Постанова 4821 № 703/1848/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року Справа № 703/1848/20 Провадження № 22-ц/821/158/21 категорія: 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Бородійчука В. Г., Єльцова В. О., учасники справи: позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Ігнатенко Т. В., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги Банк обґрунтував тим, що 16 липня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг № б/н. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.uа, згідно яких обслуговується відповідач. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 13200 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідач не надавав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості по за зобов`язаннями, у зв`язку з чим відповідач станом на 07 квітня 2020 року має заборгованість у сумі 114899,99 грн, яка складається з наступного: 54936,66 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 19200 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625; 34815,71 грн нарахована пеня; 500 грн штраф (фіксована частина) та 5447,62 грн штраф (процентна складова). Просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 липня 2010 року у розмірі 114899,99 грн станом на 07 квітня 2020 року та судовий збір. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що надані Банком Витяг з Тарифів та Умов достовірно не підтверджують обставини про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту. Судом зазначено, що з розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за поточим тілом кредиту «0.00 грн». Хоч позивач вказує, що прострочене тіло кредиту є складовою фактично отриманих коштів. Однак, у підписаних відповідачем документах відсутня регламентація складових частин поняття «прострочене тіло кредиту». Також, заборгованість відповідача за тілом кредиту, яка складається виключно з заборгованості за простроченим тілом кредиту та становить 54936,66 грн більше ніж у чотири рази перевищує встановлений позивачем кредитний ліміт (13200 грн), який мав можливість використати відповідач. Крім того, порядок нарахування решти сум (міри відповідальності за порушення зобов`язання штрафи та пеня, а також простроченого тіла кредиту, зокрема його складових) не узгоджені з позичальником. Банк, заявляючи вимоги про їх стягнення, не надав належних доказів, які б підтверджували, що позичальник був обізнаний про такі умови кредитування. Зазначені обставини свідчить про те, що з вищевказаної дати до вказаних правовідносин можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 625 ЦК України. Суд також прийшов до висновку, що на даний час вимоги Банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, є передчасними, адже строк дії картки визначений до 07/22. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 07 грудня 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи, просило суд скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що відповідач під час отримання кредитної картки 02 листопада 2010 року підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», якою визначені основні умови кредитування. Крім того, до суду надано конкретну редакцію Умов та правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору, разом із наказом про її затвердження. Вказує, що прострочене тіло кредиту це частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем, але не погашено або погашено частково. Зазначає, що позивачем суду були надані саме первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором. Надана виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі, однак всупереч закону не прийняті як належні. Вважає, що суд першої інстанції, всупереч нормам матеріального та процесуального права, без належних на те підстав звільнив відповідача від обов`язку щодо сплати заборгованості за кредитним договором. Також, на думку скаржника, відсутні підстави для застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17. Крім того, в апеляційній скарзі Банк просив долучити до матеріалів справи додаткові докази та дослідити їх в установленому порядку, а саме: копію довідки про умови кредитування. Вказав, що зазначений доказ не було подано до суду першої інстанції, оскільки про підстави відмови та необхідність надання додаткових доказів для підтвердження позовних вимог стало відомо позивачеві після отримання копії оскаржуваного рішення. 05 січня 2021 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Банку в якому просив суд відмовити АТ КБ «ПриватБанк» у долученні до матеріалів справи додаткових доказів та їх дослідженні в установленому порядку. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року залишити без змін. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, ухваленим з дотриманням норм процесуального та матеріального права, на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи та поданих сторонами доказів. Разом з тим, викладені в апеляційній скарзі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, суперечать дійсним обставинам справи та поданим разом з позовом до суду першої інстанції доказам. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Статуту АТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «ПриватБанк», яке було правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків ТОВ КБ «ПриватБанк» (а.с. 62-63). Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року, АТ КБ «ПриватБанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 інші види грошового посередництва (а.с. 61). У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «ПриватБанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 60). 16 липня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 28). Згідно вказаної анкети-заяви, ОСОБА_3 надав згоду, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Умови та правила банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Він зобов`язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua (а.с.28 зворот). В анкеті-заяві обрано послуги «ощадкнижка (депозит)", "дебетова особиста картка" та "ідентифікацію за паспортом"(а.с. 28 зворот). При цьому, будь-які інші відомості про бажаний кредитний ліміт, розмір відсоткової ставки, умови нарахування пені, штрафів чи комісії відсутні. Згідно довідки про видачу кредитних карток, ОСОБА_3 було надано 02.11.2010 кредитну картку № НОМЕР_1 , термін дії до 06/14; 11.10.2013 кредитну картку № НОМЕР_2 , термін дії до 07/17 та 02.10.2018 кредитну картку № НОМЕР_3 , термін дії до 07/22 (а.с. 27). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_3 (договір б/н) було встановлено наступні кредитні ліміти: з 11.10.2013 - старт карткового рахунку № НОМЕР_2 , з 11.10.2013 кредитний ліміт 13200 грн, з 05.09.2018 кредитний ліміт 0,00 грн (а.с. 26). До позовної заяви Банк також додав витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що діяли на підставі Ліцензії НБУ №22 від 29.07.2009 та виписку по рахунку ОСОБА_3 станом на 09.04.2020 (а.с. 16-25, 29-55). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 16.07.2010 станом на 07.04.2020 заборгованість ОСОБА_3 становить 114899,99 грн, яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту 54936,66 грн в тому числі 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту та 54936,66 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 19200 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625; 34815,71 грн нарахована пеня; 500 грн штраф (фіксована частина) та 5447,62 грн штраф (процентна складова) (а.с. 5-15).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. До позовної зави Банком додане клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та клопотання про розгляд справи за відсутності позивача (а.с. 64, 66). Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2020 року відкрито провадження у даній справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 72). Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам на вказані ними поштові адреси. Сторони по справі отримали копію ухвали про відкриття провадження, а ОСОБА_3 також апеляційну скаргу, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. ОСОБА_3 , в свою чергу, скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає в повному обсязі, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що даний спір виник між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 з підстав зняття останнім кредитних коштів із банківської карти, отриманої згідно анкети-заяви від 16 липня 2010 року. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 1054 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно зі ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_3 від 16.07.2010 процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми, її визначеного розміру та комісії. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), яке, згідно наданого Банком розрахунку, поділяється на поточне (0,00 грн) та прострочене (54936,66 грн), стягнути складові його повної вартості: заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 в розмірі 19200 грн, пеню 34815,71 грн та штрафи 5947,62 грн. АТ КБ «ПриватБанк», на підтвердження позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором, до суду першої інстанції надано копію анкети-заяви про приєднання ОСОБА_3 до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які діяли на підставі ліцензії НБУ № 22 від 29 липня 2009 року, довідку про зміну умов кредитування, довідку про видачу кредитних карток із зазначенням їх строку дії, розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані Банком витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи, на момент отримання відповідачем кредитних коштів, взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 липня 2010 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (червень 2020 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому надані позивачем Тарифи і Умови та правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Окрім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, відсутні підстави вважати, що, при укладені договору з ОСОБА_3 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. Як встановлено вище, анкета-заява ОСОБА_3 взагалі не містить домовленості про сплату процентів за користування кредитними коштами, неустойки (пені, штрафів), комісій за несвоєчасне погашення кредиту, як складових договору. Отже, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Доводи ОСОБА_3 відносно того, що він не підписував анкети-заяви та не користувався картрахунком не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Факт підписання анкети-заяви від 16.07.2010 у визначеному законодавством порядку ОСОБА_3 не оспорювався. З розрахунку заборгованості вбачається, що він виконаний у формі таблиці із зазначенням відповідних граф, зокрема поточне тіло кредиту та прострочене тіло кредиту, а в кінці розрахунку зазначені, як висновок, остаточні суми на кінець періоду за який вони виконані. При цьому, в розрахунку зазначено, що поточне тіло кредиту дорівнює 0,00 грн, а прострочене тіло кредиту 54936,66 грн, тобто сума яку Банк і зазначає як тіло кредиту (а.с. 15 зворот). Отже, апеляційний суд зауважує про безпідставність вимог про стягнення простроченого тіла кредиту через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по його сплаті в заяві від 16 липня 2010 року. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц (провадження № 61-10096св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 720/1394/19 (провадження № 61-8855св20). Разом з тим, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом у справі. У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 (справа №200/5647/18) касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. З наданої Банком виписки по рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_3 дійсно користувався картковим рахунком, зокрема, знімав кошти з рахунку, гасив заборгованість, а сплачені ним кошти спрямовувалися на погашення не тільки тіла кредиту, а й процентів за користування ним та штрафних санкцій та комісій. Всього за період з 05.11.2010 по 10.03.2020 відповідачем було знято з рахунку 131706,84 грн, а сплачено 151960,01 грн. Враховуючи, що Банком не доведено домовленості між ним та позичальником щодо сплати відсотків, штрафних санкцій та комісії, виписка по рахунку, яка узгоджується з розрахунком Банку в частині відсутності заборгованості за поточним тілом кредиту, підтверджує відсутність у ОСОБА_3 заборгованості за поточним тілом кредиту на момент звернення Банку в суд з позовом. ОСОБА_4 вимоги про стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України слід зазначити наступне. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, зі спливом визначеного договором строку кредитування Банк втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом, у цьому разі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. З довідки про видачу кредитних карток вбачається, що строк дії картки, наданої ОСОБА_3 визначений до останнього дня липня 2022 року. З викладеного вбачається, що строк повернення кредиту, який співпадає зі строком дії картки за кредитним договором від 16.07.2010 не закінчився, отже підстави для застосування ст. 625 ЦК України відсутні. Отже, у ОСОБА_3 станом на 07 квітня 2020 року відсутня заборгованість за кредитним договором від 16.07.2010, що вірно було встановлено судом першої інстанції. Щодо клопотання скаржника про долучення до матеріалів справи та дослідження доказів, які додані до апеляційної скарги та не досліджувались судом першої інстанції, то апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Звертаючись в суд з позовом Банк зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «ПриватБанк» відсутні та просив розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 64, 66). Тобто, подаючи позов, Банк не лише не вказував на неможливість надання тих чи інших доказів, а й наголошував на тому, щоб суд першої інстанції розглядав справу за наявними у ній матеріалами. В судові засідання представник Банку не з`являвся. За викладеного апеляційний суд не може прийняти докази, які додані до апеляційної скарги, а саме довідку про умови кредитування, оскільки скаржником не надано доказів неможливості її подання до суду першої інстанції, у строки та спосіб визначені ст. 83 ЦПК України, з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Крім того, на момент подачі позовної заяви вказані докази були наявними у позивача, однак, він не подав їх до суду першої інстанції. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Враховуючи, що відповідачем підписана лише анкета-заява, якою визначено вид картки та відсутня домовленість про відсотки, комісію, пеню та штрафи, підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), не встановлено. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє інші доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором №б/н від 16.07.2010. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 20 січня 2021 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук В. О. Єльцов