Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/1762/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2021 року справа №200/1762/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Гайдара А.В., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року в справі №200/1762/20-а (головуючий І інстанції Циганенко А.І.) за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) про стягнення коштів, - ВСТАНОВИВ : Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: -стягнути з відповідача матеріальну допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці в розмірі 18087,57 грн.; -стягнути з відповідача компенсацію втрати частини матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги в розмірі 59101,95 грн.; - стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку. В обґрунтування позову зазначив, що при проходженні служби в ОВС України матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за період 2004 року по 2013 року не нарахована та не виплачена, у зв`язку з чим позивач вважає, що за відповідні періоди має законні підстави на її отримання разом із компенсацією у зв`язку із несвоєчасним отриманням при звільненні. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Слов`янського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в сумі 1213, 30 гривень. Стягнуто з Слов`янського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) на користь позивача середнє грошове утримання за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в міліції в сумі 1500 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Суд першої інстанції не врахував правову позицію, викладену ВП ВС в постанові від 13.05.2020 року у зразковій справі №810/451/17. За період служби 2004-2013 роки відповідачем не нараховувалася та не сплачувалася матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток, що є порушенням Інструкції №499, ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Оскільки позивачу не виплачено своєчасно матеріальну допомогу на оздоровлення при звільненні, відповідач відповідно до ст.117 КЗпП України повинен виплатити грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Крім цього, на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини доходів. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги позивача, не надаючи оцінку судовому рішенню в частині задоволених позовних вимог, які сторонами не оскаржуються. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03 липня 2001 року по 12 серпня 2014 року проходив службу в органах внутрішніх справ (а.см.10-11) Відповідно довідки-витягу від 04.12.2019 року (а.с.12) позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за пунктом 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу). Довідка Головного управління МВС України в Донецькій області від 04.12.2019 року свідчить, що ОСОБА_2 перебував у відпустках: - за 2004 рік, з 15 січня 2014 року по 14 лютого 2004 року; - за 2005 рік, з 16 травня 2005 року по 16 червня 2005 року; - за 2006 рік, з 03 січня 2007 року по 02 лютого 2007 року; - за 2007 рік, з 13 червня 2007 року по 13 липня 2007 року; - за 2008 рік, з 15 серпня 2008 року по 16 вересня 2008 року; - за 2009 рік, з 14 серпня 2009 року по 20 вересня 2009 року; - за 2010 рік, з 18 серпня 2010 року по 22 вересня 2010 року; - за 2011 рік, з 08 серпня 2011 року по 14 вересня 2011 року; - за 2012 рік, з 07 серпня 2012 року по 13 вересня 2012 року; - за 2013 рік, з 07 серпня 2013 року по 13 вересня 2013 року. Інформація про чергові щорічні відпустки позивача під час проходження ним служби в Слов`янському МВ за 2001-2003, 2014 роки відсутня. Відповідно до довідки від 09.12.2019 року (а.с.14-16) позивачу за період з 03 липня 2001 року по 12 серпня 2014 року нарахована та сплачена матеріальна допомога в сумах грудень 2007 року 1515,00 грн., липень 2011 року 1500,00 грн., грудень 2012 року 3000,00 грн., за червень 2014 року 6300,00 грн. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що матеріали справи підтверджують не виплату допомоги на оздоровлення при щорічній основній відпустці тільки у січні 2004 року та у травні 2005 року; матеріальна допомога на оздоровлення має разовий характер, отже на неї не обчислюється індексація грошових доходів. Суд першої інстанції, стягуючи на користь позивача суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, застосував принцип розумності, справедливості та пропорційності. Оцінка суду. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. На підставі статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Пунктом 2 Указу Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/26 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» (далі - Указ №926/26) з метою впорядкування грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ постановлено виплачувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік. Зазначеним нормативно-правовим актом виплати визначені пунктом 2, на відміну від виплат, передбачених пунктом 3 цього Указу, не обмежувались розміром асигнувань, що виділяються на утримання цих органів та їх проведення було не правом, а обов`язком керівників органів внутрішніх справ. Цей Указ набрав чинності з 01 грудня 1996 року та втратив чинність 01 січня 2008 року, відповідно до Указу Президента України від 18.12.2007 № 1234/2007 «Про внесення зміни до Указу Президента України від 14 квітня 1999 року № 379 та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України». З 01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», підпунктом 3 пункту 5 якої було надано право керівникам держорганів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. На виконання зазначеної постанови та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом Міністра внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 