Постанова 4807 № 330/792/17

Дата документу 13.01.2021 Справа № 330/792/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 330/792/17 Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.А. Провадження №22-ц/807/213/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Путій Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Цокало Олександра Івановича на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: об`єднана територіальна громада Якимівської селищної ради, неповнолітня ОСОБА_3 , орган опіки та піклування при Якимівській селищній раді про визнання заповіту недійсним,- В С Т А Н О В И В: В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Якимівського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: об`єднана територіальна громада Якимівської селищної ради, неповнолітня ОСОБА_3 , орган опіки та піклування при Якимівській селищній раді про визнання заповіту недійсним, який був ним уточнений в червні 2017 року. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_4 , якій на праві власності належала земельна ділянка площею 10,94 га, розташована на території Чорноземненської сільської ради. Після смерті ОСОБА_4 , позивач звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак від нотаріуса йому стало відомо, що мати склала заповіт, яким заповіла належну їй земельну ділянку ОСОБА_2 . Заповіт було складено в Чорноземненській сільській раді 14 лютого 2013 року та посвідчений секретарем Чорноземненскої сільської ради Козловою Н.В.. Вважає, що спадкодавець ОСОБА_4 на момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій, він був складений під впливом обману, для можливості отримання грошових коштів і приховання факту купівлі-продажу, складання заповіту не було вільним, не відповідало внутрішній волі матері. ОСОБА_4 мала намір продати земельну ділянку з метою відремонтувати будинок і мати кошти на лікування. ОСОБА_2 обіцяв купити земельну ділянку за хорошою ціною. Мати позивача була малограмотною жінкою, вона закінчила школу-інтернат, з трудом могла читати і вкрай рідко писала. Коли вона писала, робила багато орфографічних помилок. Крім того, вона втрачала орієнтацію в часі та просторі, страждала забудькуватістю, не могла висловлювати зв`язно свої думки. В лютому 2013 року вона сказала, що продала земельну ділянку, але гроші за неї ОСОБА_2 віддасть пізніше. Але грошових коштів вона так і не отримала. Крім того, ОСОБА_1 додатково зазначив, що зміст заповіту викликає у нього великі сумніви достовірності підпису та фрази «на мой проханя заповіт зописано секретар з моих слив вирно за допомогою загально принятих техничних засобив в Чорноземнєнській сильськиї раді о 10 годині 00 хвилі українською мовою я володію в обсязі достаньому для розуміння тексту ць ого документа» (викладено дослівно з заповіту), а також те що надрукований текст був сформулювати та продиктований його матір`ю секретарю сільської ради з наступних підстав: друкований текст, нібито сформульований та продиктований його матір`ю за стилем викладення різко відрізняється від тексту викладеного нібито його матір`ю власноруч; враховуючи її слабоумство вона фізично не могла сформулювати та продиктувати надрукований у заповіті текст. Фрази з двох або трьох слів одночасно це було максимум що їй було під силу зробити; враховуючи те, що мати страждала слабоумством, вона фізично не змогла б сформулювати та написати власноруч таку довгу вище наведену фразу в заповіті. Отже, і рукописний текст, і підпис, складені у заповіті нібито власноруч його матір`ю, складені від її імені іншою особою. Його мати не могла бути автором заповіту від 14 лютого 2013 року, посвідченого секретарем Чорноземненської сільської ради Якимівського району Запорізької області Козловою Н.В. Вважає, що під час складання заповіту від 14 лютого 2013 року ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, він складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , просив суд визнати недійсним заповіт від 14 лютого 2013 року, посвідчений Козловою Н.В., секретарем Чорноземненської сільської ради Якимівського району. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , адвокат Цокало Олександр Іванович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що під час посвідчення заповіту ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є розпорядженням матері на випадок її смерті, не було дотримано таких вимог, як вільне волевиявлення учасника правочину ОСОБА_4 .. На момент складання заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки вона хворіла захворюванням, та мала діагноз легка розумова відсталість в ступені легкої дебільності, які могли вплинути на розуміння нею своїх дій при складанні заповіту. Судом не були враховані покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які пояснили, що ОСОБА_10 була слабоумною, не могла рахувати гроші, при отриманнні пенсії не могла поставити нормальний підпис, фізично не могла сформулювати та продиктувати надруковний у заповіті текст. Вважає, що ОСОБА_4 не була одночасно автором надрукованого тексту у заповіті та рукописного тексту, що свідчить про те, що заповіт суперечить вимогам ст. 1233 ЦК України, оскільки він не є особистим розпорядженням ОСОБА_4 . Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 , зазначає, що погоджується з доводами апеляційної скарги та вказану апеляційну скаргу вважає обґрунтованою.В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Учасники справи, ОСОБА_2 його представник адвокат Лапшина А.І., треті особи Об`єднана територіальна громада Якимівської селищної ради, неповнолітня ОСОБА_3 , орган опіки та піклування при Якимівській селищній раді, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень судової повістки (а.с. т. 5 а.с. 18-20 ) до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. На адресу апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням адвоката Лапшиної А.І. за кордоном ( т. 5 а.с. 39 ). Відповідно до положень статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, оскільки повідомлені ним причини неявки, на думку колегії суддів, є не поважними. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційнго правадження. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду справи, але не більше як на п`ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Цокало О.І. було відкрито 12 листопада 2020 року. Ухвала про відкриття апеляційного провадження та ухвала про призначення справи в суді першої інстанції на 13 січня 2021 року на 11 годину 20 хвилин була отримана ОСОБА_2 24 листопада 2020 року ( т. 5 а.с. 19), тобто ОСОБА_2 та його представник завчасно були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до положень ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуатися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Зважаючи на вказане, та враховуючи, що ОСОБА_2 не надав суду клопотання про продовження строку розгляду справи та враховуючи навантаження у Запорізькому апеляційному суді замість 40 суддів за штатом фактично працює 18 суддів, тому призначити розгляд справи в строки, передбачені ч. 1 ст. 371 ЦПК України не має можливості. При цьому також необхідно врахувати інтереси інших учасників справи, які з`явилися на виклик суду в даній справі. При вищевикладених обставинах колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутності ОСОБА_2 , його представника адвоката Лапшиної А.І., третіх осіб - Об`єднана територіальна громада Якимівської селищної ради, неповнолітня ОСОБА_3 , орган опіки та піклування при Якимівській селищній раді, якіналежним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачних цим Кодексом випадках. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для визнання заповіту, складеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , недійсним, оскільки оспорюваний заповіт складений з дотриманням вимог щодо його форми і змісту, волевиявлення ОСОБА_4 щодо розпорядження своїм майном на користь відповідача було вільним і відповідало її волі, належних та беззаперечних доказів на підтвердження обставин, що ОСОБА_4 при складанні заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними позивачем суду не надано. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону і фактичним обставним справи. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . (т. 1 а.с.4). Після смерті ОСОБА_11 відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 10,94 га,що розташована на території Чорноземненської сільської ради що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю ІУ-ЗП № 0180116 від 11 липня 2003 року. (т. 1 а.с.5). 14 лютого 2013 року ОСОБА_11 на момент складання заповіту станом на 14 лютого 2013 року, розуміючи значення своїх дій та керуючи ними, маючи повну цивільну дієздатність, зробила заповітне розпорядження: «земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 10,94 гектарів, що розташована на території Чорноземненської сільської ради, посвідчену державним актом на право приватної власності на землю IV-ЗП №018016 виданим Якимівською райдержадміністрацією 11 липня 2003 року, за реєстром №81, заповідаю ОСОБА_2 ». Заповіт посвідчено в приміщенні Чорноземненської сільської ради Якимівського району Запорізької області за адресою: АДРЕСА_1 . Заповіт записаний секретарем Чорноземненської сільської ради Якимівського району Запорізької області Козловою Н.В. зі слав заповідача ОСОБА_11 .. Заповіт до підписання прочитаний у голос заповідачем ОСОБА_11 , власноруч підписаний нею у присутності секретаря Чорноземненської сільської ради Якимівського району Запорізької області Козлової Н.В.. Заповіт зареєстровано в реєстрі за №06 (т. 1 а.с.7). Відповідно до журнала реєстрації нотаріальних дій по Чорноземненській сільській раді Якимівського району Запорізької області, на сторінці 18 під номером 6 була зареєстрована нотаріальна дія посвідчення заповіту ОСОБА_11 , в останній колонці якого міститься підпис ОСОБА_11 про одержання оформленого документу. Зазначений журнал реєстрації нотаріальних дій по Черноземненській сільській раді Якимівського району Запорізької області міститься в матеріалах цивільної справи . Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіт посвідчений Черноземненською сільською радою Якимівського району, Запорізької області від 14 лютого 2013 року був зареєстрований 04.04.2017 року, реєстратором Запорізька філія державного підприємства «Національні інформаційні системи» номер у спадковому реєстрі - 60477008, номер в реєстрі нотаріальни дій -06 ( т. 1 а.с.173) Згідно висновку судово-психіатричного експерта Комунальної установи «Обласна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради №72 від 23 лютого 2018 року, відповісти на питання «Чи усвідомлювала ОСОБА_11 значення своїх дій та їх наслідки при складанні заповіту від 14 лютого 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №06, посвідченого секретарем Чорноземненської сільради Якимівського району Запорізької області Козловою Н.В.» не представляється можливим у зв`язку з відсутністю огляду лікаря психіатра та опису психічного стану під експертної, її інтелектуально-мнестичних функцій. (т. 3 а.с.124-131). Згідно висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №5136-18 від 21 березня 2019 року, рукописні записи та підпис від імені ОСОБА_11 в заповіті, складеному ОСОБА_11 , посвідченому 14 лютого 2013 року посвідченого секретарем Чорноземненської сільради Якимівського району Запорізької області Козловою Н.В. та зареєстрованому в реєстрі за №06, виконані однією особою, а саме ОСОБА_11 .. Виявлений комплекс діагностичних ознак в досліджуваних рукописних записах та підписі є нормою письмово-рухового навику ОСОБА_11 (т. 3 а.с. 223-233). Згідно висновку експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл. проф.. М.С.Бокаріуса за результатами проведення судової лінгвістичної (авторознавчої) експертизи писемного мовлення №18909 від 22 квітня 2020 року, згідно якого автором та виконавцем рукописного тексту «На мой проханя заповіт записано секретарєм з моих слив вирно за допомогою загально принятих техничних засобив і Чорноземнєнській сільській раді о 10 годині 00 хвилин українською мовою я володию в обсязі достатньому для розуміні тексту ць ого докумєнта» в одному примірнику заповіту від 14.02.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №06, посвідченого секретарем Чорноземненської сільради Якимівського району Запорізької області Козловою Н.В., є різні особи. Ймовірно, рукописний текст виконаний під диктування або шляхом переписування із тексту-шаблону. Питання про те, чи є ОСОБА_11 одночасно автором надрукованого тексту, який починається словами «Я, гр.. ОСОБА_11 » та закінчується словами «о 10 голині 00 хвилин» та рукописного тексту, який починається словами «На мой проханя заповіт записано» та закінчується словами «розуміня тексту ць ого документа» у заповіті від 14 лютого 2013 року, не вирішувалось. (т. 4 а.с.63-67). Згідно рішення виконавчого комітету Чорноземненської сільської ради №22 від 04 червня 2003 року ОСОБА_11 призначено опікуном над неповнолітньою племінницею ОСОБА_12 , 1994 року народження. (т.1 а.с. 171). В матеріалах справи містяться дві довідки Якимівської Центральної районної лікарні: перша за № 763 від 27.06.2017, згідно якої ОСОБА_11 перебувала на обліку лікаря-психіатра з 1995 року з діагнозом: легка розумова відсталість в ступені легкої дебільності (а.с. 106 т.1), друга № 1143 від 13.09.2017 року (а.с.155 т.1), в якій зазначено, що ОСОБА_11 на обліку у лікаря-психіатра не перебувала (а.с.155 т.1). Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу. Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Частиною першою і другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Відповідно до частин першої - третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Статтею 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме в момент укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18). Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12). Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України . Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Апеляційний суд зазначає, що згідно з процесуальним законом обов`язок доказування підстав позову (обставин) покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень, а їх недоведеність є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини в рішеннях "Sutyazhnik v. Russia" від 29 липня 2009 року, "Esertasv. Lithuania" від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму. Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач звернувся до суду з клопотанням про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи для з`ясування психічного стану ОСОБА_11 на момент вчинення оскаржуваного правочину. Згідно висновку судово-психіатричного експерта Комунальної установи «Обласна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради №72 від 23 лютого 2018 року вбачається, що відповісти на питання «Чи усвідомлювала ОСОБА_11 значення своїх дій та їх наслідки при складанні заповіту від 14 лютого 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №06, посвідченого секретарем Чорноземненської сільради Якимівського району Запорізької області Козловою Н.В.» не є можливим у зв`язку з відсутністю огляду лікаря психіатра та опису психічного стану підекспертної, її інтелектуально-мнестичних функцій. (т. 3 а.с.124-131). При цьому експертом взято до уваги відомості, отримані при дослідженні наданих на експертизу об`єктів, які стосуються психічногол стану особи ОСОБА_11 : анамнез життя, анемнез хвороби, дані клінічного дослідження особи, виявлені під час проведення експертизи, скарги, психічний стан, неврологічний стан, соматичний стан. Як вбачається з матеріалів справи в них міститься дві довідки Якимівської Центральної районної лікарні: перша за № 763 від 27.06.2017, згідно якої ОСОБА_11 перебувала на обліку лікаря-психіатра з 1995 року з діагнозом: легка розумова відсталість в ступені легкої дебільності (а.с. 106 т.1), друга № 1143 від 13.09.2017 року (а.с.155 т.1), в якій зазначено, що ОСОБА_11 на обліку у лікаря-психіатра не перебувала, у зв`язку з чим медичну картку амбулаторного хворого направити неможливо.(а.с.155 т.1). Враховуючи розбіжності інформації, які зазначені в довідках, судом першої інстанції було зроблено запит до головного лікаря Якимівської Ценртальної Районної лікарні Строкан. В.В. за № 2/330\325/2017 від 11.10.2017 року для роз`яснення цих розбіжностей в наданій інформації стосовно перебування ОСОБА_11 на обліку у лікаря психіатра з 1995 року та її діагнозу (т. 1 а.с. 191). На адресу суду першої інстанції адміністрація Якимівської Центральної Районної лікарні направила лист від 13.09.2017 року № 1274 з якого вбачається, що ОСОБА_11 на обліку у лікаря- психіатра Якимівської центральної районної лікарні не перебувала, у зв`язку з чим медичну карту амбулатоного хворого направити неможливо. Також зазначено, що запит адвокату Цокало О.І. від 27.06.2017 року за № 763 слід вважати недійсним, у зв`язку з технічною помилкою, тому що відомості про ОСОБА_11 помилково були надані замість відомостей про її доньку ОСОБА_13 , 1978 року народження, яка перебувала на обліку у лікаря-психіатра ( т. 1 а.с. 192). Інших належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_11 перебувала на обліку у лікаря психіатра з діагнозом - легка розумова відсталість в ступені легкої дебільності, як то виписки з історії хвороби, медична картка ОСОБА_11 , та, що така хвороба впливали на її стан, у зв`язку з чим вона 14 лютого 2013 року не могла усвідомлювати значення своїх дій,матеріали справи не містять. Відповідно до положень частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях. Отже, встановивши, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів ту обставину, що ОСОБА_11 під час підписання оспорюваного заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України В позовній заяві позивач зазначає, що заповіт 14 лютого 2013 року складений під впливом обману. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що при застосуванні норми статті 230 ЦК України, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів. Оскільки заповіт є одностороннім правочином, то для визнання його недійсним не може застосовуватися стаття 230 ЦК України. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про нотаріат" до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів. Предметна компетенція органів місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій визначена Законом України "Про нотаріат". Так, у статті 37 зазначеного закону визначено, що органи місцевого самоврядування уповноважені вчиняти у тому числі таку нотаріальну дію, як посвідчення заповітів (крім секретних). Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. Правила посвідчення заповітів визначено положеннями пункту 1.4. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, яким передбачено, що заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Вищевказаним порядком визначено передумови, за наявності яких посвідчення має відбуватися за обов`язкової присутності не менш як двох свідків: це має місце, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт. Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що його складено у письмовій формі, із зазначенням дати, місця його складення та засвідчено гербовою печаткою. Підпис ОСОБА_11 у тексті заповіту засвідчений секретарем Чорноземненської сільської ради Якимівського району Заорізької області Козловою Н.В., яка мала повноваження відповідно до статті 1251 ЦК України, статті 37 Закону України "Про нотаріат", статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" на вчинення нотаріальної дії - посвідчення заповіту. Згідно висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №5136-18 від 21 березня 2019 року, рукописні записи та підпис від імені ОСОБА_11 в заповіті, складеному ОСОБА_11 , посвідченого 14 лютого 2013 року секретарем Чорноземненської сільради Якимівського району Запорізької області Козловою Н.В. та зареєстрованому в реєстрі за №06, виконані однією особою, а саме ОСОБА_11 .. Виявлений комплекс діагностичних ознак в досліджуваних рукописних записах та підписі є нормою письмово-рухового навику ОСОБА_11 (т. 3 а.