Постанова Одеський апеляційний суд № 496/3300/19

Номер провадження: 22-ц/813/1483/21 Номер справи місцевого суду: 496/3300/19 Головуючий у першій інстанції Буран В. М. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.01.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І., розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 червня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 01.06.2010 року уклав шлюб із ОСОБА_1 . Від шлюбу сторони мають малолітню доньку. Сумісне життя подружжя не склалось з тих підстав, що після спливу дев`яти років сумісного життя, а саме з березня 2019 року відносини між подружжям розладналися, подружжя припинило вести спільне господарство, фактичних сімейних відносин між подружжям немає, проживають окремо, внаслідок чого спільне життя і збереження шлюбу на думку позивача є неможливим, тому він звернувся до суду з відповідною заявою. Матеріали справи містять відзив ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому з позовними вимогами позивача вона не згодна, посилаючись на те, що до суду не надано доказів у відповідності ст. 112 СК України, які мали б підтверджували підстави, зазначені позивачем, як достатні для розірвання шлюбу між ними, окрім того на думку відповідача розірвання шлюбу з позивачем буде суперечити інтересам не тільки подружжя, а і інтересам дитини. Додає копії документів (домової книги, авіабілетів, довідку) та зазначає, що вони з відповідачем продовжують сімейні відносини, в яких вона прагне зберегти сім`ю. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30 червня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ), зареєстрований 01.06.2010 року, Відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №457. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції формально підійшов до вирішення справи, безпідставно та за відсутності доказів встановив неможливість збереження сім`ї, не з`ясував дійсні причини подачі позову. Також суд першої інстанції не послався на жодний доказ, який би підтверджував встановлені в рішенні суду обставини, встановлення яких є обов`язковим при вирішення позовів про розірвання шлюбу, у зв`язку із чим обставини встановлені судом є недоведеними, тим більше, що вони не відповідають дійсності. Порядок розгляду апеляційної скарги. В частині 1 ст. 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин. Відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Згідно частини 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Судом визначено дану справу як малозначну, а тому така справа відповідно до вищевказаних норм може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 13 січня 2021 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 01.06.2010 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №457 (а.с. 5). Сторони по справі від шлюбу мають малолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №186 (а.с. 6). Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. Судом першої інстанції вірно встановлено, що причиною припинення шлюбно-сімейних відносин являється те, що, після спливу дев`яти років сумісного життя, а саме з березня 2019 року відносини між подружжям розладналися, подружжя перестало вести спільне господарство, фактичні сімейні відносини між подружжям припинились, проживають окремо, внаслідок чого спільне життя стало суперечити інтересам сторін по справі, тому шлюб підлягає розірванню. Також судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги обставини наведені відповідачем у відзиві. Оскільки, розгляд справи триває з серпня 2019 року у позивача було достатньо часу, щоб обміркувати своє рішення та відмовитись від позову. Але позивач навпаки у своєму клопотанні від 03.01.2020 року, після того як суд першої інстанції своєю ухвалою визнав явку позивача обов`язковою, зазначив, що категорично не погоджується на примирення, вважає, що шлюб вичерпав себе, поновлення сімейних стосунків є неможливим та недоцільним та суперечить його інтересам. Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції вірно виходив з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово сімейний засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово союз підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Судом першої інстанції вказано, що позивач скористався даним правом та звернувся до суду з позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем. Суд першої інстанції вірно вважає, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б його інтересам та інтересам відповідача. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України, кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість. Відповідно до положень ч. 1 ст. 110, ч. 2 ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя та суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. Суд першої інстанції вірно вказав, що при таких обставинах позовні вимоги є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя й збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін по справі, тому позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню. Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції вірно задовольнив позовні вимоги позивача про розірвання шлюбу, оскільки побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки (ст. 1 СК України), проте позивач в подальшому шлюбні відносини підтримувати не бажає, обставин, що свідчили б про можливість збереження сім`ї судом не встановлено, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що розлад подружніх відносин між сторонами є остаточним, формальне збереження шлюбу збереження шлюбу не відповідає інтересам позивача. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними. Щодо доводів апеляційної скарги апеляційний суд зазначає наступне. Статтею 51 Конституції України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частина 1 статті 55 СК України визначає, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Відповідно до частини 3 статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. А згідно з частиною 4 примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Отже, за концепцією національного законодавства шлюб утворюється між чоловіком та жінкою за власним бажанням та за наявністю вільної згоди на проживання однією сім`єю та укладення шлюбу з відповідними юридичними наслідками. Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Так, якщо один з подружжя вважає, що збереження шлюбу суперечить його інтересам, він має право звернутися до суду з відповідним позовом відповідно його обґрунтувавши та вказавши в зв`язку з якими саме життєвими обставинами він прийшов до такого висновку. За ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до ст. 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Пленум Верховного суду України в п.10 постанови від 21.12.2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснив, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. За обставинами даної справи позивач наполягав на розірванні шлюбу та при цьому наводив відповідні обґрунтування неможливості збереження шлюбу та підтримував своє бажання розірвати шлюб. Відповідач не погоджувався з таким обґрунтуванням причини розірвання шлюбу. Враховуючи те, що сторона позивача категорично заперечувала проти збереження шлюбу, в тому числі, після спливу тривалого часу з моменту винесення судом першої інстанції рішення про розірвання шлюбу, в позивача позиція не змінилася та оскільки примушування до збереження шлюбних відносин заборонено законодавством та розцінюється як порушенням права дружини/чоловіка на особисту свободу та недоторканність, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 13 січня 2021 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк