Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/6514/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6514/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 13 січня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23.03.2020 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно заяви від 16.03.2020 відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О. Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) здійснити призначення та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за вислугою років згідно заяви від 16.06.2020 року з розрахунку 90% від розміру заробітної плати без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993р., у редакції Закону від 12.07.2001р. №2663-111. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Згідно із ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працює в органах прокуратури України із 07.12.1999 року до цього часу. 16.03.2020 позивачем подано заяву про призначення пенсії за вислугою років з розрахунку 90% від розміру заробітної плати без обмеження її максимального розміру та без обмеження максимального розміру пенсії. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23.03.2020 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. Відмову відповідач мотивував тим, що на дату звернення 16.03.2020 у позивача відсутній стаж за вислугу років 24 роки 6 місяців, тому рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23.03.2019 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції керувався тим, що 14.10.2014 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру", згідно з яким положення ч.1 ст.50-1 Закону України № 1789-XII від 05.11.1991 "Про прокуратуру", які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом України № 1697-VII від 14.10.2014 "Про прокуратуру", а саме - з 15.07.2015. На час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії позивач не набула право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України № 1789-XII від 05.11.1991 "Про прокуратуру" через відсутність відповідної вислуги років. В зазначений період діяли норми щодо призначення пенсії працівникам прокуратури, визначені ст.86 Закону України № 1697-VІІ від 14.10.2014 "Про прокуратуру", якими передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 06 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 06 місяців. Враховуючи вищезазначене, підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України № 1789-XII від 05.11.1991 "Про прокуратуру" є відсутніми. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст.308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Зокрема, статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. 1 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 №213-VIII, яким у пункті 5 Прикінцевих положень визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру». Вказаний у п.5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв`язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ) щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються. Отже, з аналізу п.5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII колегія суддів дійшла висновку, що ним скасовані діючі станом на 1 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Разом з тим, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» якого норми Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII втратили чинність, крім, зокрема частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1. Статтею 86 Закону №1697-VII врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, які і були чинними на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії. Про чинність Закону №1697-VII свідчить і внесення до нього змін, зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого установлено, що норми ст.86 Закону України «Про прокуратуру» щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зміни вносились і безпосередньо до ст.86 Закону №1697-VII, зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19 грудня 2017 року № 2249-VІІ, Законом України від 06 грудня 2016 року №1771- VІІ. Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, який набув чинності 15 липня 2015 року та є діючим. А тому, враховуючи дату звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (16.03.2020), до спірних правовідносин суд першої інстанції правильно застосував норми Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, а не статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 червня 2018 року у справі №686/17309/17 (провадження №К/9901/76/17). На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугою років (16.03.2020) діяли норми щодо призначення пенсії працівникам прокуратури, визначені ст.86 Закону України № 1697-VІІ від 14.10.2014р. "Про прокуратуру", згідно з якою прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 06 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 06 місяців. Поряд з цим, відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії стаж роботи позивача для вислуги років складав 20 років 3 місяці 11 днів, а відповідно до довідки Прокуратури Житомирської області від 12.03.2020 №11-114вих-20 станом на 01.03.2020 стаж роботи на посадах прокурорів ОСОБА_1 складає 20 років 02 місяці 24 дні, що не є достатнім також для виникнення права на призначення пенсії відповідно до вимог ст.86 Закону №1697-VII, враховуючи дату (16.03.2020) звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії. У зв`язку з вказаним, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у розмірі 90% від розміру заробітної плати без обмеження її максимального розміру. З доводів апеляційної скарги вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року, позивач пов`язував з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, призвела до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України. Оскільки позивач у період часу роботи в органах прокуратури не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, то у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (у вказаній редакції). Оскільки, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 17 липня 2018 року у справі №348/2385/16-а. Також Верховний Суд у своїх рішеннях (постанови від 10.10.2019 у справі №554/5582/17, від 27.02.2019 у справі №415/2185/17) сформулював правовий висновок, що якщо у період дії ст.50-1 Закону № 1789-XII у редакції, яка діяла до 01.10.2011, у особи не виникло право на призначення пенсії, то внесені до зазначеної статті зміни щодо збільшення необхідного для призначення пенсії стажу не є звуженням прав такої особи. Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні "Великода проти України" (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Таким чином, коли стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі ст.86 Закону №1697-VII, а в період дії ст.50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, керуючись вищевказаними положеннями нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову із зазначених вище мотивів. Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.