Постанова 4817 № 607/15120/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/15120/20Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/817/167/21 Доповідач - Сташків Б.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 січня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б., розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження в м. Тернополі цивільну справу № 607/15120/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 грудня 2020 року, ухваленого суддею Сливка Л.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про відшкодування моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про відшкодування спричиненої моральної шкоди в розмірі 23615 гривень. В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що зверталася до відповідача із запитом щодо надання публічної інформації. Запитувалася наступна інформація (документи) : надати інформацію про наявність на території м. Тернопіль вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідач не надав відповідь на запит на отримання інформації . Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі № 500/1094/20 визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Тернопільської міської ради щодо ненадання у п`ятиденний строк відповіді на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 18 квітня 2020 року. Зобов`язано Виконавчий комітет Тернопільської міської ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 18 квітня 2020 року та надати відповідь, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Позивач зазначала, що протиправними діями відповідача їй була завдана моральна шкода, яка полягає у стражданні та приниженні, яких вона зазнала внаслідок цих дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога,страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав з боку суб`єкта владних повноважень викликало у неї негативні емоції, що спричинило погане самопочуття, пригнічений настрій. При визначенні розмір моральної шкоди позивач посилалася на те, що завдана шкода спричинила у неї негативні переживання, стан постійної психоемоційної напруги,важкість виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я. Також вказувала, що їй завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, приниженні честі та гідності з тих підстав, що їй довелося присвятити багато свого часу, творчої енергії та сил на захист порушеного права, оскільки їй притаманні особливо розвинуте емоційне сприйняття дійсності та почуття справедливості, а тому нехтування відповідачем під час здійснення розгляду її запиту порушило її законні права, сприймалося нею, як прояв образи з боку Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, що призвело до сильного психологічного дискомфорту, погіршення самопочуття, емоційного хвилювання. Також зазначала, що внаслідок протиправних дій відповідача, було порушено стан її душевної рівноваги , для відновлення якого їй доводилося докладати додаткові вольові та психологічні зусилля. ОСОБА_1 вказувала, що була позбавлена можливості повноцінно насолоджуватися життям, працювати, для чого потрібен виважений стан емоційного спокою. Крім того, позивачці доводилося додатково дисциплінувати себе, витрачати набагато більше часу для підтримки необхідної продуктивності праці, що позначається щоденно на її фізичному та моральному стані, вона не встигала закінчити повсякденну роботу, зокрема побутову. Більш того позивач стверджувала, що внаслідок неправомірних дій відповідача, були порушені нормальні життєві зв`язки ОСОБА_1 з партнерами, друзями, яким вона змушена була додатково пояснювати чому стала менш привітною, менше приділяє часу друзям, сім`ї, родичам та ін. Окрім того вказувала що її моральні страждання підсилювались також тим, що вона є інвалідом другої групи відповідно до висновку лікарської комісії за рівнем обмеження життєдіяльності має обмеження самообслуговування, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку . Позивач зазначала, що вказані дії відповідача завдали їй страждань оскільки вона була змушена відстоювати своє порушене право на доступ до публічної інформації. Окрім того, позивач ОСОБА_1 провела власний розрахунок розміру завданої їй моральної шкоди, яку оцінила за кожен місяць порушеного права на соціальний захист у розмірі мінімальної заробітної плати, яка у січні місяці 2020 року для працездатних осіб становила 4 723,00 грн. (ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»). Відповідач повинен був надати інформацію в квітні 2020 року. Станом на серпень 2020 року минуло 5 місяців. Таким чином стверджувала, що з квітня 2020 року по серпень 2020 року підлягає стягненню 23 615 грн. (5 місяців * 4 723 грн.). На підставі наведеного, позивач просила стягнути з Виконавчого комітету Тернопільської міської ради на її користь 23 615 гривень спричиненої їй моральної шкоди. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Виконавчого комітету Тернопільської міської ради на користь ОСОБА_1 500 гривень на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що внаслідок ненадання посадовими особами виконкому відповіді на звернення ОСОБА_1 порушено її право на доступ до публічної інформації, чим завдано моральної шкоди, розмір якої з урахуванням фактичних обставин справи і наданих сторонами доказів, на думку суду, становить 500 грн. Не погодившись із вказаним рішенням суду від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга, в якій апелянт просить рішення суду змінити та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що визначений судом першої інстанції розмір морального відшкодування у сумі 500 грн. не компенсує в повній мірі її душевні і психологічні страждання. На думку позивача, судом першої інстанції не врахована практика Європейського суду з прав людини, та не прийнято до уваги те, що вона є особою з інвалідністю ІІ групи та має обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування, здатності до спілкування, здатності до контролювання своєї поведінки тощо. У відзиві на апеляційну скаргу виконавчий комітет Тернопільської міської ради зазначає, що рішення суду є законним і обґрунтованим. Правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі відсутні, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Також, посилається на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №500/1663/20, зазначаючи що у вказаній справі суд вказує про безпідставність вимог ОСОБА_1 та відсутність факту порушення виконавчим комітетом Тернопільської міської ради норм ЗУ Про доступ до публічної інформації при розгляді запиту ОСОБА_1 від 21 квітня 2020 року. Таким чином, відповідач вважає, що суд першої інстанції із врахуванням принципу рівності та справедливості, правомірно визначив розмір завданої матеріальної шкоди позивачу. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Згідно зі статтею 5 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію»(далі Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Статтею 20 Закону № 2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Законом України від13 січня 2011 року № 2939-VI«Про доступ до публічної інформації`Закон № 2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. За положенням ст.24 Закону № 2939-VI відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: ненадання відповіді на запит; ненадання інформації на запит; безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; нездійснення реєстрації документів; навмисне приховування або знищення інформації чи документів. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Вказана норма права передбачає спеціальні підстави і умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб`єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб`єктів та характері їх дій. Сферою застосування зазначеної норми є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв`язку з прийняттям зазначеними суб`єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України. Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю 2 групи з дитинства, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №128750, виданою обласною МСЕК №2 м. Черкаси 24.02.2018 (а.с.23) . Відповідно до висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №565 від 28.10.2010 ОСОБА_1 за рівнем обмеження життєдіяльності має обмеження самообслуговування, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку; потребує постійного стороннього догляду(а.с.22). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/1094/20 від 15 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Тернопільської міської ради щодо ненадання у п`ятиденний строк відповіді на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 18 квітня 2020 року. Зобов`язано Виконавчий комітет Тернопільської міської ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 18 квітня 2020 року та надати відповідь, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. З мотивувальної частини рішення суду вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради із запитом на отримання публічної інформації про наявність на території м. Тернопіль вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування. Відповідь на вказаний запит позивачка просила надіслати за адресою: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Садова,119. Відповідачем у справі надано відповідь на запит, однак не подано жодних доказів її надіслання у спосіб, зазначений в такому запиті. Таких доказів не здобуто і судом при розгляді по суті справи. Відповідач як розпорядник інформації зобов`язаний був надати запитувану публічну інформацію, у тій формі про яку просив запитувач, тобто надіслати її на адресу позивачки, що вказана у запиті. Суд зробив висновок, що така бездіяльність відповідача щодо надання відповіді на запит у строки, передбачені Законом України «Про доступ до публічної інформації», у спірному випадку є протиправною. Таким чином, встановивши, що згідно вказаного судового рішення виконавчим комітетом Тернопільської міської ради було порушено право ОСОБА_1 на доступ до публічної інформації, передбачене Законом № 2939-VI, зокрема, не надано інформації на запит у передбачений вказаним законом строк, чим завдано моральної шкоди, суд першої інстанції у відповідності до ч.2 ст.24 вказаного Закону, ст.ст. 23,1166,1171 ЦК України дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для її відшкодування. При визначенні розміру відшкодування суд урахував характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала позивачка, їх тривалість, стан її здоров`я, поведінку відповідача . Крім того, із постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №500/1663/20 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання протиправною відповіді та зобов`язання повторно розглянути запит вбачається, що суд вважає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо визнання протиправною відповіді виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 22.04.2020 року №5965/08-ф, щодо ненадання публічної інформації на запит позивача про доступ до публічної інформації від 18 квітня 2020 року та зобов`язання повторно розглянути запит. Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом першої інстанції розмір морального відшкодування у сумі 500 грн. не компенсує в повній мірі моральну шкоду є неспроможними. Належних і допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини позивач суду першої інстанції не надала. Тяжке захворювання позивача, яка за висновком МСЕК з жовтня 2010 року потребує постійного стороннього догляду, обмежена у здатності до спілкування, контролювання своєї поведінки, визнання її особою з інвалідністю з дитинства, не є достатньою підставою для стягнення з виконкому моральної шкоди у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, що згідно правил ЦПК України не є підставою для скасування правильного і законного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенціїпрозахист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень,але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того,необхідно брати до уваги,між іншим,різноманітність аргументів,які сторона може представити в суд,та відмінності,які існують у державах-учасницях,з огляду на положення законодавства,традиції,юридичні висновки,викладення та формулювання рішень. Таким чином,питання,чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Головуючий: Сташків Б.І. Хома М.В. Судді: Щавурська Н.Б.