Постанова 4851 № 440/5835/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2021 р.Справа № 440/5835/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 05.11.20 року по справі № 440/5835/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Дорошкевич Віри Леонідівни третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" про визнання протиправними та скасування постанов, ВСТАНОВИВ: 13 жовтня 2020 року адвокат Стасовський Микола Васильович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (надалі - відповідач, приватний виконавець Дорошкевич В.Л.), визначивши в якості третьої особи на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс", в якому просив визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження №62398246 від 22.06.2020 та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавчого провадження №62398246 від 20.08.2020. В обгрунтування позовних вимог, представник вказує на обставини порушення прав позивача у виконавчому провадженні №62398246 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В., з огляду на обставини порушення відповідачем вимог частини 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" при відкритті виконавчого провадження, повноваження якого обмежені виконавчим округом міста Києва, тоді як позивач, боржник у виконавчому провадженні, зареєстрована та проживає у Полтавській області. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" про визнання протиправними та скасування постанов - задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 22.06.2020 у ВП №62398246 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 15.04.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем за № 8090. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 20.08.2020 у ВП №62398246. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в обгрунтування позовних вимог зазначив, що на його думку, перевірка має бути проведена у разі розбіжностей між адресами проживання/перебування боржника, що зазначені у заяві про примусове виконання рішення та у виконавчому документі. У спірному випадку, як у виконавчому документі так і у заяві стягувача про примусове виконання рішення адреса проживання боржника була зазначена у м. Києві, що відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. До відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець має право лише перевірити виконавчий документ на відповідність вимогам, передбаченим ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», що приватним виконавцем і було зроблено. Відповідач звертає увагу, що Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (зі змінами), чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом, не передбачено обов`язку приватного виконавця проводити виконавчі дії спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження та обов`язку вимагати від стягувача додаткових документів щодо підтвердження місця проживання боржника. У відповідності до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Частина 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» вказує, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. Будь-які відомості, які дають змогу ідентифікувати конкретну фізичну особу відноситься до персональних даних і яка є конфіденційною інформацією. Відповідач вважає, що аналіз вищезазначених норм закріплює, що для збирання будь-якої інформації про боржника приватному виконавцю потрібні законні підстави, адже, збирання будь-яких даних порушує конституційне та законодавче регулювання права на особисте життя боржників. На думку відповідача, приватний виконавець не тільки не зобов`язаний, а й не має права перевіряти інформацію про місце проживанням боржника до відкриття виконавчого провадження. Позивач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому серед іншого зазначив, що чинним законодавством визначено вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому право приватного виконавця відкрити виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює свою діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. Позивач вважає, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місце знаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на який розповсюджується компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх примусового виконання. Позивач зазначає, що у відповідності до вимог ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувану про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. На думку позивача, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року є в повній мірі вмотивованим та обґрунтованим, а від так, є всі законодавчі підстави для відмови у задоволенні апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на виконанні у приватного виконавця Дорошкевич В.Л. перебуває виконавче провадження №62398246 з примусового виконання виконавчого напису №8090, вчиненого 15.04.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінфорс" заборгованості у розмірі 17 749,39 грн за кредитним договором (а.с. 79). У позові представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 після отримання заробітної плати у зменшеному розмірі та звернення 06.10.2020 за місцем своєї роботи до бухгалтерії виробничого підрозділу Харківська вагонна дільниця філії "Пасажирська компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" дізналася про існування постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП №62398246, виданої приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. Вважаючи, що приватним виконавцем в порушення вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято до виконання виконавчий документ за відсутності доказів того, що в межах території виконавчого округу міста Києва наявне майно позивача-боржника, звернулась через представника до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що місце проживання та місцезнаходження майна не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Дорошкевич В.Л. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні №62398246 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи і не за місцезнаходженням його майна - житлового приміщення (м. Полтава), у зв`язку з чим суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка має зареєстроване місце проживання та володіє майном у м. Полтава. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 № 512/5. Частиною 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано, що право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувану. Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання. перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Крім того, частиною 1 статті 24 вказаного Закону визначено, що право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувану. Фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження» (ч. 1 ст. 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»). Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення. Так, порядок примусового виконання рішень регламентований статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження». Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувана про примусове виконання рішення. Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів - виконавчі написи нотаріусів. Вимоги до виконавчого документа визначені ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувану. З матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2020 року стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» звернулося до приватного виконавця із заявою б/н від 21 квітня 2020 року про примусове виконання рішення, в якій просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 8090 від 15 квітня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем, про стягнення з боржника ОСОБА_1 коштів у розмірі 17749,39 гривень. Частина 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» є диспозитивною, згідно з якою у стягувана є право вибору пред`явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації, або ж за місцем проживання боржника. Виконавчим документом - виконавчим написом № 10934 від 16 липня 2020 року, виданим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, встановлено: місце реєстрації боржника - АДРЕСА_1 ; місце проживання Боржника - АДРЕСА_2 . Тобто, виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва. Разом з цим, також і у вищевказаній заяві стягувачем зазначено, що фактичним місцем проживання ОСОБА_2 , є АДРЕСА_3 . Проте, питання наявності чи відсутності у боржника майна (рухомого та/або нерухомого) в межах того чи іншого виконавчого округу не є спірним в межах даних правовідносинах. Чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного суду у складі колегії колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2019 року у справі №511/1342/17. Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни надійшов виконавчий документ - виконавчий напис № 8090 від 15 квітня 2020 року, виданий приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем, у якому зазначено, що боржник проживає (фактична адреса) у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувану, у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання. У відповідності до ст.ст. 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження» 22 червня 2020 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62398246. Положення п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначають підстави для повернення виконавчого документу у випадку якщо його пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Тобто, виконавчий документ повинен бути повернутий у випадку наявності інформації у виконавця про те, що його пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. У спірному випадку такої інформації у відповідача не існувало та навпаки, як у виконавчому документі так і у заяві стягувана про відкриття виконавчого провадження адреса проживання боржника була зазначена у м. Києві, що відноситься до виконавчого округу, на території якого відповідач здійснює діяльність. Також, колегія суддів звертає увагу, що положенням ч. 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», не «зобов`язано», лише «уповноважено» приватного виконавця у разі надходження виконавчого документа, перевіряти фактичне місце реєстрації чи проживання боржника, оскільки у даній нормі зазначено: «у разі необхідності проведення перевірки», що дає підставу дійти висновку про те, що перевірка має бути проведена у разі розбіжностей між адресами проживання/перебування боржника, що зазначені у заяві про примусове виконання рішення та у виконавчому документі. У спірному випадку, як у виконавчому документі так і у заяві стягувача про примусове виконання рішення адреса проживання боржника була зазначена у м. Києві, що відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. До відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець має право лише перевірити виконавчий документ на відповідність вимогам, передбаченим ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», що приватним виконавцем і було зроблено. Так, Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (зі змінами), чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом, не передбачено обов`язку приватного виконавця проводити виконавчі дії спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження та обов`язку вимагати від стягувача додаткових документів щодо підтвердження місця проживання боржника. Аналогічна позиція висловлена в ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 511/1342/17: «за таких обставин, враховуючи, що державний виконавець не має обов`язку перевірити місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі, не було підстав вважати, що виконавчий документ пред явлено не за місцем виконання та повертати його стягувану. Установивши, що дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження були вчинені відповідно до вимог частини першої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкрив виконавче провадження за місцем проживанням боржника, яке зазначив стягувач у заяві про відкриття провадження, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для скасування постанови». Більш того, у відповідності до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Частина 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» вказує, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. Будь-які відомості, які дають змогу ідентифікувати конкретну фізичну особу відноситься до персональних даних і яка є конфіденційною інформацією. Отже, колегія суддів аналізуючи наведене зауважує, що для збирання будь-якої інформації про боржника приватному виконавцю потрібні законні підстави, адже, збирання будь-яких даних порушує конституційне та законодавче регулювання права на особисте життя боржників. Тобто, приватний виконавець не тільки не зобов`язаний, а й не має права перевіряти інформацію про місце проживанням боржника до відкриття виконавчого провадження. Так, виконавче провадження № 62398246 приватним виконавцем відкрито у відповідності до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» за місцем проживання боржника, а не за місцем знаходженням майна. Стаття 310 Цивільного кодексу України визначає, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно- територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Таким чином, фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порялку. Проте ні стягувач ні виконавець не можуть зобов`язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей між фактичною та зареєстрованою адресами. Таким чином чинні норми, - не містять вимоги щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника. Відтак, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи за місцем проживання або перебування боржника - фізичної особи незалежно від місця реєстрації останнього. Отже, відмітка про реєстрацію місця проживання боржника не може слугувати основним доказом того, що особа проживає за вказаною адресою, адже норми законодавства вказують на те, що громадяни України мають право вільно пересуватися по території України та вільного вибору місця проживання. Таким чином, єдиним належним, достовірним, достатнім та допустимим доказом, у якому зазначається місце проживання боржника є виконавчий документ - виконавчий напис № 8090 від 15 квітня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем, в якому вказано місце проживання боржника розташоване в межах виконавчого округу міста Києва. Крім того, в заяві стягувача також зазначена та ж адреса фактичного проживання боржника, що і у виконавчому написі. На час вирішення даного судового спору виконавчий напис від № 8090 від 15 квітня 2020 рокує чинним, що позивачем не оскаржується. Колегія суддів зазначає, що виконавчий напис нотаріуса слугував підставою для відкриття спірного виконавчого провадження. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження в межах чинного законодавства, без порушення норм ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», відтак і постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, які похідні від постанови про відкриття виконавчого провадження є правомірними та скасуванню не підлягають. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, зробив передчасні висновки. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року по справі № 440/5835/20, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Дорошкевич Віри Леонідівни задовольнити. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року по справі № 440/5835/20 скасувати. Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 14.01.2021 року