Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/5459/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5459/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи «Бориспільська виправна колонія (№119)» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Державної установи «Бориспільська виправна колонія (№119)» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В: Державна установа «Бориспільська виправна колонія (№119)» (далі - позивач, апелянт, ДУ «Бориспільська виправна колонія (№119)») звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.07.2019 №Ю-0009741304 на суму 547 843,31 грн.; визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від Головного управління ДПС у Київській області від 29.07.2019 №0009751304 на 273 921,65 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням ГУ ДПС у Київській області звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 10 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, допущено порушень норм процесуального права, зокрема, апелянт зазначає, що контролюючим органом безпідставно визначено йому зобов`язання зі сплати єдиного внеску із грошової суми, виплаченої особам, засудженим до позбавлення волі, за виконання робіт в розмірі 547 843,31 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 273 921,65 грн. Позивач зазначає, що не є роботодавцем в розумінні пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", так само, як засуджені до позбавлення волі, не є найманими працівниками. Згідно ж з нормами вказаного Закону зобов`язаною особою щодо сплати єдиного внеску є безпосередній роботодавець, а базою нарахування єдиного внеску - заробітна плата, яка виплачується відповідно до норм трудового законодавства. Законодавством не встановлено механізму та способу залучення засуджених до оплачуваної праці на підприємствах кримінально-виконавчої служби та/або на інших об`єктах, а також порядку нарахування єдиного внеску на заробітну плату засуджених, а роз`яснення контролюючих органів з цих питань мають суперечливий зміст. Отже, апелянт стверджує, що судом першої інстанції не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають важливе значення для справи, а саме те, що позивачем здійснюються виключно функції з виконання кримінальних покарань, тому виправна колонія не є роботодавцем для осіб, засуджених до позбавлення волі. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року, після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги відповідно до ухвал Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 та 30 листопада 2020 року, відкрито провадження за апеляційною скаргою Державної установи «Бориспільська виправна колонія (№119)», встановлено строк до 23 грудня 2020 року для надання відзиву іншому учаснику процесу. Іншою ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20 січня 2021 року. Від ГУ ДПС у Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначається, що проведеною у позивача перевіркою встановлено, що первинними документами обліку, відповідно до яких здійснювалися нарахування та виплати заробітної плати засудженим є табелі робочого часу, відомості нарахування і виплата найманим особам доходів, табеля обліку використання робочого часу, платіжні відомості, видаткові касові ордери, чекова книжка, виписки банку з розрахункового рахунку БВК №119. З копій розрахунково-платіжних відомостей по нарахуванню заробітної плати засудженим встановлено, що позивачем по суті виконувалася функція податкового агента в частині сплати податку на військовий збір та перераховувалася заробітна плата на особові рахунки засуджених з урахуванням відрахувань на комунально-побутові послуги. Відповідач наполягає, що висновки позивача щодо відсутності у нього обов`язку щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі є таким, що суперечить нормам чинного законодавства. У свою чергу позивачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій підтримано позицію, викладену в апеляційній скарзі та адміністративному позові. В судове засідання сторони та їхні представники не з`явилися, що не перешкоджає розгляду справи, та з урахуванням чого колегією суддів вирішено продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як встановлено колегією суддів, Державна установа «Бориспільська виправна колонія (№119)» зареєстрована 12.09.2000, номер державної реєстрації 2, код за ЄДРПОУ 08563719, є бюджетною неприбутковою організацією, входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, органом управління якої є Міністерство юстиції України відповідно до Положення про Державну установу «Бориспільська виправна колонія (№119)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2018 №2183/1. Відповідно до вимог статті 77 Податкового кодексу України, п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та на підставі плану-графіка на І квартал 2019 року проведення документальних перевірок платників податків Головного управління ДФС у Київській області та наказу ГУ ДФС у Київській області №212 від 21.01.2019, направлення, виданого ГУ ДФС у Київській області від 13.02.2019 №411, уповноваженими особами відповідача проведена планова виїзна перевірка державної установи «Бориспільська виправна колонія (№119)» з питань обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2016 по 31.12.2018. За результатами перевірки, ГУ ДФС у Київській області складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки Державної установи «Бориспільська виправна колонія (№119)» з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та дотримання за період діяльності з 01.01.2016 по 31.12.2018» від 11.03.2019 №183/10-36-13-04/08563719. Вказаною перевіркою встановлені такі порушення: - п. 176.2 ст. 176, пп.168.1.2, пп.168.1.5, пп.168.1.6 п.168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, а саме, встановлено несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб з нарахованого та виплаченого доходу за відповідні звітні періоди із заробітної плати засуджених на загальну суму 120605,41 грн., в тому числі за 2016 рік на 43444,90 грн., за 2017 рік - 28973,47 грн., за 2018 рік - 48187,04 грн.; - п. 119.2 ст. 119 та п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України у результаті неподання в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів; - п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме, занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті із доходів, нарахованим засудженим до позбавлення волі громадянам, на загальну суму 547843,31 грн., у тому числі за 2016 рік на 164892,30 грн., за 2017 рік - 196647,64 грн., за 2018 рік - 186303,37 грн.; - пп. 168.1.2 пп. 168.1.5, пп. 168.1.6 п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, а саме, згідно із наданими для перевірки щоденними виписками банків та платіжними дорученнями, встановлено неповне перерахування військового збору з нарахованого та виплаченого доходу засудженим до позбавлення волі громадянам, на загальну суму 26074,64 грн., у тому числі за 2016 рік на 11290,53 грн., за 2017 рік - 10995,57 грн., за 2018 рік - 3788,57 грн. На підставі вищезазначеного Акту, ГУ ДФС у Київській області прийнято оскаржувані: - податкові повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0003331304 про застосування штрафних санкцій в сумі 510,00 грн, №0003401304 про збільшення суми грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 44325,75 грн, №0003341304 про збільшення суми грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені в сумі 203208,45 грн., - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.07.2019 №Ю-0009741304 на суму 547843,31 грн., - рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 29.07.2019 №0009751304 на 273 921,65 грн. Незгода позивача з висновками Акту та підставами для винесення оскаржуваних податкового повідомлення-рішення, вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій стала передумовою звернення до адміністративного суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновок позивача про відсутність у нього обов`язку щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, є помилковим та не відповідає приписам чинного законодавства в зазначеній частині. З такими висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів апеляційного суду та додатково зазначає наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI). Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Частиною першою статті 8 цього Закону передбачено, що розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до частини першої статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (у редакції Закону від 07.09.2016 №1492-VIII, втратив чинність з 28.08.2018) засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом. Статтею 120 цього Кодексу встановлено, що праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як п`ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку (частина друга цієї статті). Згідно з нормою частини першої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018, внесені зміни до статті 118 зазначеного Кодексу, зокрема частину першу викладено в такій редакції: "Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами." На виконання вимог статей 60 - 62, 118 - 121 Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці" та з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 №396/5 затверджено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - Інструкція №396/5). Відповідно до пункту 1.2 цієї Інструкції засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів. Праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати (пункт 5.1 Інструкції №396/5). Отже, засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, їм гарантується виплата заробітної плати за виконану роботу, забезпечення умов охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальним при вирішенні питання, чи повинна установа виконання покарання сплачувати єдиний внесок за залучених до суспільно корисної праці осіб, засуджених до позбавлення волі, є те, що відносини, які виникають у зв`язку з виконанням засудженими трудової функції, за своєю сутністю є трудовими. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов`язкове держане соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні. Суд першої інстанції вірно звернув увагу на сутність відносин з приводу залучення засуджених до позбавлення волі осіб до суспільно корисної праці, а також наявність між позивачем та засудженими відносин, які фактично є трудовими. Верховний Суд у постановах від 03.03.2020 у справі №440/1512/19, від 17.03.2020 у справі №809/710/17, від 03.04.2020 у справі №580/908/19, від 08.05.2020 у справі № 560/1391/19 вже висловив позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зробивши висновок, що особи, засуджені до позбавлення волі, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак є зобов`язаною нарахувати, утримати та сплатити суми єдиного внеску із заробітної плати таких осіб. Надалі, підстав для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначених постановах, Верховний Суд не знайшов. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судом першої інстанції при розгляді справи вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дотримано норм процесуального права. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки колегія суддів доводи апеляційної скарги відхиляє, не змінює та не скасовує рішення суду першої інстанції, відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної установи «Бориспільська виправна колонія (№119)» залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О. Костюк О.Є. Пилипенко