Постанова 4851 № 440/2634/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 р. Справа № 440/2634/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року (головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко) по справі № 440/2634/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30 квітня 2020 року № 528 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років, - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити їй пенсію за вислугу років, згідно заяви від 29 квітня 2020 року з розрахунку 90% від суми місячного (чинного заробітку), відповідно до частини першої статті 50-1 Закону України "Про прокурату" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, з доповненнями згідно із Законом від 26 листопада 1993 року № 3662-12, у редакції Закону від 12 липня 2001 року № 2663-III, з часу звернення до ГУ ПФУ в Полтавській області, та здійснити відповідні нарахування і виплати. Позов обґрунтовано тим, що пенсійний орган безпідставно не врахував, що при призначені пенсії до позивача підлягають застосуванню норми Закону України " Про прокуратуру" від 05.11.1991, за якими вона набула право на пенсію при наявності 20 років вислуги. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 відмовлено в задоволенні позову. Позивач, не погодившись з рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи. Просить врахувати, що на початок проходження служби в органах прокуратури діяв Закон України "Про прокуратуру" № 1789-XII, що надавав позивачці можливості виходу на пенсію за вислугу років при наявності стажу 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, з огляду на що позивач мала певні легітимні очікування. При цьому, положеннями ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 14.10.2014 № 1697-VІІ звужується зміст та обсяг її соціальних гарантій як працівника прокуратури. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у період: - із 02 вересня 1985 року по 29 серпня 1986 року працювала на посаді санітарки клінічної лабораторії; - із 01 вересня 1986 року по 01 липня 1988 року навчалася у технікумі;- із 08 серпня 1988 року по 04 червня 1991 року працювала на посаді секретаря судового засідання;- із 05 червня 1991 року по 30 вересня 1991 року працювала на посаді нотаріуса;- із 30 вересня 1991 року по 10 лютого 1992 року перебувала на посаді стажера нотаріуса;- із 01 липня 1992 року по 05 жовтня 1992 року працювала на посаді спеціаліста I категорії, юриста районної державної адміністрації;- із 25 листопада 1993 року по 06 грудня 1996 року працювала на посаді секретаря-друкарки контрольно-ревізійного відділу;- із 23 червня 1997 року по даний час працює в органах прокуратури Полтавської області на посадах стажиста, помічника прокурора, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (а.с. 12-22). 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Полтавській області, в якій просила призначити пенсію за вислугу років (а.с. 36). Рішенням відділу з питань призначень пенсій управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Полтавській області (Хорол) № 528 від 30.04.2020 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років (а.с. 52). Відмовляючи пенсійний орган виходив з того, що згідно п. 1 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Аналіз наданих ОСОБА_1 документів для призначення пенсії показав, що вислуга років, підтверджена у встановленому законодавством порядку становить 23 роки 07 місяців 14 днів, стаж роботи на посадах прокурора - 22 роки 05 місяців 19 днів. Не погодившись із рішенням відповідача про відмову в призначені пенсії, позивач звернулась до суду із даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснював свої повноваження в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а отже своїми діями права позивача не порушив. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру». Так, до 15.07.2015 умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників визначалися Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ. Відповідно до ст. 50-1 Закону України " Про прокуратуру" від 05.11.1991 (в редакції Закону України " Про прокуратуру " № 2663-ІІІ від 12.07.2001) до 01 жовтня 2011 ( в редакції Закону № 3668 від 08.07.2011 ) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Згідно ч.5 ст.50-1 Закону України № 1789-ХІІ ( в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001) до 20 річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Стаття

56. Роз`яснення поняття "прокурор" Відповідно до ст.56 Закону № 1789 під поняттям "прокурор" у статті 50-1 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, у разі подальшої зміни правового регулювання призначення пенсії за вислугою років, які підвищують , зокрема необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб. Зазначене відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 по справі № 265/6322/16-а. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у прокурорів і слідчих в період з 26 липня 2011 до 01 жовтня 2011,які мали стаж роботи не менше 20 років , у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції , у період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 не було необхідного 20 річного стажу роботи на прокурорських посадах для призначення пенсії. Згідно даних трудової книжки позивач ОСОБА_1 01.07.1988 закінчила технікум, що відповідно до ч.5 ст.50-1 Закону № 1789 не є вищим юридичним навчальним закладом, крім того вказані в трудовій книжці посади не відносяться до посад державної служби чи інших посад, перелічених в цій статті, станом на день подання заяви про призначення пенсії (29.04.2020) позивач мала вислугу років 23 роки 07 місяців 14 днів, з яких стаж роботи на посадах прокурора - 22 роки 05 місяців 19 днів. Таким чином, як вірно встановлено судом, що станом на 01.10.2011 у ОСОБА_1 був відсутній стаж роботи 20 років, як підстава для виникнення права на призначення пенсії згідно зі ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-XII «Про прокуратуру» у редакції, яка діяла до 01.10.2011. Крім того, станом на дату звернення до пенсійного органу 29.04.2020 у позивача також відсутній загальний стаж роботи 24 роки 6 місяців, що свідчить про відсутність підстав для виникнення права на призначення пенсії відповідно ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру». Враховуючи, що позивач у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-XII не набула права на призначення пенсії, є необґрунтованими посилання на звуження змісту та обсягу її права, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права, а також на безпідставне застосування пенсійним органом Закону України " Про прокуратуру" № 1697. Відповідно до ч.1 ст.86 Закону України " Про прокуратуру" № 1697 прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. За таких обставин, колегія суддів погоджується із наявністю підстав відмови Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області у призначенні позивачу пенсії на підставі ст. 86 Закону України "Про прокуратуру"№ 1697-УII, у зв`язку з чим оскаржуване рішення відповідача № 528 від 30.04.2020 є законним та скасуванню не підлягає. Щодо наявності, на думку позивача, обґрунтованих очікувань на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає, що у справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами. При цьому, колегія суддів застосовує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), відповідно до якої законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Аналогічного правового висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 по справі № 440/2634/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій