Постанова 4804 № 226/3778/19

Єдиний унікальний номер 226/3778/19 Номер провадження 22-ц/804/291/21 Номер провадження 22-ц/804/291/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 12 червня 2020 року (ухваленого під головуванням судді Рибкіна О.А. у м. Мирноград Донецької області, повний текст судового рішення складено 12 червня 2020 року) у цивільній справі №226/3778/19 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що з 02.10.2017 року по 11.07.2019 року він працював електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розрядку енергомеханічної служби в Мирноградському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу». Наказом Мирноградського ВУВКГ від 11.07.2019 року №97-к був звільнений з посади за п.2 ст.40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 30.10.2019 року вказаний наказ було скасовано та поновлено його на попередньому місті роботи. Незважаючи на необхідність негайного виконання рішення до роботи його допустили лише 18 листопада 2019 року, що підтверджується наказом про поновлення на роботі від 18.11.2019 року № 169-к. 12 грудня 2019 року він звільнився з підприємства на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін відповідно до наказу від 12.12.2019 року №191-к. Однак середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 липня по 18 листопада 2019 року при звільненні йому не виплачено. Також посилався на порушення відповідачем його права на працю у зв`язку із незаконним звільненням, яке у свою чергу позбавило його засобів для існування. Весь час до поновлення на роботі він вимушений був знаходитися на утриманні дружини, що спричиняло йому моральні страждання. Тому за захистом своїх прав він вимушений був звернутися до суду, а також витрачав свій час та грошові кошти на отримання юридичної допомоги, що вимагало від нього додаткових зусиль. Просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26 339,04 грн. та моральну шкоду в сумі 30 000 грн. Рішенням Димитровського міського суду від 12 червня 2020 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з КП «Компанія «Вода Донбасу» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.07.2019 року по 17.11.2019 року в сумі 25760,16 грн., моральну шкоду розмірі 5 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 128,07 грн.; у задоволені решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн. В апеляційній скарзі КП «Компанія «Вода Донбасу» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000 грн. та сплати судового збору. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема наголошує на тому, що у порушення положень ст. 81 ЦПК України позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності у нього моральних страждань у зв`язку із незаконним звільненням. Вважає, що суд першої інстанції належним чином не з`ясував чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру та не врахував, що наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно п. 2 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Частиною 3 цієї статті встановлено,що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 56339,04 грн, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Законність та обґрунтованість рішення від 12 червня 2020 року у не оскаржуваній частині щодо стягнення з КП «Компанія «Вода Донбасу» середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача судом апеляційної інстанції не перевірялась. Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди виходив із того, що внаслідок незаконного звільнення і тим самим позбавлення позивача права на працю, на отримання в період вимушеного прогулу заробітної плати, позивачу було завдало моральних страждань, які виразилися в порушенні його звичного життєвого укладу, в переживаннях, пов`язаних із протиправними діями щодо нього, необхідністю певний час знаходитися на утриманні дружини, необхідністю звертатися до суду за захистом свого порушеного права, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Такий висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями ст.237-1 КЗпП України, якою передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Постановою Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі № 6-54цс11 визначено, що передумовою відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Суд установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосувати відповідальність, що передбачена 237-1 КЗпП України. Судом першої інстанції встановлено, що позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем. 11.07.2019 року позивача було звільнено з роботи згідно п.2 ст.40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я. Рішенням Димитровського міського суду від 30.10.2019 року позивача поновлено на попередньому місці роботи . За таких обставин судом першої інстанції встановлено факт порушення трудових прав ОСОБА_1 через незаконне звільнення, що спричинило порушення його звичного життєвого укладу, перебування на утриманні та як наслідок спричинило моральні переживання останнього. Суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини по справі, дав їм належну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено, оскільки незаконним звільненням порушено трудові права ОСОБА_2 , що само по собі призвело до моральних страждань. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив з принципу розумності та достатності, фактичних доказів підтвердження моральної шкоди, врахував характер і тривалість страждань, спричинених несвоєчасною виплатою заборгованості по заробітній платі, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, надані позивачем докази в обґрунтування вимог. Таким чином, вирішуючи питання стягнення завданої моральної шкоди, суд виходив із засад розумності та справедливості, а доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки вони спростовуються рішенням суду про поновлення позивача на роботі у зв`язку із недотриманням норм трудового законодавства при звільненні. Інші доводи апеляційної скарги, висновків суду не спростовують, на законність судового рішення в оскаржуваній частині не впливають. Постановлене судом рішення є законним і обґрунтованим. Вимоги матеріального і процесуального права при розгляді справи додержані. Доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення не має підстав щодо перерозподілу судових витрат, а судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покладаються на відповідача. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 56 339,04 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» залишити без задоволення. Рішення Димитровського міського суду від 12 червня 2020 року залишити без змін, відновивши його дію. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: