено фактичне користування відповідачем кредитними коштами на суму 50 154, 03 грн. (з врахуванням комісії при знятті коштів) та погашення по кредиту грошових коштів на суму 60 359, 50 грн. за період з 19 червня 2014 року по 01 вересня 2020 року, за виключенням заборгованості відповідача за кредитом у сумі 4 160 грн., яка існувала до 19 червня 2014 року. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, визначив складові вартості кредиту: тіло кредиту (суму, яку фактично отримав у борг позичальник) та інші складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту та заборгованість за простроченими відсотками. На відміну від кредитних договорів, за якими загальний розмір кредиту надається відразу (одноразово), в договорі про надання споживчого кредиту у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку (за яким позичальник має можливість використовувати ліміт частинами з правом подальшого використання вільного залишку ліміту, а у разі повного повернення коштів до закінчення строку кредитування - повторно отримати кредит (зняти кошти) або його частину в межах ліміту), - розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені, а тому сукупна сума всієї заборгованості за тілом кредиту може включати в себе заборгованість за частиною кредиту, строк сплати якої не закінчився (поточне тіло кредиту), та/або заборгованість за частиною кредиту, яка не була повернута в обумовлений термін (прострочене тіло кредиту). З наданого банком розрахунку вбачається, що погашення заборгованості по договору проводилося в порядку, передбаченому ст. 534 ЦК України. Тобто, проводилося погашення відсотків за рахунок кредиту, розмір яких не узгоджено сторонами, як то процентна ставка 2,3; 2,7,3,5 %, відсотків на заборгованість за кредитом при порушенні умов кредитування 7 % , погашення заборгованості по пені.(а.с. 9) Так, згідно приписів вказаної вище норми закону у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Встановивши, що відповідачем на рахунок банку внесена більша сума грошових коштів, ніж фактично використана, районний суд вірно встановив погашення ОСОБА_1 заборгованості за фактично отриманими грошовими коштами. Проте, нарахування банком розміру відсоткової ставки за користування кредитними коштами, погашення яких проводилося за рахунок внесених грошових коштів, не доведено позивачем належними та допустимими доказами, тому розмір визначеної банком заборгованості за простроченим тілом кредиту є недоведеним, у зв`язку із чим суд першої інстанції вірно відмовив у стягненні суми, визначеної банком як прострочене тіло кредиту навіть у межах кредитного ліміту та у розмірі суми, що відповідає різниці між фактично отриманими та сплаченими коштами понад суму використаних. Доводи апелянта щодо встановлення судом першої інстанції факту погашення заборгованості за кредитним договором та преюдиційність такого рішення, а отже і позбавлення позивача права на ефективний судовий захист щодо можливості стягнення з позичальника відсотки за ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України є безпідставними, оскільки судом встановлено розмір фактично отриманих і використаних позичальником коштів (тіла кредиту) та добровільна їх сплата, а не погашення заборгованості за кредитом в цілому. В той час, вимоги банку щодо стягнення відсотків за користування кредитом на умовах та порядку, визначеному кредитним договором та про які заявлено банком, визнані судом недоведеними. Вимоги щодо стягнення відсотків на підставі ст. 625 ЦК України не є предметом розгляду даного спору. Суд першої інстанції, перевіряючи доводи позивача в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками вірно вказав на те, що позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими, оскільки розмір відсотків та умови їх нарахування не узгоджений умовами договору. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду та аргументи апелянта щодо обов`язку суду розрахувати розмір відсотків на підставі ст. 1048 ЦК України та стягнути відсотки на рівні облікової ставки НБУ відхиляє. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зауважила про неможливість стягнення відсотків за користування кредитом на умовах договору (Умов та Правил надання банківських послуг) через неврахування їх як складової частини спірного кредитного договору, визнавши вірним залишення вимог банку в цій частин без задоволення із вказівкою на те, що «вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.» За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді