Постанова 4821 № 694/1068/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2020 року м. Черкаси Справа № 694/1068/20 Провадження № 22-ц/821/2086/20 категорія: 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Василенко Л. І., суддів: Бородійчука В. Г., Єльцова В. О. учасники справи: позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Сакун Д. І. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги Банк обґрунтував тим, що 29 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг № б/н. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 19100 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. У зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 20 травня 2020 року має заборгованість у розмірі 28449,88 грн, яка складається з наступного: 22194,26 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту, 22194,26 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 6255,62 грн заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нарахована комісія. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 29 жовтня 2010 року у розмірі 28449,88 грн станом на 20.05.2020 та судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, а також домовленості сторін у анкеті-заяві про сплату відсотків за користування кредитом, неустойку (штраф, пенею), суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Судом також зазначено, що згідно розрахунку у відповідача відсутня заборгованість за поточним тілом кредиту, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 27 листопада 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи рішення суду таким, що ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права, просило скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному об`ємі. Стягнути з відповідача судові витрати. Вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати процентів та штрафу. Зазначає, що банківська виписка має статус первинного бухгалтерського документа про видачу та сплату коштів за кредитним договором. Надана виписка по карткових рахунках та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. З виписки вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, частково погашав заборгованість та продовжував користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці. Вказує, що довідкою про умови кредитування відповідач погодився із умовами кредитного договору щодо сплати штрафу при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором. На думку скаржника, якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості, суд повинен був надати свій розрахунок, а враховуючи правову позицію викладену у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд першої інстанції повинен був щонайменше стягнути тіло кредиту. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Статуту АТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «ПриватБанк», яке було правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків ТОВ КБ «ПриватБанк» (а.с. 49-50). Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року, АТ КБ «ПриватБанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 інші види грошового посередництва (а.с. 48). У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 47). 29 жовтня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була підписана анкета-заява № б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 16). В заяві, яка додана Банком до позовної заяви, містяться персональні дані ОСОБА_1 та обрано послугу ідентифікацію за паспортом (а.с. 16 зворот). Згідно довідки про видачу кредитних карток, ОСОБА_1 було надано кредитну картку № НОМЕР_1 , термін дії до 08/21, № НОМЕР_2 термін дії до 03/22 (а.с. 15). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) було встановлено наступні кредитні ліміти: старт карткового рахунку 13.11.2017 грн, з 13.11.2017 1300 грн, з 05.12.2017 2500 грн, з 05.03.2018 12000 грн, з 15.05.2018 19100 грн, з 19.12.2019 0,00 грн (а.с. 14). До позовної заяви Банк також додав витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що діяли на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 та виписку по рахунку ОСОБА_1 станом на 26.05.2020 (а.с. 11-13, 17-43). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 29.10.2010 станом на 20.05.2020 заборгованість ОСОБА_1 становить 28449,88 грн, яка складається з: 22194,26 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту, 22194,26 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 6255,62 грн заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нарахована комісія (а.с. 4-10).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. До позовної зави Банком додане клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та клопотання про розгляд справи за відсутності позивача (а.с. 53-54). Згідно з відповіддю на запит від 18.09.2020 № 02-14/100, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 60). Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 23 вересня 2020 року відкрито провадження у даній справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 61). Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам на вказані ними поштові адреси. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення трек-номер 1800210383379 АТ КБ «ПриватБанк» отримав копію ухвали про відкриття провадження 11 грудня 2020 року, відправлення, яке було надіслано ОСОБА_1 , повернулось неврученим з підстав закінчення встановленого строку зберігання. Разом з тим, у відповідності до ч. 11 та ч. 12 ст. 128 ЦПК України сторони було повідомлено про апеляційний розгляд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. З матеріалів справи вбачається, що даний спір виник між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 з підстав зняття останньою кредитних коштів із банківської карти, отриманої згідно анкети-заяви від 29 жовтня 2010 року. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), яке, згідно наданого банком розрахунку, поділяється на поточне (0,00 грн) та прострочене (22194,26 грн), стягнути складові його повної вартості: заборгованість за простроченими відсотками в розмірі (6255,62)(а.с. 10). Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 1054 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно зі ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). АТ КБ «ПриватБанк», на підтвердження позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором, до суду першої інстанції надано копію анкети-заяви про приєднання ОСОБА_1 до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які діяли на підставі ліцензії НБУ № 22 від 29 липня 2009 року, довідку про зміну умов кредитування, довідку про видачу кредитних карток із зазначенням їх строку дії, розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника. При цьому, додана до позовної заяви ліцензія видана 05 жовтня 2011 року, тобто після підписання анкети-заяви. В анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 29 жовтня 2010 року вказані лише її анкетні дані, контактна інформація також визначено, що вона виявила бажання оформити послугу ідентифікація за паспортом (а.с. 1 зворот). Крім того, в анкеті-заяві ОСОБА_1 взагалі не визначена процентна ставка, строк повернення кредиту (користування ним), дані про видачу кредитної карти та строк її дії, дані про її перевидачу. З наданих Банком довідок вбачається, що ОСОБА_1 був встановлений кредитний ліміт у розмірі 19100 грн, а строк дії картки закінчується 03/22 (а.с. 14-15). Наявний в матеріалах справи Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить підписів як позивача, так і відповідача, та дати його складання (а.с. 17). Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.10.2010) до моменту звернення до суду з указаним позовом (серпень 2020 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Окрім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, відсутні підстави вважати, що, при укладені договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. Враховуючи викладене, підстави вважати, що сторони обумовили відсотки за користування кредитом за порушення термінів виконання договірних зобов`язань відсутні, отже стягненню не підлягають. Однак, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тобто Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Дослідивши надані Банком докази наявності заборгованості відповідача (виписка по рахунку та розрахунок заборгованості), апеляційний суд зазначає наступне. З розрахунку заборгованості вбачається, що він виконаний у формі таблиці із зазначенням відповідних граф, зокрема тіло кредиту та прострочене тіло кредиту, а в кінці розрахунку зазначені, як висновок, остаточні суми на кінець періоду за який вони виконані. При цьому, в розрахунку зазначено, що тіло кредиту дорівнює 0,00 грн, а прострочене тіло 23391,94 грн, тобто сума яку Банк і зазначає як тіло кредиту (а.с. 8). Однак, апеляційний суд зауважує про безпідставність вимог про стягнення простроченого тіла кредиту через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті в анкеті-заяві від 29 жовтня 2010 року. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц (провадження № 61-10096св20), від 04 листопада 2020 року у справі 720/1394/19 (провадження № 61-8855св20). Разом з тим, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом у справі. З наданої Банком виписки по рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 дійсно користувалась картковим рахунком, а саме: знімала кошти з рахунку, гасила заборгованість, а сплачені нею кошти спрямовувалися на погашення не тільки тіла кредиту, а й процентів за користування ним, комісії. Крім того, згідно виписки по рахунку за період з 13.11.2017 по 26.05.2020 ОСОБА_1 було знято з рахунку 19184,10 грн, а сплачено 21827,62 грн. Останнє зняття кредитних коштів відбулося 31.05.2018 і борг, згідно виписки, на вказану дату всього становив 19054,31 грн. Після останнього зняття коштів, ОСОБА_1 нараховувалися відсотки та комісія, при цьому, нею після останнього зняття коштів було сплачено 21079,67 грн. Отже, з виписки по рахунку та розрахунку заборгованості чітко вбачається, що у ОСОБА_1 відсутня заборгованість по тілу кредиту. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором №б/н від 29 жовтня 2010 року. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 24 грудня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук В. О. Єльцов