с. 223-233). Отже, вищезазначеним висновком експертизи встановлено, що рукописний текст на заповіті та підпис на заповіті від імені ОСОБА_11 виконаний саме ОСОБА_11 . Висновок експерта Харківського науково-дослілного інституту судових експертиз за результатами проведення судової лінгвістичної ( авторознавчої) експертизи писемного мовлення № 18090 від 22.04.2020 року про те, що ймовірно, рукописний текст на заповіті виконаний під диктування або шляхом переписування із тексту-шаблону та має багато граматичних помилок та російськомовних слів з використанням українських літер не свідчить про те, що волевиявлення заповідача під час підписання заповіту не було вільним і не відповідало його волі. Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_11 , власноручно підписаний нею, заповіт записаний секретарем Чорноземненської сільської ради Якимівського району, Запорізької області зі слів заповідача ОСОБА_11 .. В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що її бабуся ОСОБА_11 допомогала їй читати, вчила писати, рахувати та допомагала їй з уроками в начальних класах, бабуся читала казки та газети. Доказів того, що зазначені покази свідок ОСОБА_3 давала під психологічним тиском секретаря ОСОБА_14 , матеріали справи не містять. Вказане свідчить, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законніей обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Крім того, суд обґрунтовано вважав, що оспорюваний заповіт складений з дотриманням вимог щодо його форми і змісту, волевиявлення ОСОБА_11 щодо розпорядження своїм майном на користь відповідача було вільним і відповідало його волі, тому відсутні підстави визнання зазначеного заповіту недійсним. Доводи апеляційної скарги про те, що свідки зі сторони позивача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_15 надали суду пояснення стосовно того, що ОСОБА_11 була розумова відсталою, що свідчить про те, що у момент вичення заповіту остання не могла усвідомлювати значення своїх дій не заслуговують на увагу, оскільки мають характер припущення і не підтверджуються матеріалами справи. Крім того, показання свідків про поведінку особи тощо мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до ст. 78 ЦПК України, обставини справи, яі за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України призначення експертизи є обов`язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи. Натомість, при перевірці й оцінці судово-психіатричного експертного висновку № 72 від 23 лютого 2018 року, суд першої інстанції врахував, що експертом при проведені експертизи взято до уваги відомості, отримані при дослідженні наданих на експертизу об`єктів, які стосуються психічногол стану особи ОСОБА_11 : анамнез життя, анемнез хвороби, дані клінічного дослідження особи, виявлені під час проведення експертизи, скарги, психічний стан, неврологічний стан, соматичний стан, тобто експертом досліджувалися всі матеріали цивільної справи, письмові докази, покази всіх свідків, які давали пояснення в суді першої інстанції і саме, у зв`язку з відсутності огляду лікаря психіатра та опису психічного стану підексертної, її інтелектуально- мнестичних функцій не є можливим відповісти на питання: Чи усвідомлювала ОСОБА_11 значення своїх дій та їх наслідки при складанні заповіту від 14 лютого 2013 року. Крім того, як було встановленго судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_11 була опікуном неповнолітньої особи ОСОБА_16 , і для призначення її опікуном подавала власноруч написану заяву про це, а також інші необхідні для цього документи, зокрема відповідні довідки з медичних закладів, про відсутність будь-яких психічних захворювань, про що свідчить рішення виконавчого комітету Чорноземненської сільської ради №22 від 04 червня 2003 року(т.1 а.с. 171). Доводи апеляційної скарги, що на даний час у Мелітопольському ВП Якимівського ВП ГУНП в Запорізькій області ведеться досудове слідство за кримінальним провадженням № 12018080020001207 від 17.05.2018 року за частиною ч. 4 ст. 358 КК України, не є належним доказом на підтвердження скоєння злочину секретарем Чорноземненської сільської ради ОСОБА_14 при складанні та посвідченні спірного заповіту від 14 лютого 2013 року. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, виклавши її в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Апеляційний суд зазначає, що визнання заповіту недійсним із декількох підстав не відповідає нормам матеріального права, які регулюють визнання правочинів недійсними. Оскільки суд першої інстанції відмовив у позові, надавши оцінку всім підставам позову, а відповідні доводи апеляційної скарги відсутні, то апеляційний суд дійшов висновку про залишення оскаржуваного судового рішення без змін. Отже, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює. Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України , апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Цокало Олександра Івановича залишити без задоволення. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 15 січня 2021 року. Головуючий суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.