Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/4644/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2021 року справа №200/4644/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., секретаря судового засідання Тішевського В.В., позивача особисто, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Овчаренка Олега Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 р. (у повному обсязі складено 14 вересня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/4644/20-а (головуючий І інстанції суддя Михайлик А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.06.2018 року по 16.04.2020 року у сумі 75859,07 грн. (а.с. 1-4). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 р. у справі № 200/4644/20-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто зі Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2018 по 15.04.2020 включно у сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання відшкодування судових витрат (а.с. 72-75). Адвокат Овчаренко О.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути зі Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) ЄДРПОУ 08592158) на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.06.2018 року по 16.04.2020 року у сумі 81176,55 грн. В обґрунтування доводів зазначає, що з огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України. Позивач доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив її за матеріалами справи і дійшов висновку про відмову у задоволені апеляційної скарги, виходячи з наступного. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі обставини. ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5-8). Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 20 червня 2018 року № 15 о/с лк позивача звільнено з органів внутрішніх справ. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 200/7070/19-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Слов`янський МВ (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУ МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 22.03.2018 року по 20.06.2018 року із застосуванням розміру мінімальної заробітної плати на 2018 рік 3723 грн. (з урахуванням раніше виплачених сум). Зобов`язано Слов`янський МВ (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУ МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2018 рік із розрахунку 16 діб. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 9-13). Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 200/7070/19-а апеляційній скарги Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янськ та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області та Овчаренка Олега Олексійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , - задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 200/7070/19-а скасовано в частині зобов`язання Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янськ та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2018 рік із розрахунку 16 діб та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування та виплату компенсації за невикористані щорічні відпустки за 2016 та 2017 роки. В цій частині прийнято постанову. Зобов`язано Слов`янський міський відділ (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУ МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2016-2017 роки. У задоволенні позовних вимог про зобов`язання Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУ МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2018 рік із розрахунку 16 діб відмовлено. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 200/7070/19-а - залишено без змін (а.с. 14-18). За випискою по банківському рахунку АТ «Перший Український Міжнародний Банк» позивачу 16.04.2020 року відповідачем перераховано грошове забезпечення в сумі 15948,52 грн. (а.с. 19, 20). З довідки від 01.09.2020 року вбачається, що розмір грошового забезпечення позивача у квітні та травні 2018 року становив 3723 грн. за кожен місяць. Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 122,07 грн. (а.с. 69). Спірним у даній справі є правомірність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2018 року по 16.04.2020 року. При вирішенні справи суд виходить з наступного. Як вже зазначалось раніше, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 200/7070/19-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Слов`янський МВ (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУ МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 22.03.2018 року по 20.06.2018 року із застосуванням розміру мінімальної заробітної плати на 2018 рік 3723 грн. (з урахуванням раніше виплачених сум). Зобов`язано Слов`янський МВ (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУ МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2018 рік із розрахунку 16 діб. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 9-13). Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 200/7070/19-а апеляційній скарги Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янськ та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області та Овчаренка Олега Олексійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 200/7070/19-а скасовано в частині зобов`язання Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янськ та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2018 рік із розрахунку 16 діб та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування та виплату компенсації за невикористані щорічні відпустки за 2016 та 2017 роки. В цій частині прийнято постанову. Зобов`язано Слов`янський міський відділ (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУ МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2016-2017 роки. У задоволенні позовних вимог про зобов`язання Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУ МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2018 рік із розрахунку 16 діб відмовлено. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 200/7070/19-а - залишено без змін (а.с. 14-18). 16.04.2020 року на виконання вказаного рішення позивачу сплачено грошову компенсацію, що підтверджується відповідною випискою по картковому рахунку (а.с. 19, 20). Позивач, вважаючи, що відповідач, незважаючи на наявність судового рішення, що набрало законної сили, протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 2016 - 2017 роки у строки встановлені ст. 117 КЗпП України, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача відшкодування за час затримки виплати такої компенсації. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи). Наведені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та у випадку виникнення спорів з цього приводу. Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 занотовано, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таке правове визначення дає підставу для висновку, що нерозповсюдження на військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу цих законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Системний аналіз норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено: при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17, від 29.07.2020 року у справі № 1.380.2019.003696. Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65). Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 від 26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду сформулювала таку правову позицію: - умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; - під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо); - аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно; - оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Крім того, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Матеріалами справи підтверджено, що повністю остаточний розрахунок з позивачем проведено 16.04.2020 року, а не в день звільнення - 20 червня 2018 року. Таким чином, відповідачем проведено фактичний розрахунок з позивачем щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій поза межами строку встановленого статтею 116 КЗпП України. Тобто, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки свідчить про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України. Разом з тим, суд звертає увагу на те, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку не є складовою грошового забезпечення. В постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду також відзначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Суд апеляційної інстанції при застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує вищенаведені судові рішення Верховного Суду з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України. У справі, що розглядається, суд бере до уваги обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, а це перевищення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку над сумою компенсації у декілька разів та сплату компенсації одразу після набрання рішенням законної сили. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 000 грн. (три тисячі грн.). Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З урахуванням наданих доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ч. 5 ст. 242, ст. ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Овчаренка Олега Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 200/4644/20-а залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку крім випадків, встановлених п. 2 ч. 5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 січня 2021 року. Головуючий Г.М. Міронова Судді: А.А. Блохін І.В. Геращенко