затверджено та введено в дію з 01 січня 2008 року «Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ». Відповідно до пункту 1.18 розділу І Інструкції №499 (в редакції до лютого 2010 року) при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно. Згідно пункту 2.16.1 Інструкції №499 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення. На підставі пункту 2.16.2 Інструкції №499 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати (…) Як визначено пунктом 2.16.3 Інструкції №499 допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати. Відповідно до пункту 2.16.4 Інструкції №499 фактичні витрати на матеріальну допомогу відповідно до вимог бюджетного законодавства проводяться тільки в межах затвердженого кошторисом фонду грошового забезпечення. Таким чином, з 2008 року, виплата матеріальної допомоги була правом а не обов`язком керівника органів і підрозділів внутрішніх справ, разом з тим, таке право має здійснюватися у межах асигнувань, що виділяються на утримання таких органів, та залежить, зокрема, від ефективності службово-трудової діяльності того чи іншого працівника ОВС. Згідно довідки Слов`янського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 09.12.2019 року ОСОБА_1 було нараховано та сплачено матеріальну допомогу у грудні 2007 року в розмірі 1515,00 грн., в липні 2011 року в розмірі 1500,00 грн, в грудні 2012 року - 3000,00 грн, червні 2014 року - 6300,00 грн. Оскільки відсутні докази звернення позивача з рапортом про виплату йому допомоги за інші роки, тому відсутні підстави для визначення неправомірних дій відповідача в цій частині та стягнення з відповідача за 2004-2013 роки матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічної основної відпустки. Що стосується вимог про стягнення компенсації втрати частини матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифі на послуги в розмірі 59101,95 грн., суд зазначає наступне. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Відповідно до пункту 2 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Відтак, обчислення індексація грошових доходів підлягає доходи, які не мають разового характеру. Оскільки матеріальна допомога на оздоровлення має разовий характер суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволені вимог в цій частини. Щодо позовної вимоги про нарахування та сплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 12 серпня 2014 року по 20 серпня 2020 року суд зазначає наступне. На підставі статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм свідчить, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Відповідно частини другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Згідно статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позиціє викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100). Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку). Згідно довідки-витягу ГУ МВС України в Донецькій області від 04 грудня 2019 року днем звільнення позивача є 12 серпня 2014 року. Відповідно, останніми календарними місяцями роботи, що передують дню звільнення, є червень та липень 2014 року. Згідно довідки Слов`янського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 09 грудня 2019 року № 17794/303/07-2019 грошове забезпечення у червні та липні 2014 року склало: 13146,07 грн, середньоденне грошове забезпечення на час звільнення 215,51 грн. Позивачем визначений наступний розрахунок грошового забезпечення за час затримки розрахунку. Згідно довідки Слов`янського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 09 грудня 2019 року грошове забезпечення за червень- липень 2014 року склало 13146,07 грн. Середньоденне - 215,51 грн. Згідно виробничого календаря України з 13 серпня 2014 року по 01 грудня 2019 року було 1318 робочих днів, а тому станом на 01 грудня 2019 року середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку складає - 284042,18 грн. (215,51 грн. середньоденне грошове забезпечення х 1318 робочих днів затримки). Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, приймаючи до уваги пасивну поведінку позивача, який тривалий час (більш п`яти років) не звертався до суду зі стягнення невиплачених при звільненні сум без поважних причин, з огляду на невеликий розмір простроченої заборгованості роботодавця, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд погоджує висновок суду першої інстанції про зменшення розміру відшкодування до 1500 грн. При цьому суд першої інстанції зазначає, що при розгляді справи в суді першої інстанції позивач пояснив тривале не звернення до суду із цим позовом відсутністю позитивної судової практики зі спірних питань, що свідчить про обізнаність позивача стосовно його порушеного права, навмисне вичікування відповідних рішень суду, що в свою чергу призвело до штучного необґрунтованого об`єктивними причинами збільшення кількості днів затримки розрахунку. Суд при постановленні судового рішення по цій справі враховує висновки Верховного Суду у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц. Суд не приймає посилання позивача на практику ВП ВС в справі №810/451/17, оскільки в нашому спорі не заперечується право позивача на отримання виплати його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, якщо при звільненні йому не виплачені у повному обсязі всі належні кошти. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи, на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року в справі №200/1762/20-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року в справі №200/1762/20-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 15 лютого 2021 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст.328 КАС України. Повне судове рішення складено 15 лютого 2021 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар І.В. Геращенко