Постанова 4818 № 641/6946/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2026 року м. Харків справа № 641/6946/21 провадження № 22-ц/818/1613/26 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., за участю секретаря Муренченко С.А., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Олійник Н.М., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року в складі судді Зелінської І.В. в с т а н о в и в: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Олійник Наталія Максимівна про визнання заповіту недійсним, який в подальшому уточнив. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 та 03.04.2021 він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлого батька. Проте державний нотаріус повідомила, що все майно померлий заповів дружині ОСОБА_2 згідно заповіту від 05.02.2021, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Н.М. Зазначив, що ні він, ні його рідні про укладення батьком шлюбу не знали. Батько мав ряд тяжких хвороб, зокрема, страждав на тяжке онкологічне захворювання, приймав сильнодіючі знеболювальні препарати, що негативно вплинуло на збереження у нього спроможності усвідомлювати значення виконуваних ним дій та керувати ними. Просив визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 05.02.2021 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Н.М.; стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати в розмірі 1362,00 грн. Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що в день складання заповіту його батько хворів, що підтверджується листком непрацездатності № 465775 на період з 23.01.2021 по 05.02.2021. Зазначив, що його батько весь час перед складанням заповіту, на час складання заповіту та після складання заповіту тяжко хворів. Вказав, що відповідачка використала його тяжко хворого батька для того, щоб заволодіти його майном. Посилався на те, що всі оригінали медичних документів, на підставі яких можна було б встановити дійсний стан здоров`я його батька на час укладення ним заповіту, а також зробити висновок про його психічний стан, можливість усвідомлювати в повній мірі значення та наслідки дій, керувати ними, вільно виявляти волю на здійснення значущих дій, просто знищені. Вважав, що суд першої інстанції міг оцінити всі інші наявні в матеріалах справи докази і дійти висновку про те, що волевиявлення його батька на час складання ним заповіту не було вільним через наявність у нього тяжкої невиліковної хвороби, занедбаного стану онкологічного захворювання, яке вже потребувало вживання наркоанальгетиків, значного погіршання його стану, коли він вже не міг вільно дихати навіть в лежачому положенні, а не то, що самому йти до нотаріуса і складати заповіт на особу, яка не входила ні в коло його родичів, ні близьких людей, і навіть не оформила з ним ще шлюб. 08.01.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_2 через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою та просила стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн. 31.03.2026 ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника на лікарняному. Проте, належних доказів щодо цього не надано, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі частини другої статті 372 ЦПК України. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 на час складання заповіту був абсолютно неспроможним розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_3 (а.с.9 т.1). 05.02.2021 ОСОБА_3 склав заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Н.М., реєстровий №23, за яким на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2 . В заповіті рукописним текстом заповідача записано, що ним заповіт прочитано вголос та власноручно підписано заповіт (а.с.72 т.1). 11.02.2021 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (а.с.60 т.1). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (а.с.74 т.1). З копії спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_3 з заявами про прийняття спадщини звернулись ІНФОРМАЦІЯ_1 син померлого - ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 дружина померлого - ОСОБА_2 (а.с.128 т.2). Відповідно до виписки № 1895 з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за період з 12.01.2021 по 22.01.2021, наданої ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої Національної академії медичних наук України», ОСОБА_3 встановлено діагноз: IXC, стабільна стенокардія Ш ФК. Постінфарктний (15.07.2012) передній Q-позитивний кардіосклероз. Ішемічна кардіоміопатія. Стенозуючий коронаросклероз (оклюзія правої коронарної артерії, лівої передньої низхідної артерії, стеноз обвідної артерії 50-60%). ГБ ІІІст., 3 ст. Гіпертензивне серце (гіпертрофія міокарда ЛШ). СН 2Б ст. зі зниженою систолічною функцією ЛШ, ІІІ ФК. Стан після тромбендокардіта (22.03.2017), ТЕЛА (22.03.2017). і інфаркт пневмонії (22.03.2017). Стан після нефректомії (3.08.2017) з приводу нирково-клітинного раку Т3b, N1-, МІ. ХОЗЛ, гр В (II ст.). ЛН ІІ ст. Цукровий діабет 2 тип, важкий перебіг. Діабетична ангіопатія нижніх кінцівок. Ожиріння 2 ст. ОСОБА_4 пілонефріт в ст ремісії. ХНН 0-1 ст. Подагра з ураженням дрібних суглобів правої стопи НФС ІІ ст. (а.с.12-13,82 т.1). З довідки про причину смерті ОСОБА_3 від 09.03.2021 року вбачається, що причина смерті злоякісне новоутворення нирки (а.с.75 т.1). З довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААА №459613 на ім`я ОСОБА_3 вбачається, що останньому з 04.07.2017 встановлено другу групу інвалідності (а.с.80 т.1). Відповідно до виписки з історії хвороби №36776 від 19.02.2021 року на ім`я ОСОБА_3 , виданої ДУ «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва НАМН України», завершальний діагноз і стадія захворювання: Са лівої нирки ТЗаN1М0, 3 ст., стан після нефректомії (2017р), ІІ кл. гр. (два) (а.с.81 т.1). Згідно з випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого на ім`я ОСОБА_3 за період з 22.03.2017 року по 20.04.2017 року, наданої ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої Національної академії медичних наук України», діагноз: ІБС, постінфарктний (15.07.2012) передній Q-позитивний кардіосклероз. Ішемічна кардіоміопатія. Стенозуючий коронаросклероз (оклюзія правої коронарної артерії, лівої передньої низхідної артерії, стеноз обвідної артерії 50-60%). ГБ ІІІст., 3 ст. Гіпертензивне серце (гіпертрофія міокарда ЛШ). СН 2Б ст. зі зниженою систолічною функцією ЛШ, ІІІ ФК.ОЛЖ серцева астма (15-22.03.2017). Тромбендокардит. Тромбоемболія правої головної гілки та сегментарних гілок правої та лівої легеневих артерій. Інфаркт пневмонія правої та лівої легені. ХОЗЛ, гр В (ІІ ст.). ЛН ІІ ст. Токсичний (лікарський) гепатит Цукровий діабет 2 тип, перебіг тяжкий. Ожиріння 2 ст. Тиреотоксикоз. Пухлина лівої нирки Nx. М0. Хр.пієлонефрит у ст ремісії. ХНН 0-1 ст (а.см.83-84 т.1). Відповідно до виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №8403 на ім`я ОСОБА_3 за період з 02.10.2017 року по 27.10.2017 рік, наданої КНП «Міська клінічна лікарня №2 імені проф. О.О. Шалімова», діагноз: Цукровий діабет, ІІ тип, середньої тяжкості, ст. субкомпенсації СДС, змішана форма, ступінь поразки за Вагнером ІІІ А, абсцес тилу правої стопи. ІХС. Дисметаболічна міокардіодистрофія. Постінфарктний (2012) кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 3 ст., ризик дуже високий. СН І-Б. Шлуночкова екстрасистолія. ТЕЛА 2017 Гіпотиреоз (а.с.85-86 т.1). Відповідно до довідки КНП Обласний центр онкології від 12.06.2017 ОСОБА_3 встановлено діагноз: Клініко рентгенологічно Сr лівої нирки Т2NхМО, 2ст, II (друга) кл гр. Супутностей д-з: ішемічна хвороба серця, постінфарктний кардіосклероз. Стенозуючий коронаросклероз. (Докладніше на виписних документах на руках у пацієнта) (а.с.87 т.1). Відповідно до витягу з амбулаторної картки №7479 від 12.06.2017 для МСЕК, наданої КНП «Обласний центр онкології ХОР», висновок: Ознаки тромбоемболії правої головної гілки та сегмента гілок правої та лівої легеневих артерій, тромби всіх порожнин серця, інфаркт-пневм правої та лівої легені, гідроторакс зліва, ознаки утворення лівої нирки, дифу зміни печінки (стеатоз) (а.с.88 т.1). Відповідно до довідки № 16 від 08.10.2021, виданої ЛДЦ «Лорітом», хворий, ОСОБА_3 , 53 роки, що мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , знаходився на обстеженні та лікуванні в клініці ЛДЦ «ЛОРІТОМ» з 17:50 23.02.21 р. з діагнозом: ІХС. Стабільна стенокардія ІІІ ФК. Постінфарктний (15.07.12р. передній Q-позитивний) та атеросклеротичний кардіосклероз. Вторинна (ішемічна) кардіоміопатія. Стенозуючий коронаросклероз (КВГ: оклюзія правої коронарної артерії, лівої передньої нисхідної артерії, стеноз обвідної артерії 50-60%). Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 3 ст. Гіпертензивне серце. СН ІІ Бст. з систолічною дисфункцією л. ш. ІІІ ФК. Стан після тромбендокардита (22.03.17р.) ТЕЛА (03.08.17р.) і інфаркт пневмонії (22.03.17р.). Фібриляція передсердь. Стан після нефректомії (03.08.17р.) з приводу нирково-клітинного раку Т3bN1М1. Мts в лимфовузли, лівий наднирник, праву нирку, голівку підшлункової залози, паренхиму Sg4, Sg6 печінки, паренхиму легенів, кістки (за даними КТ від 09.01.21р.). Ускладнення: Ракова інтоксикація. Гіпостатична пневмонія. Гідроперикард. Двобічний гідроторакс. Асцит. Супутні захворювання: Гіпертонічна і атеросклеротична дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. з лікворно-венозною дистензією, вестібуло-тактичним і астенічним синдромами. Атеросклероз магістральних судин шиї. Поширений полісегментарний остеохондроз, переважно в поперековому відділі хребта, м?язово-тонічний варіант. Цукровий діабет 2 тип, важкий перебіг. Діабетична ангіопатія нижніх кінцівок. Ожиріння 2 ст. Гіпотіреоз. Хронічний пієлонефріт. ХХ 0-1 ст. ЛН ІІ-ІІІ ст. ХОЗЛ. Подагра з ураженням дрібних суглобів правої стопи. ПФС ІІ ст. Коронавірусна хвороба (антитіла IgG до 2019-nCov ІФА від 24.02.21р. - 9,95 (>1,1-позитивний) (а.с.98 т.1). З листа ДУ «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва НАМН України» № 675/09-13 від 24.06.2024 пацієнт ОСОБА_3 18.02.2021 однократно звертався за консультацією до онкохірурга. Діагностичних та лікувальних маніпуляцій йому не призначалось. амбулаторна картка не збереглася, так як він в стаціонарі не перебував, історія хвороби не заводилась (а.с.39 т.2). КНП «Міська клінічна лікарня №27» надало копію медичної карти амбулаторного хворого №3273 ОСОБА_3 (а.с.46-67 т.2). З відповіді ДУ «ТМО МВС України в Харківській області» № 33/41-2517 від 20.09.2024 вбачається, що надати медичну карту амбулаторного хворого ОСОБА_3 неможливо, у зв`язку з відсутністю такої в реєстрах поліклініки. Повідомлено, що ОСОБА_3 лікарем-терапевтом поліклініки ОСОБА_5 був виданий листок непрацездатності №465775 на період з 23.01.2021 року по 05.02.2021 року. Також надано копію журналу реєстрації листів непрацездатності (а.с.91-94 т.2). ПП «Лорітом» листом № 09/10 від 09.10.2024 надано копію посмертного епікризу з історії хвороби №206 ОСОБА_3 .. Повідомлено, що надати історію хвороби №206 не має можливості, у зв`язку з її знищенням внаслідок затоплення приміщення архіву у 2022 році (а.с.96-98 т.2). Згідно відповіді з ДУ «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор`єва НАМН України» від 13.11.2024 року ОСОБА_3 не перебував на стаціонарному лікуванні в клініці Інституту, у зв`язку з чим історія хвороби не заводилась. 01.09.2017 року амбулаторно були про консультовані гістологічні препарати видаленої нирки (операція в нефроурологічному центрі серпень 2017 р.). Було підтверджено злоякісний характер захворювання, спеціальне лікування не призначалось. В лютому 2021 року заведена карта амбулаторного хворого №36776. Виконана амбулаторна заочна консультація онкохірургом доцентом ОСОБА_6 за даними інструментального обстеження. Встановлена занедбана стадія онкологічного захворювання, коли спеціальне лікування не показано, рекомендовано симптоматичне лікування за місцем проживання або в ХОСПИС. Видано консультативний висновок, підписаний доцентом ОСОБА_6 та завідувачем відділення ОСОБА_7 . Карта амбулаторного хворого не збереглась (а.с.113 т.2). ОСОБА_2 надала фото, на яких, як зазначено останньою, зображені вона, її син та померлий ОСОБА_3 (а.с.64-71 т.1). Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 29.01.2025 року призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, проведення якої доручено експертам Харківської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України». Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи. 13.02.2025 експертною установою повернуто матеріали цивільної справи суду з клопотанням про доповнення останньої відомостями про звернення ОСОБА_3 за життя за медичною допомогою до лікаря-психіатра за місцем реєстрації (а.с.154 т.2). Згідно довідки від 24.03.2025 року № 959 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП ХОР «ОПНД №3» не звертався (а.с.166 т.2). Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 08.05.2025 року цивільну справу направлено до Харківської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи згідно ухвали суду від 29.01.2025 року. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи. 21.05.2025 від експертної установи надійшло повідомлення щодо проведення оплати за проведення експертизи та 23.05.2025 ОСОБА_1 отримав копію вказаного листа (а.с.177 т.2). 27.06.2025 року експертною установою повернуто до суду матеріали справи без виконання ухвали суду від 29.01.20205 року про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи у зв`язку з неоплатою за її проведення (а.с.179 т. 2). В суді першої інстанції були допитані свідки. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 зазначила, що є двоюрідною сестрою померлого ОСОБА_3 та відповідно двоюрідною тіткою позивача. Вказала, що ОСОБА_3 був хрещеним батьком сина ОСОБА_2 , пояснила, що знає останню приблизно з 2015 року. Свідок вказала, що з братом у неї були близькі, дружні стосунки. Свідку відомо зі слів брата, що останній мав намір залишити все своє майно сину ОСОБА_1 , про що казав, зокрема, свідку. Вказала, що брат давно був хворий, однак загострення хвороби почалось під час ковіду. Востаннє бачила брата за півроку до його смерті, за 2-3 дні до його смерті говорила з ним по телефону. Вказала, що брат не повідомляв їй ні про шлюб з ОСОБА_2 , ні про складання на користь останньої заповіту. Натомість після другого розлучення казав, що ніколи більше не одружиться. Зазначила, що під часу останнього кризу, а саме зима весна 2021 року, брату в побуті допомагала ОСОБА_2 .. Про смерть брата свідка сповістила відповідач, остання ж займалась похоронами ОСОБА_3 .. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 зазначила, що є двоюрідною сестрою померлого ОСОБА_3 та відповідно двоюрідною тіткою позивача. Вказала, що ОСОБА_3 був хрещеним батьком сина ОСОБА_2 .. Зазначила, що спілкувалась та бачилась з братом часто, приблизно 2-3 рази на місяць. Свідку відомо зі слів брата, що останній мав намір залишити все своє майно сину ОСОБА_1 , про що казав, зокрема, свідку. Вказала, що стан здоров`я брата погіршився останні 2-3 року. Вказала, що відвідувала його, коли той був госпіталізований до ДУ «Національний інститут терапії ім. Л.Т. Малої НАМН України». Зазначила, що востаннє бачилась з ОСОБА_3 в нього вдома в листопаді 2021 року на його день народження, відмітила, що брат погано себе почував, мова була уповільнена. Крім того, вказала, що на початку лютого 2021 року спілкувалась з братом по телефону. Вказала, що їй було невідомо ні про шлюб з ОСОБА_2 , ні про складання на користь останньої заповіту. Про смерть брата свідка сповістила відповідач. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 зазначив, що був сусідом померлого ОСОБА_3 .. Пояснив, що йому не відомо чи перебували ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у шлюбі, однак зазначив, що вони проживали разом як сім`я. Свідку відомо, що ОСОБА_3 хворів та помер в лікарні. Щодо складання заповіту останнім свідку нічого не відомо. Зазначив, що за весь час спілкування з ОСОБА_3 у свідка не виникало будь-яких сумнівів щодо порушень психічного здоров`я останнього. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 - лікар кардіолог ДУ «Національний інститут терапії ім. Л.Т. Малої НАМН України», зазначила, що була лікарем ОСОБА_3 та лікувала останнього приблизно з 2014-2015 року. Зазначила, що ОСОБА_3 переніс інфаркт в 2012 році, а в 2017 році в нього була подовжена госпіталізація близько двох місяців з тяжкими ускладненнями, також було виявлено рак нирки, з приводу чого було проведено операцію. Після цього ОСОБА_3 отримував як терапію призначену лікарем кардіологом, так і хіміотерапію в таблетках для профілактики прогресування раку. Восени 2020 року в ОСОБА_3 виявлено ускладнення раку у виді метастазів в різні органи. В січні 2021 році його було госпіталізовано до ДУ «Національний інститут терапії ім. Л.Т. Малої НАМН України». При цьому свідок зазначила, що ОСОБА_3 самостійно пересувався, хоча зазвичай стан здоров`я пацієнтів за таких ускладнень тяжчий. На її питання як лікаря повідомив, що останнім часом хіміотерапію в таблетках не приймав. Свідку також відомо зі слів ОСОБА_3 , що після виписки з лікарні він був присутнім на захисті дисертації його аспірантом. Цього ж року, ОСОБА_3 ще раз був госпіталізований до інституту терапії та повідомив їй про те, що одружився з ОСОБА_2 . Свідок зазначила, що була здивована цій новині, оскільки вважала останню дружиною ОСОБА_3 , тому що ОСОБА_2 була присутня під час всіх госпіталізацій ОСОБА_3 , привозила ліки, їжу, видно було, що переживала за останнього. Вказала, що під час останньої госпіталізації у лютому 2021 року стан був важкий. Крім того, зазначила, що їй відомо, що ОСОБА_3 також перебував в ЛДЦ «Лорітом». Вказала також, що ОСОБА_3 не отримував психотропних, наркотичних та знеболюючих препаратів, оскільки в його випадку для цього не було показань. Зазначила, що при спілкуванні з останнім нею не помічено ознак порушення психічного стану. Вказала, що вперше побачила сина ОСОБА_3 ОСОБА_1 вже після смерті свого пацієнта, коли останній приїздив до лікарні за випискою з історії хвороби батька. Крім того, зазначила що про складання заповіту ОСОБА_3 свідку нічого не відомо. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за законом або за заповітом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України). Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі № 713/2583/22 (провадження № 61-14663св24). Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України). Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 752/4458/23 (провадження № 61-1926св25). Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Відповідно до пунктів 1.7, 1.8, 1.11 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина перша статті 1257 ЦК України визначає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253. Такий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 27 січня 2023 року у справі № 144/1206/21, від 03 липня 2024 року у справі № 613/688/20. Згідно з частинами першою, другою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів». Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу. Призначення експертизи судом є обов`язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (стаття 105 ЦПК України). За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїй дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути лише висновок посмертної судово-психіатричної експертизи. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 317/1029/20 (провадження № 61-11588св22). Розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15). Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 336/6943/17 (провадження № 61-7542св23)). Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15, від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17. За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін. Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_3 спрямоване на передачу належного йому майна саме ОСОБА_2 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 05.02.2021, було вільним та відповідало його волі. Доказів протилежного позивач в порядку статті 81 ЦПК України не надав. Як вбачається зі змісту заповіту, його складено у письмовій формі, із зазначенням дати та місця його складення. Заповіт також містить підпис заповідача, нотаріально посвідчений. Отже, підписання заповіту відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном. Таким чином, оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надав. Перед посвідченням оспорюваного заповіту приватний нотаріус встановлювала обсяг цивільної дієздатності заповідача в момент складання заповіту. Складений заповіт свідчить про те, що під час його посвідчення приватний нотаріус та ОСОБА_3 підтвердили, що волевиявлення заповідача при складенні заповіту було вільним та без будь-якого примусу. Суд першої інстанції правильно виходив з недоведеності того, що заповіт був підписаний ОСОБА_3 у стані, коли він не розумів наслідків складення та підписання такого документу, а також того, що заповіт не відповідає дійсній волі спадкодавця. Позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій. Сам по собі факт наявності у заповідача онкологічної хвороби не є безумовною підставою для визнання заповіту недійсним. Доказів на підтвердження того, що оспорюваний заповіт в момент його укладення не відповідав внутрішній волі ОСОБА_3 позивачем суду не надав. Надаючи оцінку доводам позивача про недійсність спірного заповіту у зв`язку із тим, що спадкодавець не міг усвідомлювати значення своїх дій, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із безпідставності цих доводів, що побудовані виключно на припущеннях позивача. Спадкодавець ОСОБА_3 не був визнаний недієздатним чи обмежено дієздатним та мав право на складання заповіту, а докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Водночас сам по собі факт у заповідача онкологічної хвороби не свідчить про його неможливість усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Посилання ОСОБА_1 на те, що судом не взято до уваги показання свідків та медичні документи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути лише висновок посмертної судово-психіатричної експертизи. В суді першої інстанції за клопотанням ОСОБА_1 було призначено відповідну експертизу, однак її не було проведено саме з підстав її несплати. В суді апеляційної інстанції з клопотанням про призначення експертизи ОСОБА_1 не звертався. Також колегія суддів бере до уваги повідомлення КНП ХОР «ОПНД №3» № 959 від 24.03.2025, відповідно до якого ОСОБА_3 впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до не звертався. В контексті викладеного суд першої інстанції правильно виходив із презумпції психічного здоров`я особи заповідача ОСОБА_3 , суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України. Установивши, що під час посвідчення оспорюваного заповіту нотаріус дотримався вимог статей 1247, 1248, 1253 ЦК України, а позивач не надав суду належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні та не довів, що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія судді, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Жодної з передбачених статтею 1257 ЦК України обставин для визнання заповіту недійсним, в процесі судового розгляду судом не встановлено. Заповіт за формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина